Чи можуть зрадники України бути її Героями?

У соціальних мережах з цього приводу розгорнулися палкі дискусії, в яких уже виокремилося кілька позицій: від заперечення будь-якої цінності звання Героя України, запровадженого Леонідом Кучмою, як пережитку радянщини і до вимоги не чіпати Героїв, бо їхні подвиги дають своєрідну «презумпцію особливості», тому таких осіб не може судити звичайний суд, потрібні якісь особливі «трибунали честі». Не вдаючись у подробиці цих дискусій – зауважу лише, що зміст більшість висловлених ідей несе у собі певні зернята істини та може лягти в підґрунтя раціонального розв’язання цієї проблеми, – хочу запропонувати вийти на ширші обрії бачення зазначеного «казусу», адже йдеться не про саму лише Савченко, а про цілу групу Героїв України.

Досі точно невідомо, скільки саме Героїв України з числа гірників й аграріїв залишилися жити та працювати на окупованій території Криму й Донбасу, примножуючи своєю працею потенціал Росії та її маріонеток. Імовірно, що рахунок іде на десятки осіб. Але деякі знакові постаті активно «засвітилися» в цьому плані, тож дивно, м’яко кажучи, що влада України та спецслужби воліють не бачити елементарні речі.

Скажімо, колишній голова Верховної Ради АРК Борис Дейч, що був на час російської агресії депутатом Верховної Ради України, на «референдумі» 16 березня 2014 року активно підтримав окупацію Криму Росією, а під час «виборів» до «Держради» Криму 14 вересня того ж року дав інтерв’ю місцевому телебаченню: Я сьогодні голосував за кращий Крим, за краще наше місто (Судак) у майбутньому, за краще життя кримчан. Віддав голос за тих, хто повинен у перспективі зробити життя краще, краще і справедливіше». Що цікаво: 3 липня того ж 2014 року Дейч спокійно приїхав до Києва та брав участь у засіданні Верховної Ради України; ніхто навіть не поставив питання про позбавлення цього зрадника України депутатського мандату та про арешт активного учасника російської окупації Криму.

Февзі Якубов був в АРК ректором Кримського інженерно-педагогічного університету, наскільки відомо, залишився ним. А ще Якубов був на президентських виборах довіреною особою як Кучми, так і Януковича (за що, очевидно, й одержав восени 2004 року звання Героя України), потім став не менш палким прихильником Путіна та його активним агентом у кримськотатарському середовищі. Наразі він – голова громадської ради проросійського кримськотатарського телеканалу «Міллет». А у 2016 році цей Герой України публічно закликав кримськотатарську молодь не брати участь у діях проукраїнських організацій, які виступають за звільнення Криму від російської окупації. Що цікаво: Якубов має не тільки звання Героя, а й Шевченківську премію 2005 року – у складі колективу авторів скульптурного комплексу «Відродження» у Сімферополі.

Микола Багров, очільник Кримського обкому КПСС у 1989-91 роках, а потім голова Верховної Ради автономії, беззаперечно зразу ж став на бік окупантів і, зокрема, заявив: «Я був першим керівником Верховної ради Автономної Республіки Крим, і вже тоді можна було бачити в Україні ознаки нацизму. Зараз це нерідко переростає у відвертий фашизм. Велике спасибі президентові Володимиру Путіну, який допоміг, повернення Криму було проведено блискуче». До речі, перший антиукраїнський заколот Багров учинив у Криму у 1992 році. Це йому надалі не завадило: «найбільш український президент» Віктор Ющенко у 2007 році зробив Багрова Героєм України, а в 2010 році Національна академія наук обрала його своїм членом. Зрадник України Багров у 2015 році помер, залишаючись Героєм України та членом НАНУ (за які заслуги, цікаво?).

Олександр Баталін (Герой України з 2012 року)_на момент окупації Росією АРК був директором заводу «Фіолент» та головою Кримського відділення Українського союзу промисловців і підприємців. У березні 2014-го він активно закликав кримчан йти на т.зв. «референдум про возз’єднання Криму з Росією». Сьогодні він, наскільки відомо, продовжує бути директором «Фіоленту», водночас обіймаючи посаду голови нелегітимного кримського відділення Російського союзу промисловців і підприємців.

У 2009 році Героєм України став гендиректор Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра» Микола Бойко. Він «здав» цей комплекс росіянам, але пропрацював на колишній посаді тільки рік – надто дурними йому видалися російські закони (згідно з ними, уславлені масандрівські вина перетворилися на «винні напої»), про що він почав публічно говорити, не зваживши на те, куди він тепер «приписаний». Але факт є фактом – Бойко працював в управлінні справами президента РФ, яке вкрало «Масандру»…

Герої-зрадники, які служать окупантам, є не лише в Криму, а й на Донбасі. Серед них – графоман Борис Бєлаш, який колись сусідив із Януковичем і мав із ним приязні відносини. Він запекло «викривав» український сепаратизм російською мовою у незграбно заримованій формі, за що й став за правління Януковича Героєм України та одержав орден Держави. А у 2014 році Бєлаш став одним із авторів книги «Поэты Новороссии». Директорка луганського м’ясокомбінату Тетяна Молчанова, що одержала відзнаки Героя з рук Кучми, досі продовжує вести бізнес на окупованій території. І так далі.

Як на мене, беззаперечним є те, що відверті політичні зрадники та «тихі» колабораціоністи не можуть мати ті самі відзнаки, як і захисники України. Але тут є проблема. У статті 16 Закону України «Про державні нагороди України» зазначено: «позбавлення державних нагород може бути проведено Президентом України лише у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом» (до речі, тому «позбавлення» звання Героїв Степана Бандери та Романа Шухевича за правління Януковича є юридично нікчемним). Наразі мусимо відповісти собі: хіба відверта зрада Батьківщини та колаборація з окупантами не є тяжкими злочинами? І чи припустимим є зволікання влади у виявлення винних у таких злочинах, передачі справа до суду та доведенні до кінця – у вигляді указів глави держави – процедури позбавлення їх звань Героїв України?

А без усього цього дебати навколо «казусу Савченко» і її звання Героя, на мою думку, так і залишаться струсами повітря й Інтернету…