До чого призведе «всеосяжний режим тиші» на фронті?

Уже більше місяця на Донбасі не стріляють і не гинуть українські солдати, - стверджують речники влади, включно з найвищим посадовцем України. А тим часом насправді і стріляють, і гинуть, і отримують бойові поранення. Про це не надто чітко говорять офіційні представники ООС. Мовляв, є поодинокі обстріли з «тієї сторони», але то провокації, на які ми не піддаємося. Втрати серед особового складу також є, але чи то внаслідок необережного поводження зі зброєю, чи то внаслідок підриву на «невідомих вибухових пристроях» (врешті-решт крізь зуби, правда, довелося визнати – «дистанційно закинутих» противником), то взагалі з неназваних причин (як-от троє вояків, що загинули у перші дні «тиші»). Тобто загиблі та поранені є, попри всі чаклунські мантри на Печерських пагорбах. Щоправда, їх справді значно менше, ніж у попередні місяці, але ж повної тиші все одно немає.

Натомість під запоною цієї неповної тиші та запевнень Києва у тому, що до кінця року, мовляв, настане мир на Донбасі, перший і другий «армійські корпуси» РФ, які становлять основу окупаційних сил нарощують бойову міць і поліпшують інженерне обладнання своїх позицій. Повідомлення про це почали надходити одразу після початку «всеосяжного режиму тиші» спершу від волонтерів, потім і від штабу ООС. А це – пряме порушення домовленостей, досягнутих 22 липня в рамках Тристоронньої контактної групи. Зняте українськими військовиками на передовій відео опублікував у Facebook волонтер фонду «Повернись живим» Андрій Римарук і таким чином прокоментував його: «Саме так російські найманці продовжують порушувати домовленості, риючи нові позиції впритул до наших. Схиляю голову перед витримкою наших бійців, бо вже б давно тихенько накрутив ПБС, шльопнув і закурив би цигарку». Андрій Римарук також зазначив, що приготування російських окупантів до активних бойових дій і намагання ворога просунутись у «сірій зоні» засвідчують, що миру на Донбасі Кремль не прагне. Врешті-решт самоочевидні факти змушені були визнати й речники штабу ООС. Так, вони відзначили, що «поблизу тимчасово окупованого населеного пункту Ужівка ворог здійснював інженерне обладнання позицій у бік наших підрозділів біля Водяного». А потім те, що «українськими військовими виявлено факти інженерного обладнання позицій у бік наших підрозділів неподалік населених пунктів Хутір Вільний та Новгородське». І ще потім, що «поблизу населеного пункту Золоте-5 ворог здійснював інженерне обладнання позицій у бік наших підрозділів». І так далі, і таке інше. Крім того, є й інші порушення. Так, лише з 27 липня до 19.30 5 серпня Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ зафіксувала 251 випадок порушення «тиші». А на додачу безпілотник місії помітив три вантажівки і мікроавтобус, які їхали по ґрунтовій дорозі у Донецькій області поблизу кордону з Російською Федерацією, де немає офіційного місця перетину кордону…

Усі ці речі, які вселяють певну тривогу, штаб ООС намагається знецінити оптимістичними зведеннями. Так, за повідомленнями прес-центр штабу, збройні формування Російської Федерації на окупованих територіях Донбасу попри «тишу», продовжують нести втрати особового складу. «За даними розвідки Об’єднаних сил, за два з половиною тижні перемир’я підрозділи противника через необережне поводження зі зброєю, ДТП, підрив на невідомих вибухових пристроях на своїх позиціях втратили 9 чоловік загиблими і ще 15 пораненими», - сказано в одному з таких повідомлень. У підрозділах окупаційних військ РФ спостерігається дуже низький морально-психологічний стан, тобто «не припиняються самогубства і дезертирство особового складу, вживання алкоголю та наркотиків». Іншими словами, «тій стороні» (яку, на відміну від політиків, треба віддати належно, штаб ООС майже завжди чітко називає належними іменами) нині, як і раніше, живеться несолодко. Але ж це не повинно заспокоювати, чи не так? Бо ж різке падіння того, що під час моєї служби в армії офіцери іронічно називали «поліморсос» (у документах це звалося «политико-моральное состояние личного состава»), - річ надзвичайно небезпечна, здатна призвести до непередбачуваного. Варто, скажімо, комусь лише почати, і баста, «бери шинель, пошли домой»…

Поки у Кремля та його маріонеток є надія, що Україна у Мінську капітулює, пішовши на легітимацію тим чи іншим способом «ЛДНР» і на відмову від свого курсу на ЄС і НАТО, нинішня неповна «тиша», мабуть, триматиметься – російські спецслужби та їхні місцеві філії мають чимало ефективних засобів упливу на норовливих бойовиків, вони ж солдати «армійських корпусів». А якщо з’ясується, що така легітимація все ж не відбудеться? Тоді Кремль просто-таки змушений буде «спустити хортів», наситити фронт зі своєї сторони всім необхідним й організувати бодай невеличкий успішний наступ на українській позиції, що на кілька місяців підніме «поліморсос». То що, слід іти в ім’я «тиші» та збереження життів українських бійців шляхом поступок «тій стороні»? Навпаки: тільки-но «та сторона» переконається, що Україна та її армія готові виконувати забаганки «ЛДНР» (власне, Москви, яка діє через своїх пахолків), то бойовики обох армійських корпусів почнуть із цепу зриватися, щоб покуражитися, вбиваючи «укрів». І тоді активні бойові дії «тієї сторони» не зупинить навіть Кремль. Точніше, він і не стане їх спиняти, щоб відірвати ще кілька шматків території України та навести страх на всіх «хохлів», а насамперед – на тих, хто вже «втомився від війни», хоча не був на ній і дня, не відчувши ані ворожих обстрілів, ані окопного життя. І тоді «припинення війни на Донбасі до кінця року» стане реальним виключно внаслідок здачі всього Донбасу. Але саму війну це не спинить, бо знову неминуче постане призабуте вже питання про «Новоросію».

А тому, якщо вже взяті на себе зобов’язання щодо «всеосяжного режиму тиші», слід добиватися дотримання такого режиму, гостро ставлячи питання про кожне його порушення на всіх можливих міжнародних рівнях. І, звичайно, не лише на словах, а і на ділі бути готовими на масштабні порушення з боку «тієї сторони» відповісти всією могуттю української зброї, довівши цю позицію не лише до командування, а й до офіцерського, сержантського і рядового складу двох зазначених «армійських корпусів». Із тим, щоб вони самі вирішували, що краще: лізти під шквальний вогонь чи брати шинелі і йти додому…