Боюсь, що Білорусам доведеться перейти через свою Небесну Тисячу

Вчора я спілкувався наживо з білоруським опозиціонером. Айтішник. Дуже обережний в висловлюваннях. Правда на ефірі українського каналу, на запитання одного з гостей «чий Крим?» він одразу сказав, що український.

Говорили ми з ним не публічно і недовго. Він висловив сподівання, що скоро протест переможе і він зможе повернутися додому.

У мене, колишнього викладача майстерності актора та журналістики, що був змушений кинути професію, пройти пожежі революції, а згодом взяти у руки зброю, втратити десяток друзів та знайомих у боях за незалежність – ця наївність викликала сумну посмішку.

Я не хотів турбувати незаймані душі оповіданнями про збройне повстання, коктелі молотова, організацію мережі, зв'язку, пропаганди, тощо... Самі розберуться.

Мене умилила думка білоруського колеги, що ще режим не перейшов межу для більш радикальних дій суспільства.

Я зауважив, що гвалтування людей гумовими палками у дупу, вбивства бунтарів, викрадання людей, то і є межа і що ми в Україні вже спалили б урядовий квартал. Додав, що не засуджую, бо у нас теж був пісенний період та стояння з ліхтариками.

Побажав успіху і зазначив, що успіх Білорусі для України є стратегічно важливим, навіть коли замість Лукашенка прийде прокремлівський кандидат, а інших там нема, бо за будь-яких умов, то є шлях до демократії, який згодом змінить країну.

На мою думку революція в Білорусі або захлинеться, або перейде через ще більшу кров ніж Україна.

Кров білорусів лякає, але іншої ціни за Незалежність, Суверенітет, власну Мову, демократію, та цивілізацію – немає.

Боюсь, що Білорусам доведеться перейти через свою Небесну Тисячу.