Харків й Одеса: «п’ята колона» на марші

Що жваво обговорюють у ці дні мас-медіа України? Перенесення президентської адміністрації (яка тепер зватиметься «офісом») в Український дім, пробіжку Саакашвілі – за прикладом Зеленського – через струмені фонтану, спричинений почесним патріархом Філаретом скандал у церковному житті, гарну фізичну підготовку боксера Усика, вбивства дітей і підлітків у Одесі та на Одещині, рішення КСУ щодо законності розпуску Верховної Ради та реєстрацію все нових партій і кандидатів у депутати-мажоритарники і т.д., і т.ін. Дещо з цього справді є першорядними новинами, дещо – тільки інформаційним дріб’язком, не вартим особливої уваги.

Але справді найголовніші події останніх днів якщо і згадувалися у ЗМІ, то не коментувалися й не аналізувалися належним чином. Йдеться про рішення Харківської міськради про повернення проспекту Петра Григоренка імені маршала Жукова та про рішення Приморського суду Одеси щодо знищення військового аеродрому «Шкільний». В обох цих випадках суттю подій є дії певних сил, спрямована на розпад і знищення Української держави. Власне, на наших очах відтворюються т.зв. «Харківська народна республіка» й «Одеська народна республіка», які в 2014 році вдалося ліквідувати. Втім, не до кінця – передусім унаслідок безпринципних «договірняків» минулої президентської адміністрації з лідерами проросійської «п’ятої колони». Й от тепер цих політичних монстрів реанімовано – цілеспрямовано і цинічно.

Не стану переповідати, як розвивалися події у Харкові, – краще процитую фрагмент із присвяченої цій проблемі статті російського правозахисника й публіциста Євгенія Іхлова, опублікованої в день його смерті:

«Жуков – это квинтэссенция идеологии советского милитаризма, его «замковый камень». Его образ удачно использовали и используют для замещения образа Сталина (нужен же массам высший имперский символ)… Можно сказать, что у русского коммуно-имперства есть два полюса – Сталин и Жуков… Скажу проще: степень «жуковизации» – это и степень советизации.

Дополнительную глубину в харьковскую историю привносит то, что генерал Григоренко – не только герой последовательной диссидентской борьбы (и герой борьбы за права крымскотатарского народа), но как военный теоретик – безжалостный критик методов Жукова. Он честно писал о провальной тактике маршала, которая приводила к неимоверным потерям, о его немыслимой жестокости, в том числе о массовых расстрельных приговорах собственным офицерам (Жуков начал эту практику еще с Халкин-гола, но тогда обречённых на казнь успели  помиловать), о том, что в армии куда больше ценили Конева и Рокоссовского, которые куда более солдат берегли…

Поэтому выбор между именами Григоренко и Жукова для названия проспекта в Харькове – это фактически выбор между человечностью и бесчеловечностью на войне».

Іншими словами, міська влада Харкова (жоден депутат не проголосував проти рішення про повернення проспекту імені Жукова!) повернула місто в орбіту російського тоталітарного світу, як це де-факто було до 2014 року. Повернула, демонстративно знехтувавши українським законодавством про декомунізацію. Далі, про що вже сказано харківським мером, на своє місце поставлять скинутий активістами пам’ятник Жукову. А що потім? Повернуть до міської топонімії інші радянські назви, відмовляться виконувати мовне законодавство (воно і так не виконується, але «за фактом», без гучних декларацій), проведуть референдум про «мир і дружбу» з Росією?

Але перший, вкрай символічний (бо Жуков – це ще й символ путінізму) крок до реанімації промосковської «Харківської народної республіки» зроблено.

А в Одесі крок такого ж ґатунку зроблено водночас і символічний, і суто практичний. Ось що повідомляє Інформаційна редакція Інформагентства Міноборони «АрміяInform»:

«Приморський районний суд міста Одеса відмовився скасувати рішення міськради про забудову території одеського військового аеродрому «Шкільний».

Справа слухалася півтора року. З того часу, як у 2017 році невідомі особи знесли паркан довкола частини військового аеродрому «Шкільний», що в Одесі. Захопивши майже 200 квадратних метрів, вони поставили свою загорожу…

Нагадаємо, що аеродром «Шкільний» на сьогодні єдиний повністю боєздатний військовий аеродром на півдні України, що тут базуються винищувачі, які несуть бойове чергування із охорони південних повітряних рубежів держави, що цим аеродромом користуються авіація Державної прикордонної служби України, авіація ДСНС та ВМС ЗС України, військовий авіаційний завод, що тут, під час проведення міжнародних навчань, дислокуються літаки країн НАТО, що він регулярно приймає літаки з пораненими в зоні проведення ООС».

А ось як коментує ситуацію прес-служба Повітряного командування «Південь»: «Повітряне командування «Південь» неодноразово заявляло, що сам факт навіть спроби відчуження території стратегічного військового аеродрому ніяк не може бути законним в країні, що веде війну. Але в одеській мерії і у замовників забудови території військового аеродрому, судячи з усього, зовсім протилежний погляд на питання державної безпеки країни… Захоплення території військового аеродрому не може вважатися законним і навряд чи ця справа закінчиться тільки судовим розглядом».

І знову перед нами – прямий наслідок діяльності попередньої президентської адміністрації. «Договірняки» вулиці Банкової з одеською мерією, відомою своїми проросійськими настроями, - річ загальновідома. Проте дозволити «невідомим» силою захопити частину території військового аеродрому стратегічного значення – це вже, пробачте, занадто…

Тепер же справа перейшла на новий щабель. Міська влада свідомо знищує аеродром «Шкільний», руйнуючи важливу ланку оборонної системи України. Що буде наступним? Відчуження портових територій, де базуються кораблі й катери ВМСУ? Передача частини порту в оренду Росії?

Так чи інакше, «Одеська народна республіка» з її виразно антиукраїнським спрямуванням теж відроджується на наших очах. А Українська держава (поки що лише де-факто) розпадається. Власне, їй оголошена війна – і на рівні символів, і на рівні практичних дій. Ось що мали б, як на мене, у першу чергу осмислювати мас-медіа, якщо вони справді є українськими.