Крути й «кіборги»

Український інститут національної пам’яті на своїй сторінці у Facebook повідомив про чергову важливу акцію з числа тих, що присвячені сторіччю Української революції: «29 січня 2018 року в Україні відзначатиметься 100 років бою під Крутами. Для українського народу цей бій став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність. Ми підготували соціальну рекламу, яка вже з’явилася на вулицях Києва. Очікуйте і в інших містах України».

Що ж, акція важлива та правильна. Тільки от напис на лайтбоксах викликає дуже великий сумнів, якщо не сказати більше: «Перші кіборги. Крути».

Панове, ви це серйозно? Прирівняти п’ятигодинний бій під селом Крути з 242-денною обороною Донецького аеропорту (власне, імення «кіборги» було присвоєне захисникам ДАП кимось із проросійських бойовиків, ураженим мужністю і бойовою майстерністю українських десантників і добровольців)? Так, бій під Крутами, попри поразку та відступ уцілілих українських вояків, мав велике значення, засвідчивши героїзм свідомої української молоді, її готовність до самопожертви та до безкомпромісної боротьби з «братами-росіянами», які зарекомендували себе як загарбники-колонізатори. Цей бій став символом подолання небезпечного для долі України психологічного бар’єра — мовляв, не можна стріляти в представників «братерського народу», слід геть усе залагоджувати мирним шляхом, навіть коли «брати» поводяться, як завойовники та бандити. Крім того, бій під Крутами загальмував на кілька днів наступ однієї з груп більшовицьких військ на Київ, що створило сприятливі умови для завершення мирних переговорів у Бересті й підписання мирної угоди УНР із Центральними державами (Австро-Угорщина, Болгарія, Німеччина та Османська імперія). Проте водночас Крути продемонстрували кричущу нездатність Генерального секретаріату на чолі з Винниченком і військового відомства на чолі з Поршем виконувати свої обов’язки із захисту України та її столиці. За оцінкою визначного історика та державного діяча Дмитра Дорошенка, тодішня влада УНР вчинила «відправлення на видиму загибель кількох сотень нещасної молоді». Можливо, ця оцінка занадто сувора, проте фактом є швидкоплинність бою та поразка українських сил; а загальмувати наступ більшовиків на Київ можна було й інакше, без великих утрат, — розбираючи там і там залізничні рейки та залишаючи на кожному роз’їзді цистерну чи дві зі спиртом...

Натомість уже початок оборони ДАП 26 травня 2014 року закінчився поразкою і втечею елітних російських (включно з чеченцями Кадирова) та колабораціоністських формувань. І надалі це була грамотно побудована оборона, в якій брали участь не озброєні лише патріотизмом юнаки, а непогано оснащені й підготовлені вояки-десантники й добровольці з ДУК «Правий сектор». Якщо й порівнювати «кіборгів» із кимось, то з вояками 6-ї Січової дивізії Дієвої армії УНР під командуванням полковника Марка Безручка, яка наприкінці серпня 1920-го стала на шляху 1-ї кінної армії «червоних», — і зірвала плани Леніна та Троцького.

Генерал-хорунжий Олександр Удовиченко так пізніше описував ці бої: «Кінній армії Будьонного було дано завдання вийти за праве крило фронту польських військ та в їхньому запіллі рушити через Люблін в загальному напрямі на Варшаву. Але Будьонний, захоплений своїми успіхами, перед тим, як рушити на Варшаву, рішив з нальоту захопити Львів, однак зустрінув тут серйозний відпір і, зазнавши великих втрат, рушив у напрямі на Замостя, до якого і підійшов 29 серпня. В Замостю у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ї української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ польської армії на з’єднання з Українською Армією на Дністрі... 29 серпня Будьонний зсаджує своїх кіннотчиків з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки буденновців із сходу було відбито, з великими втратами для них. Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватись в Замостя. Однак остання резервна — українська сотня, контратакою відкинула ворога за дроти. Білизько 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Буденного скінчилася неуспішно... Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави. З боями він мусів відвести свою армію в район Володимира-Волинського, де вона вже втратила свою вартість, як молота, що увесь час пробивав фронт Польської Армії. Відпір, який зустрінув Будьонний під Замостям, остаточно розбив широко побудовані стратегічні плани Червоної Армії, а саме: кінними арміями з півночі і з півдня оточити Польську Армію. У розбиттю цих планів активну участь взяла 6-та українська дивізія з полк. Безручком на чолі. Чини цієї дивізії прикрашують одну з найкращих сторінок історії Української Армії».

От саме вояків полковника (після того — генерал-хорунжого) Безручка, як на мене, і варто порівнювати з «кіборгами». Натомість оборонці Крут незрівнянно більше схожі на учасників нерівних боїв у центрі Києва 18—20 лютого 2014 року, на героїв Небесної Сотні. Це ніяк не применшує їхній подвиг і його значення, проте куди більш адекватно розставляє акценти в осмисленні недавнього минулого та подій столітньої давнини, даючи змогу винести належні уроки та зробити правильні висновки щодо сьогодення та майбуття України.