На чиєму боці воює бюрократія ООН?

Організація Об’єднаних Націй у її нинішньому вигляді – це справді щось воістину фантасмагоричне. Вирує активність її бюрократичної машини, на сесіях Генеральної асамблеї ухвалюються резолюції та інші документи, з нагоди гострих міжнародних проблем збирається Рада Безпеки – і так далі, і таке інше. А результат? Реальним механізмом координації дій провідних глобальних потуг є G7, ширшого кола держав із серйозною геополітичною вагою – G20, в політиці першорядну вагу має НАТО, в економіці – Євросоюз й ОПЕК, Китай із союзниками тримається дещо осторонь, використовуючи ООН лише як трибуну, а її Раду Безпеки – як «гальмівний пристрій» (за допомогою права вето) усіх небажаних міжнародних ініціатив тощо.

Що ж, у цій ситуації КНР справді поводиться якнайпрагматичніше, а для рядових членів ООН вона може становити цінність лише як трибуна, не більше. Для диктаторських же режимів – як поле для брудних інтриг і наклепів (саме так деякі ісламські країни використовують її проти Ізраїлю). Про щось більше, видається, не варто навіть мріяти. Адже ООН не може бути світочем усесвітньої безпеки та демократії, якщо більшість її членів – це деспотичні чи умовно-демократичні (часом дуже умовно) режими. Чи дивні за таких обставин чинні панівні настанови бюрократії ООН і її ціннісні орієнтації? Як на мене, ні.

Це вже не раз доводили різноманітні документи організації. От і зараз маємо те, що завжди. У звіті про стан продовольчої безпеки, підготованому низкою агенцій ООН, сказано, що «нинішня війна в Україні, в якій воюють два найбільших світових виробники основних зернових, олійних культур, а також добрив, призвела до порушення міжнародних ланцюгів поставок, підвищує ціни на зерно, добрива, енергоносії, а також до браку лікувального харчування для дітей, що рекомендується при сильному недоїданні… Це має потенційно негативні наслідки для глобальної продовольчої безпеки і харчування». Ось так. Винна «війна в Україні», а не російська агресія проти України. Не вела би війну Україна, склала би зброю – і проблеми були б на порядок меншими. Дуже «чесно»: причину «війни в Україні», як і конкретні дії росіян зі знищення (цілеспрямованого!) елеваторів з українським збіжжям і фермерських полів із зерном нового врожаю, ООН «винесла за дужки», внаслідок чого фактично підіграла Росії, виступила на її боці.

Ну, а виконавчий директор Всесвітньої продовольчої програми Дейвид Бізлі пішов іще далі. Він заявив: «Глобальні стрибки цін на продовольство, паливо та добрива, які ми спостерігаємо внаслідок кризи в Україні, загрожують підштовхнути світ до голоду. Результатом цього стане глобальна дестабілізація, голод і масова міграція в безпрецедентних масштабах. Ми повинні діяти сьогодні, щоб запобігти цій катастрофі, що насувається». Вчіться, майбутні геббельси, жданови та сімоньяни масштабній брехні, яка покликана підтримати агресора і потоптати жертву агресії: «криза в Україні», наслідком якої буде голод у світі. Тобто у смертях мільйонів людей винними будуть українці – і це з подачі ООН уже заявляють деякі африканські лідери.

Утім, це далеко не все паскудство, на яке здатні чиновники ООН. Так, верховний комісар ООН із прав людини Мішель Бачелет у своєму звіті про ситуацію в Україні заявила про порушення українськими бійцями норм міжнародного гуманітарного права (МГП). Мовляв, має місце взаємне порушення норм МГП військовиками обох сторін. Бачелет у цьому сенсі вказала на кількість жертв серед цивільного населення в місцях ведення бойових дій – за даними пані комісара ООН, на 3 липня загинули й отримали поранення понад 10 000 мирних громадян, з них 335 дітей. За її словами, така кількість постраждалих жертв пов’язана з тим, що обидві сторони конфлікту використовують цивільне населення як «живий щит». Вона зазначила: «Розміщення вогневих точок поблизу цивільних об’єктів і використання "живих щитів" обома сторонами конфлікту – як, наприклад, у випадку з будинком для літніх людей у Старій Краснянці Луганської області – також викликають стурбованість». А ще Бачелет заявила, що СБУ та Нацполіція заарештували з порушенням МГП понад тисячу осіб, підозрюваних у підтримці російських збройних сил та пов’язаних із ними збройних підрозділів. Також задокументовано 12 випадків, які можуть бути прирівняні до насильницького зникнення з боку українських правоохоронних органів.

«Продовжують надходити жахливі повідомлення про тортури та жорстоке поводження з обох сторін, зокрема з військовополоненими», сказано у звіті. Очільник офісу президента України Андрій Єрмак, коментуючи заяву комісара ООН, заявив, що ця війна має лише одного винуватця – Росію, тому ставити в один ряд агресора і сторону, який обороняється, неприйнятно.

«Це розмивання відповідальності та зміщення фокусу з основної проблеми. Викриття злочинів російських збройних сил не повинно мати виправдувального характеру. Тому конструкція "обидві сторони скоюють злочини, тільки друга – менше" просто неприйнятна». Що ж, Єрмак у силу своєї посади мусив говорити дипломатично. А у мене такого зобов’язання немає. Тому дозволю собі заявити, що вислів «обидві сторони конфлікту» - це політична проституція. Немає «конфлікту», є агресія з боку РФ й окупація нею значної частини України. Немає «пов’язаних з російськими ЗС збройних підрозділів» - є їхні маріонетки та терористичні групи. Власне, сумнівно, що є і російські військовополонені, – адже РФ, за словами її президента, не веде війну, вона проводить «спецоперацію», метою якої є знищення Української держави та геноцид українців, отже, йдеться про міжнародний тероризм. Ну, а норми МГП щодо російської агентури… За звичаями війни, таку публіку безжально винищують. І зверніть увагу на ущент брехливі цифри втрат мирного українського населення – лише в Маріуполі загинуло більше.. Ця брехня – лице бюрократії ООН. Головне ж тут – звинувачення, наче українські війська прикриваються «живим щитом». Поясню, що це значить, як то кажуть, на пальцях. От російські агресори підходять до українського міста. А з нього евакуювалися не всі мешканці – не змогли з різних причин чи не схотіли кидати домівки. Якщо вояки ЗСУ та Нацгвардії оборонятимуть це місто, то вогонь з боку росіян неодмінно зачепить і цивільних. Ось це і значить «прикриватися живим щитом». Тобто для оборони міста його потрібно попередньо очистити від цивільних. Але якщо вивозити когось силоміць, це означатиме жорстоке поводження з цивільним населенням… Хоч круть, хоч верть, усе злочини. От скласти зброю – і тоді жодних злочинів з боку України, на думку ООН, не буде… У цьому сенсі оборона Києва, Сіверськодонецька чи Лисичанська – то тяжкі злочини української сторони «конфлікту» – бо ж був «живий щит»! Для ООН немає різниці, чи йдеться про захист рідної землі від агресора, чи про дії цього самого агресора (який цілеспрямовано «визволяє» цивільних українців від їхнього життя). Чи, може, подякуємо пані комісару за твердження, що українці чинять воєнних злочинів менше? Ні, краще пошлемо її вслід за «русским кораблем», тим більше, що біографія Бачелет дає всі підстави це зробити.

Ще в юності ця чилійка вступила до лав соціалістів. Після приходу до влади генерала Піночета активно працювала у підпіллі, була заарештована, проте після року перебування у в’язниці була випущена, і переїхала до НДР, де продовжила медичну освіту. А далі вільно повернулася у Чилі, де правив той самий генерал Піночет, й одержала ціле гроно дипломів (хірурга, педіатра, епідеміолога й організатора охорони здоров’я). Після відставки Піночета закінчила військовий коледж у Чилі та військову академію у США. Побувала на міністерських посадах у Чилі (в тому числі й військового міністра). Двічі була обрана президенткою Республіки Чилі, останній раз – за підтримки, в числі інших, і комуністів. Вільно володіє п’ятьма мовами, і на додачу – трохи російською (наслідок чотирьох років життя в НДР). Якими були її власні відносини зі ШТАЗІ та КҐБ – невідомо, та ці спецслужби активно співпрацювали з чилійськими комуністами та соціалістами. Але ясно, що її ґрунтовна військова освіта дозволяє професійно оцінити реальні виміри агресивної війни Росії проти України та принципову різницю між роллю цивільного населення при захисті армією своїх населених пунктів і при загарбанні чужоземцями таких поселень і намаганнями їх утримати. А ще Бачелет має не любити Україну та українців за декомунізацію.

Я торкнувся тільки двох актуальних сюжетів, пов’язаних із війною, яку веде бюрократія ООН проти України, допомагаючи Росії. Ця бюрократія не переймається своєю нездатністю спинити агресивні дії постійного члена Ради Безпеки Організації, її головна мета – поділити відповідальність за війну («конфлікт»!) між нападником і жертвою, прирівняти вбивць-терористів і героїчних захисників рідної землі.