Підсумки місцевих перегонів – більше позитиву чи негативу?
Демократія – це дієвий захист національних інтересів за допомогою виборів, інакше вибори та децентралізація вестимуть до посилення деградації країни
Ті, хто веде мову про певне переформатування політичної ситуації внаслідок місцевих виборів, мають рацію. Мають рацію і ті, хто вважає, що одними з наслідків цих виборів стануть послаблення центральної влади та постала перед нею потреба укладати ситуативні чи постійні союзи з регіональними елітами. Нарешті, не можна заперечити того факту, що децентралізація, яку так довго рекламували і так довго будували, стала – бодай частково – дійсністю. Проте от питання – чи є все це за конкретних українських умов чимось позитивним, ба, хоча б наполовину позитивним? Чи маємо суму явищ, які наразі несуть переважно негативний заряд і можуть раніше чи пізніше вилитися у політичні вибухи?
Погляньмо на результати виборів у двох критичних (за досвідом 2014-го) містах – Харкові й Одесі.
У першому з них міськрада буде сформована з таких політичних сил: 34 депутати від «Блоку Кернеса – Успішний Харків», 19 – від «Опозиційної платформи – За життя», по 9 – від «Слуги народу» і «Європейської солідарності», 7 – від «Партії Шарія», 6 – від «Блоку Світличної «Разом»». Ще веселіша картина буде в облраді. Та аж 46 депутатів представлятиме «Блок Кернеса – Успішний Харків», 29 – «Опозиційну платформу – За життя», по 17 – «Слугу народу» і «Блоку Світличної «Разом»», 11 – «Європейську солідарність». Можна сміливо прогнозувати, що одним в числі перших актів нових структур міської та регіональної стане відновлення радянської топонімії та висунення вимог негайно встановити мир на Донбасі й відновити гарні відносини з Росією. А якщо центральна влада не захоче позитивно реагувати на все це… Що ж, у Донецькій і Луганській облрадах у 2014 році розклад сил був дуже схожим. Наслідки – загальновідомі. Й у Харкові була тоді проголошена «Харківська народна республіка», пам’ятаєте? При цьому не матиме великого значення, що на виборчі дільниці прийшла приблизно третина електорату, а за проросійських опонентів центральної влади проголосувало 20 з гаком відсотків від загального числа виборців, - цього достатньо, щоб усюди в разі потреби посилатися на «волю народу». Не забуваймо, що у 2019 році «Слуга народу» створила у Верховній Раді монобільшість, хоча за неї проголосували тільки 22% українських громадян, тож чинна центральна влада сама створила прецедент, коли начебто існуюча «воля народу» є відвертою фікцією…
Із Одеською міськрадою не менш весело. 20 її депутатів представлятимуть партію «Довіряй ділам» мера Труханова, 18 – «Опозиційну платформу – за Життя», по 10 – «Слугу народу» та «Європейську солідарність», 6 – «Партію Шарія». Знов-таки, спираючись на менш, ніж третину загального числа виборців, нова міськрада й надалі повертатиме Одесу в радянсько-російський культурний і політичний простір. Ну, а разючий успіх ОПЗЖ на виборах до Одеської облради, де вона отримала майже 27% голосів тих, хто прийшов на виборчі дільниці (майже на 10% більше, ніж одержала «Слуга народу»!) говорить сам за себе. У цій раді абсолютну більшість депутатів теж матимуть партії відповідного спрямування. То що, з ними центральна влада муситиме укладати альянси? З ними домовлятися? Про що, про капітуляцію перед на перший погляд легальним і легітимним наступом російської агентури та колаборантів? Бо інакше, мовляв, відновлять «Одеську народну республіку»?
Утім, проблема щодо того, з ким домовлятися, з ким формувати постійні чи тимчасові альянси, на кого спиратися у місцевих радах стосується не тільки Одещини та Харківщини, де владній партії доведеться або бути в опозиції до місцевих еліт, або капітулювати перед ними (і перед агентами впливу Росії). От, скажімо, Сумська обласна рада складатиметься з 16 депутатів від «Слуги народу», 14 – від «Опозиційної платформи – за Життя», 10 – від «Батьківщини», 9 – від «Європейської солідарності», 8 – від «Нашого краю», 7 – від «За майбутнє». З ким «дружитимуть» в облраді «слуги»? З ОПЗЖ чи з іншими політичними силами, нехай і не надто лояльними до влади, проте лояльними до Української держави?
І ще одна проблема, безпосередньо пов’язана з попередніми. Закарпатська обласна рада буде сформована з 12 депутатів від партії «Рідне Закарпаття», 11 – від «Слуги народу», по 8 – від «Батьківщини» і «Партії угорців України», 7 – «Команди Андрія Балоги» , по 6 – від ОПЗЖ, «За майбутнє» і «Європейської солідарності». Легко побачити, що регіональні політичні сили в цій облраді матимуть близько 1/3 депутатського корпусу (а в Харківській – узагалі більшість). Яким процесам сприяє таке посилення ролі регіональних політичних сил – децентралізації чи дезінтеграції країни? Як на мене, за умов «гібридної» війни путінської Росії проти України, за умов активних (й успішних) дій «п’ятої колони» – саме другим.
Не випадково Євген Марчук ще на початку цього року, до пандемії COVID-19, попереджав, що «війна і розбурхана демократія в наших реаліях – погані партнери». Він підкреслював: «Коли ворог сам сповідує тоталітаризм у своєму державному управлінні і методи боротьби проти тебе використовує дуже далекі від демократії і міжнародно-правових норм, а ти маєш свято сповідувати демократичні принципи, ти будеш програвати, якщо не зараз, то в недалекій перспективі». Але ж чи дослухається чинна влада до слів мудрих співвітчизників? Здається, це суто риторичне запитання…
Тим більше негативними є наслідки «розбурханої демократії» за умов пандемії, коли значна частина притомних людей ігнорує голосування з неминучим скупченням виборців і високою ймовірністю зараженням внаслідок цього коронавірусом… За цих обставин істотно посилюються позиції проросійських популістів, які щосили на всіх своїх телеканалах рекламують начебто чудодійну вакцину «Спутник-V», яку, мовляв, не хоче допускати в Україну «злочинна влада». І котиться колесо… Тоді як демократія – це не вибори самі по собі, а дієвий захист за допомогою виборів національних інтересів, а передусім – ефективна протидія агресивному тоталітаризму та його «п’ятій колоні». Бо ж інакше вибори та децентралізація вестимуть до посилення деградації країни, що ми зараз і спостерігаємо.
Коментарі — 0