«Пречудова вісімка» на віддалених підступах до виборів

Результати обох опитувань виявилися вельми близькими та зайвий раз засвідчили те, про що вже писали автори «Дня». А саме: що в Україні відсутні авторитетні політичні сили, здатні сформувати дієздатний уряд на основі парламентської більшості і вести державу вперед.

Справді: за надими опитування компанії SOCIS, за ВО «Батьківщина» на чолі з Юлією Тимошенко готові проголосувати 10,7% опитаних, за партію «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка – 8,3%, за партію «Слуга народу» Володимира Зеленського – 7,8%, за Блок Петра Порошенка «Солідарність» - 7,7%, за «Опозиційний блок» Юрія Бойка – 7,1%, за партію «За життя» Вадима Рабіновича – 5,3%, за Радикальну партію Олега Ляшка – 5,0%, за Об’єднання «Самопоміч» Андрія Садового - 3,7%. Така от «пречудова вісімка» тих, хто у разі проведення виборів зараз провів би свій партійний список до Ради (варто зауважити, що відсотки тут взяті від усього числа опитаних, натомість серед тих, хто збирається прийти на виборчі дільниці, частка прихильників, скажімо, «Самопомочі» становить 4,2%). Але «лідерами» стали дві категорії громадян: ті, хто взагалі не прийшов би на вибори (13,6%) і ті, хто не визначився з електоральними симпатіями (23,6%).

Опитування ж Соціологічної групи «Рейтинг» дало такі результати: перше місце посідає ВО «Батьківщина» - 9,2% від загального числа опитаних. На другому-третьому місці «Опозиційний блок» і «Слуга народу» - відповідно 6,1% і 5,9% (різниця в межах похибки). Третє-четверте місце – «Слуга народу» і «Громадянська позиція» - 5,9% і 5,7%. Утім, можна всі ці сили й об’єднати, віддавши їм колективну другу сходинку політичної «турнірної таблиці» - надто мала різниця. Наступне місце теж поділили три сили: Радикальна партія – 4,9%, «За життя» - 4,7%, БПП «Солідарність» – по 4,5%. І, нарешті, так само замикає нинішню прохідну частину партійного рейтингу «Самопоміч» – 3,1%. А найбільший відсоток має позиція «не брав би участі у виборах» (20,3%); на другому місці – «важко відповісти» (17,4%). Чимало у цьому опитуванні набрала й «інша партія» - 7,7% (на відміну від першого опитування, де така сама позиція набрала 1,5% відповідей).

Як бачимо, «пречудова вісімка» в обох опитуваннях та сама, і результати уявного квітневого голосування – майже такі самі. Тобто певна визначеність в суспільстві існує. Проте вона стосується лише трохи більше, ніж половини наявних на момент досліджень виборців; настрої іншої частини електорату вкрай мінливі – ці громадяни не знають, чи прийдуть узагалі голосувати та не вирішили ще, за кого вони проголосують. І, нарешті, не забуваймо, що близько чотирьох мільйонів дорослих українців цілорічно чи кількамісячно перебувають на заробітках за кордоном, отже, практично не охоплені дослідженнями та являють собою потужний «фактор Х», здатний істотно скоригувати результати голосування, в тому числі, ймовірно, додати за певних умов до прохідної групи партій іще декілька політичних сил (найкращі шанси тут, за обома опитуваннями, має ВО «Свобода»).

І при цьому невідомо, за якою системою проходитимуть наступні вибори. Якщо за чинною нині змішаною, то щонайменше половина мажоритарних мандатів, особливо в провінції, буде куплена, образно кажучи, роздачею зубожілим виборцям «гречки». Якщо ж за партійно-пропорційною, то читачі «Дня» самі легко підрахують, яку частину Верховної Ради контролюватимуть олігархічні клани, в тому числі за допомогою таких віртуальних проектів, як «За життя» та «Слуга народу». Та й «Громадянська позиція», як на мене, - напіввіртуальний проект, з усіма наслідками, що з цього випливають…

Невесела на загал картина, чи не так?

Настільки невесела, що часом думаєш: для порятунку перспектив української демократії, ба, самої державності, наступні вибори можуть піти на шкоду. Єресь, звісно, проте єресь, мабуть, закономірна…

Іншими словами, чинна Верховна Рада має-таки шанси у порівнянні зі своєю наступницею виглядати як втілення професіоналізму й ефективності. Хоча… Цілком можливо й інше: якщо нова Рада виявиться недієздатною, ба більше, у ній сформується відверто контрреволюційна більшість (а можливо й таке), то за збереження чинної змішаної системи), то при згадці про нинішніх нардепів усі притомні люди плюватимуться і лаятимуться останніми словами – не змогли створити таку виборчу систему, яка б відсікала і «колишніх», і неприховану «п’яту колону» Кремля, і відверто віртуальні політичні проекти, натомість спонукала б як чинні, так і нові партії активно працювати на благо виборців, як у центрі, так і на місцях. І хоча справжні державні діячі, за словами Вінстона Черчилля, повинні дбати передусім про національні інтереси, а не про вибори, все ж варто потурбувати і про те, щоб як виборча система, так і конфігурація провідних політичних сил також працювали на ці інтереси, відповідаючи на запити виборців і залучаючи їх до підтримки справжніх, а не декларативних позитивних змін.