Російський газ і популістичні обіцянки кандидатів: сценарій, який веде до катастрофи

Зрозуміло, що остання обіцянка є суто рекламним трюком на вустах особи з нульовими шансами на перемогу, а от зниження вдвічі, як на мене, реальне, причому не за рахунок бюджетної компенсації ціни газу для домогосподарств чи застосування цінових «ножиць» між імпортним і вітчизняним газом – мовляв, імпортний для промисловості, свій «для людей».

Існує лише два реальних варіантів здійснення такого зниження. Суто теоретично, їх три: є ще різке падіння ціни на газ на світовому ринку, але за чинних геополітичних обставин цього не станеться. Принаймні, допоки Росія матиме змогу активно розбурхувати конфлікти та війни в усіх можливих і неможливих стратегічних ареалах видобутку вуглеводневих енергоносіїв, що унеможливлює повернення цін на газ до низького рівня. Натомість перший реальний варіант – це доведення обсягу видобутку газу в Україні до рівня повного самозабезпечення. Що такий проект не фантастика, ще на початку 2000-х говорили тодішні керівники геологорозвідувальних відомств. і навіть зазначали, що за належної державної уваги та фінансування (в тому числі й приватного) на це знадобиться близько 10 років. Сказане мало наслідки: всі, хто так говорив, невдовзі втрачали свої посади… А прем’єр Юрій Єхануров бідкався, що за часи його врядування (2005-2006) не вдалося – як не намагався він – побудувати хоч одну видобувну вишку, такий шалений був спротив як ззовні, так і зсередини владних структур.

Але часи багато в чому змінилися, в тому числі різко знизилися обсяги споживаного Україною газу, і зараз експерти зазначають: було б бажання, а перехід на повне самозабезпечення можна здійснити років за 5-6. І тоді якщо не у два, то в півтора рази ціни на газ для домогосподарств можна буде знизити, і ніякий МВФ нічого неприємного не скаже. Проте вибори вже зараз, а гіпотетичне збільшення видобутку газу – десь на обрії. Натомість другий варіант може бути реалізований уже цього року, і його реалізація несе з собою чимало небезпек (якщо не сказати більше) для України.

Небезпечний сценарій

А тепер – увага! За якою ціною одержує сусідня Білорусь російський газ? Якщо не вдаватися в нюанси, то приблизно вдвічі дешевше, ніж Україна з західного кордону. Чи може Росія за такою ж ціною продавати газ Україні? Може, але не хоче. Власне, цього не хоче й керівництво Української держави – сидіти на російській «голці», не маючи змоги з неї так просто злізти. Хоча одержати з «Газпрому» таку собі «контрибуцію» у натуральному вигляді за порушення контрактів ніхто не проти – велика порція дешевого газу ще нікому не завадила. Якийсь час тому здавалося, що це реально завдяки рішенню Стокгольмського арбітражу, проте в останній момент Росія змогла уникнути розплати за свої гріхи (не будемо вдаватися в подробиці, вони тут несуттєві). Але ж хіба путінська Росія не використовує постійно свої газові ресурси як зброю задля досягнення геополітичних вигод і перемог? От і на цих виборах, певен, вона спробує у вирішальний момент кинути ціну на газ на шальки терезів, підписавши з найвигіднішим для себе кандидатом у президенти угоду про постачання газом України (скажімо, на три роки) за пільговими цінами. В обмін на суттєві політичні поступки, яким буде надано – за допомогою потужного пропагандистського апарату, в тому числі і низки наче-українських телеканалів, – вигляду добродійних жестів на адресу «братів-українців», які, мовляв, знемагають під ярмом київської хунти.

Робитиметься все дуже просто та блискавично. Якщо найвигідніший для Кремля кандидат матиме обмаль шансів пройти у другий тур, то операція здійснюватимуться десь за тиждень до першого туру голосування, якщо ж і так пройде – то за відповідний час до другого походу виборців на дільниці. Потрібна персона зі своїм почтом буде запрошена до Москви, де її урочисто прийме головний господар Кремля і керівництво «Газпрому», а потім буде підписано низку документів, що набудуть силу після інавгурації цього персонажа як президента України: про пільгові ціни на російський газ, про пряме постачання російського антрациту, про зняття всіх бар’єрів для товарів з України на ринку РФ, про відновлення кооперації двох ВПК, про сприяння працевлаштуванню українців у Росії, про багатомільярдні кредити під низькі відсотки – і так далі, і таке інше. Скажете, Путін не зможе піти на такі речі, бо ресурсів не вистачить за умов західних санкцій? Вистачить, бо метою цих політично-економічних ігрищ якраз і буде не «просто» перетворення України на маріонеткову державу, а й повне зняття всіх санкцій з Росії.

Конфлікт на Донбасі? Він буде при радикальній зміні влади в Україні погашений шляхом введення туди «миротворців ОКДБ», тобто де-факто росіян у блакитних касках, проведення там «демократичних виборів» і повної амністії терористам – зі згоди нової влади Української держави. Проблема Криму? Її можна формально-юридично розв’язати, якщо перетворити півострів на кондомініум – спільне володіння Росії й України, де кожен житель матиме подвійне громадянство. І Путін на коні – півострів-бо російський, і Захід задоволений – адже водночас півострів український… Ну, а Севастополь буде за такого сценарію офіційним Києвом подарованим Росії. На знак якогось там ювілею чи до дня народження Путіна. То чом би Заходу не зняти санкції? Номінально підстави для них зникнуть, чи не так? Я певен, що на Заході багато хто зітхне з полегшенням – і почне «на повну» розвивати «взаємовигідні відносини» з Росією, водночас, можливо, прагнучи заміни особисто Путіна кимось іншим, нехай імперіалістом, але ж «ліберальним»…

Ну, а щоби «добити» електорат, відданий Кремлю кандидат привезе з Москви частину військовополонених українців і в’язнів російських тюрем, які потрапили туди за сфабрикованими звинуваченнями, – мовляв, це зумів зробити тільки я, бо відновлюю братерські стосунки з братерським народом! Ось ваші діти, брати й чоловіки, визволені з-за ґрат, а інші вийдуть, якщо ви оберете мене президентом України!

Чи реальна загроза?

Скажете, не спрацює? Скажете, український народ такий патріотичний, що не поведеться на істотне покращення свого добробуту – бодай на кілька років – в обмін на фактичну капітуляцію перед Росією, а український бізнес нині воліє орієнтуватися на європейські ринки та не погодитися повернутися до часів Кучми-Януковича з пієтетом перед ринком євразійським? Є сумніви в цьому, бо український патріотизм руйнує не тільки і не стільки російська пропаганда, скільки корумпованість, зажерливість і неефективність нинішніх владних верхів. А щодо бізнесу – то подивіться, як радісно великий бізнес деяких держав ЄС «дружить» із російськими напівдержавними економічними структурами, вітчизняним бізнес юкам є з кого брати приклад… Тому описаний вище сценарій «газування», реалізований у тій чи іншій формі, здатен поставити Україну й українців на межу катастрофи. Після чого, як завжди, знайдеться чимало охочих сказати: «Ми цього від Росії не чекали…»