Трудова міграція українців. Чи врятує зарплата у 16 тисяч?

Вже сьогодні така еміграція є фактом, і її обсяги постійно зростають. Так само не таємниця, що ця міграція ставить під загрозу досягнення позитивних зрушень в українській економіці. Де вихід? Виявляється, у Кабміні впевнені, що знають, де саме. Щоб зупинити процес трудової міграції українців до Європи, передусім до Польщі, досить у 2-2,5 рази збільшити середню зарплату в самій Україні. Таку оптимістичну думку висловив віце-прем’єр Геннадій Зубко. «Офіційні цифри щодо українців, які працюють закордоном ми орієнтовно можемо помножити на п’ять, тільки в Польщі працює понад мільйон. Невелика різниця у зарплаті в Україні порівняно з європейською дасть можливість нікуди не їхати. Працівник, який їде до Польщі, отримує зарплату у ‎800-1000 євро, або 25-30 тисяч грн. Але має додаткові витрати на житло, транспорт, тощо. Вважаємо, якщо в середньому зарплата підніметься до 16 тисяч гривень, це дасть можливість втримувати людей в Україні», - наголосив Зубко.

Що ж, впевненість віце-прем’єра радує. Та на яке підґрунтя вона спирається?

Значна зарплата – так, це добре. Але ж – як при цьому з цінами на товари? Вони достатньо стабільні чи перманентно зростають, а часом і стрибають? А як із якістю харчів, навіть дорогих, коли навколо стільки фальсифікату з назвами й етикетками відомих марок та випадків використання небезпечних інгредієнтів? А як із ліками, серед яких теж повно фальсифікату? Простіше кажучи, чи має влада якісь важелі захисту пересічного громадянина від тих загроз, які чигають на нього там, де він прагне купити за чесно зароблені гроші високоякісний продукт, а його постійно намагаються обдурити?

Можуть сказати: використовуйте суди для захисту своїх прав. Теза наче вірна, але скільки ж треба грошей на експертизи та на судові процедури, щоб довести – тебе труять, а після цього домогтися покарання винуватців. Іти до товариств захисту споживачів, до мас-медіа? Так з екранів телевізорів ледь не щодня розповідають про неякісні продукти чи небезпечні ліки, а їх не меншає. Що ж стосується судів, то «маленька людина» спроможна виграти справу у великої корпорації тільки тоді, коли суд справді незалежний. А як із цим в Україні? Досить ввімкнути телебачення чи «залізти» в Інтернет, щоб переконатися у наявності прямо протилежної ситуації…

А як із порядком на вулицях? Як із поліцією, на реформу якої покладалося стільки надій? Як із війною на сході України, що аж ніяк не обмежує жадібність владної верхівки? Як із розгулом «золотої молоді», для якої наче й немає війни, немає правил дорожнього руху, немає тієї самої поліції? Як із добре відомими засадами війни, яких дотримується багато хто «нагорі», – «вранці воюємо, ввечері торгуємо»? Як із зумовленим чи не передусім зажерливістю олігархів галопом житлово-комунальних тарифів? Узагалі, як із упевненістю в завтрашньому дні?

Схоже, віце-прем’єру Геннадію Зубку (який виступав від імені уряду) у його юні роки надто вже запала у підсвідомість одна з улюблених формул генсека Леоніда Брежнєва: «Буде хліб – буде і пісня». Що ж, виснаженим голодом людям скоринка хліба справді видається втіленням щасливого життя. Проте насправді це не життя, а виживання. Можливо, навіть пожиттєве. Та хіба на підґрунті масового налаштування на виживання, і лише на нього, можливий справжній підйом у сферах, пов’язаних із сучасними високими технологіями – від сільського господарства до комп’ютерного програмування? Формула «хліб = пісня» ще якось годиться для заохочення простої фізичної праці, але навіть у «шарашках» сталінського ҐУЛАҐу, де конструювали та виробляли передові системи озброєння, урядового зв’язку та мікробіологічного захисту.

І не варто забувати, що коли йдеться про реальний економічний підйом, то він залежить не тільки від робітників, інженерів і менеджерів, а й від освітян, лікарів, письменників, кінематографістів і журналістів, а у часи війни – і від військовиків, фронтовиків і тиловиків укупі.

Власне, не нами і не зараз сказано: «Не хлібом єдиним живе людина».

Так, держави Центрально-Східної Європи далеко не ідеальні, але все ж вони щодо цілого комплексу чинників (а не лише в рівні зарплати) випереджають Україну, часом істотно. Тому урядовці, якщо вони справді переймаються виїздом за кордон на заробітки (а нерідко й назовсім) здебільшого далеко не найгірших у плані кваліфікації та працьовитості українців, мали би зайнятися всім тим комплексом чинників, який «виштовхує» трудових емігрантів за межі рідної країни, спонукає їх шукати землі, де не тільки краще живеться (в матеріальному сенсі), а й вільніше дихається. Можна скільки завгодно лаяти цих людей за відсутність патріотизму, але чи не краще представникам влади поставити перед собою дзеркала й уважно вдивитися в них. І вони відкриють у самих собі чимало причин того, що трудова еміграція з України зростає…

А гроші… Що ж, без грошей украй тяжко, проте не тільки у грошах щастя.