Звільнений з полону боєць «Азова» Євген Чудніцов: Мене непокоїть те, хто складав списки на обмін

27 грудня 73 українських в’язні, яких утримували бойовики на окупованій Донеччині вийшли на волю. Таким став результат довготривалої операції з обміну полоненими. За наших громадян Україна передала окупантам 238 сепаратистів. Один із звільнених українських патріотів став боєць батальйону «Азов» Євген Чудніцов (в деяких документах Чуднецов), якого окупаційна влада засудила до 30 років колонії суворого режиму, хоча так званий прокурор узагалі вимагав розстріляти.

Чудніцов народився у Макіївці, а потрапив у полон у лютому 2015-го року під час бою біля Широкіного. У тюрмі перебував майже три роки. «Азовця» українці могли бачити «завдяки» російським пропагандистським телеканалам, які охоче показували «карателя» через яскраву зовнішність і татуюванню з тризубом на грудях. «Завдяки цьому, мабуть і живий залишився», - жартує боєць. Така публічність, вочевидь, допомогла йому уникнути жахливих катувань і вбивства. В інтерв’ю «Главкому» Євген розповів про роки полону, катівні окупаційної влади та пояснив, чому довелось клеймити рідний «Азов» під час інтерв’ю пропагандистським каналам. Євген також стверджує, що замість патріотів України бойовики передали Україні… деяких сепаратистів.

Євгене, як ваше самопочуття?

Фізичних травм немає. Перебував у діагностичному центрі на Верхній, 5 (Державній науковій установі «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини». Центр називають одним із кращих медичних закладів України, перебуває на балансі Державного управління справами – «Главком»). Проходили там обстеження, аналізи здали, УЗІ, кардіограму пройшли. А вже наступного дня нам сказали готуватися на виписку. Мабуть, розподілятимуть всіх по різних клініках для подальшого лікування, кому воно знадобиться. (Пізніше стало відомо, що ввечері 29 грудня Євгена перевели на лікування до клінічної лікарні Феофанія – «Главком»).  Справа в тому, що мені усі зуби повибивали, потрібно буде робити імпланти. Ще не знаю, де робитиму. Питав про це, але кажуть, що держава протезуванням не займається. Мені волонтери сказали, що все зроблять, з цим допоможуть.

Як ви потрапили до полону?

Я був у полоні майже два роки і дев’ять місяців. Потрапив на День закоханих, 14 лютого 2015-го року. Пам’ятаю, того дня вранці у Широкіному, Новоазовського району, де ми стояли, був масований артобстріл. Сіли на БТР, десь з годинку повоювали, потім поїхали на перезарядку, але ворожий танк підбив наш бронетранспортер. Наша група розбрелася. Мені не пощастило, я вилетів прямо на позиції ворога. Але іншим нашим двом ще менше пощастило, їх вбили. «Сепари» нас відрізали і не було інших варіантів, щоби втекти.

Інформація про те, що ви є у списках на обмін, була ще у 2016 році. Але потім нібито та сторона вас з цього списку викреслювала. Чи знали ви про всі ці маніпуляції?

Ніхто нічого не знав до останнього часу. Тільки 25-го грудня ми побачили по телебаченню, що готується обмін, але кого саме на кого ми не знали. Коли була можливість виходити на зв’язок, то мені казали в Об’єднаному центрі звільнення заручників, що я є в списках на обмін. Але тут, вочевидь (з боку окупантів – «Главком»), вирішували мене не включати.

З ким виходили на зв’язок? Бойовики дозволяли?

Перші півтора місяця після затримання я перебував на гауптвахті. Знаєте, цей час, як потім виявилося, не додали до терміну відсидки. Потім мене перевезли до СІЗО. Там була можливість іноді виходити на зв’язок. І там мене примусили дати інтерв’ю російським пропагандистам, пригрозивши, що ми тобі маму в коробці привеземо, пошинкуємо. Я ж не Зоя Космодем’янська, звичайно, погодився. Говорив тоді, що відмовляюся від обміну. Як тільки зв’язок у мене з’являвся, то телефонував рідним і казав свою справжню думку. Потім пройшло ще півроку, мене перевели до колонії №32 у Макіївці. Там нам уже кращий зв’язок забезпечили з рідними –  один раз на тиждень. Правда, спілкування усі відбувалися у присутності так званої «міліції», у режимі гучного зв’язку. Тому я то бабусі, то сестрі дзвонив.

Що з себе представляє так званий «суд» «ДНР», який вам дав 30 років тюрми?

Це важко назвати судом, це якийсь цирк на дроті. Звичайно, зараз не так як у 2014-му році було, коли якісь «казакі» бігали й просто розстрілювали людей. «Суд» «ДНР» - це якась ефемерна інстанція. Можливо, якісь дійсно кримінальні справи у такі суди справді потрапляють, але для нас, українців все те, що ми бачили, скидалося на цирк. У моїй справі було по-справжньому лише одне засідання. Мене питали, чи визнаю я «ДНР»? Я у відповідь казав, що вони хворі на голову, бо якщо б я визнавав «ДНР», я б воював з іншого боку. Пропонували покаятися, але я, звичайно, відмовлявся, бо борюся за поновлення територіальної цілісності України. Вже наступного засідання дали сказати останнє слово і зачитали вирок. Все. «Прокурори», «судді» - всі місцеві.

(для ознайомлення із документом натисніть на зображення)

В яких умовах ви сиділи?

У СІЗО були погані умови. Там є так званий пост №10, це підвальне приміщення, у якому завжди волого.  Ще там висіли «електричні замки», аби ми не доторкалися, аби не спілкувалися з іншими засудженими. У колонії №32, де я перебував, умови набагато кращі за СІЗО, ставлення до ув’язнених теж краще. У Макіївці також сиділи хлопці зі Збройних сил України, але вони перебували у колонії №97, у них справді було пекло. Мені приходили передачі від рідних, волонтерів, все приходило, що пересилали. А до солдатів, наприклад, заходить пакет у 30 кг, але самим військовим дістається максимум півтора кіло, решта розкрадалася. Чому так? Я думаю, що ми, добровольці, точно уже були засуджені, тому у нас нічого не крали. Ті ж хлопці військові, вони як в повітрі були, і не засуджені ще, і не у СІЗО, тому і передачки ці ніде на контролі не були, кради, скільки хочеш. Думаю, їх надіялися дуже швидко поміняти, тому не судили і вирок не виносили. Ми хоч скаргу якусь могли написати щодо передачок, а вони нічого не могли. Більшість, з ким я сидів, були цивільними. Коли я був на гауптвахті, то на початках судили тільки добровольців з «Айдару», «Донбасу». 

Хто з вами сидів, лише добровольці?

Де я сидів, військових фактично не було. Був лише один з 25-ї бригади. Решта – звичайні люди. Сидів я спочатку у приміщенні камерного типу, а потім нас перевели до бараків, двоповерхової будівлі. На другому поверсі безпосередньо зона, на першому – кухня і двір, у якому хоч цілий день можна було гуляти. Нас було там 16 чоловіків. Один з них розповідав, що займався бізнесом. У нього вирішили бізнес віджати, автомобіль забрали. Потім через суд його запроторили у тюрму. Хоча навіть є постанова їхнього ж Верховного суду, щоби чоловікові все повернути, але нічого не повернули. Зараз ці люди зі мною у шпиталі. Всі ці чоловіки проукраїнських поглядів. Вони ж за це і потрапили в тюрму. Мене ще непокоїть питання про те, хто складав списки на обмін? Наприклад, я сидів із Терентьєвим Максимом Олександровичем. Він сидить за те, що хотів підірвати Олександра Захарченка, замінував батарею і намагався таким чином його вбити. Є Роман Писанець, який сидить за шпигунську діяльність. Їх залишили там, зате обміняли тих, які «сепари». Тобто спочатку бойовики своїх «сепарів» самі закрили за шпигунство в бік України, а тепер ще й включили у списки на обмін, помінявши таким чином на своїх. Наприклад, Олександр Абрамов як був «ватою», так і залишився ним. Ірина Геращенко обіцяла, президент обіцяв, що буде ще один обмін, нібито вже під час нього проукраїнських людей повернемо додому. Не знаю, будемо дивитися. Я хвилююся за тих людей, які там лишилися. Телефонував їх родичам. Мама Терентьєва була дуже засмучена, що її син не потрапив на обмін. Тепер нехай цими «сепарами» займаються наші органи, контррозвідка, це їх робота, у них є вміння і повноваження перевіряти. Незважаючи на те, що я потрапив під обмін, хочу сказати, що обмін – це не панацея від того, щоби припинилося протистояння.

Євген Чудніцов

Ви спілкувалися з українськими спецслужбами після звільнення, про що вас питали?

Ні, ще не встиг. Один зі спецслужбовців сказав, аби я спочатку всі свої питання зі здоров’ям вирішив, а потім працюватимемо.

Як вас катували?

Якщо порівняти з іншими, то мене майже не чіпали, хіба що зуби вибили, перестаралися. Мені дуже пощастило, бо з Широкиного мене повезли одразу в Донецьк. Вони побачили, що у мене є татуювання, тризуб на грудях, на плечі чорне сонце. Спочатку хотіли це все відрізати. Потім подумали і кажуть, що я колоритний персонаж і підійду для крутого репортажу. Так от, привезли мене до Донецька, до Кононова (так званого міністра оборони «ДНР» - «Главком»), він трохи порозпитував і все. А от хлопцям, які потрапили за шпигунство,  було непереливки, їх катували дуже сильно. Наприклад, є така прекрасна штука як «тапік» (польовий телефон ТА-57) з високою напругою. Коли дзвонили, то йшов струм по тілу. Це застосовували. Також «дельфін» застосовували, це коли ганчірку кладуть на обличчя і починають лити на нього воду, що ти захлинаєшся. Тому і кажу, що мені пощастило, це пройшло повз мене, хіба що зуби повибивали. Звичайно, мене били, то одне вухо розіб’ють, то інше, то ребра поламають. Але це дрібниці в порівнянні з тим, що доводилося терпіти іншим хлопцям.

Там багатьох людей просто вбили. В Донецьку є така штука як МДБ («Міністерство державної безпеки», - «Главком»), а є «Ізоляція» (територія колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів. З 2010 року тут почав функціонувати некомерційний недержавний фонд «Ізоляція», який організовував художні та освітні проекти – «Главком»), яка знаходиться на вулиці Світлий шлях, 3. Там багато двохсотих. Я особисто там не був, але розмовляв з людьми, які були, і вони розповідають, що не було й тижня, щоб там не замучили людину. Дехто не витримує, коли б’ють струмом, у декого просто серце відмовляє, іноді ці кати нап’ються і «перестараються». Ці злочини вчиняють місцеві. Ясно, що росіяни там також є, але вони не хочуть бруднити себе такими діями. Вони це роблять чужими руками. 

В інтерв’ю російським пропагандистським телеканалам ви казали, що у хлопців на фронті є бажання провести люстрацію не там, а зі зброєю в Києві?

Мені перед інтерв’ю дали аркуш А4, на якому написали, які будуть питання і як на них треба відповісти. Ми три дублі робили.

Міністр соцполітики Андрій Рева уже заявив, що кожен зі звільнених отримає по 100 тисяч гривень. Ви уже отримали?

Я тільки дізнався про інформацію, що ніби мають виплатити такі гроші. Але поки ніхто з офіційних осіб нам особисто нічого не говорив.

Михайло Глуховський, «Главком»