Вибори у Києві: «веселі картинки»

Мав я велике бажання написати аналітичну статтю про наступні вибори мера Києва, з аналізом результатів соціологічних опитувань і діяльності чинного міського голови, з цитуванням мудрих думок експертів і накресленням хоча би приблизних сценаріїв розвитку подій найближчого майбутнього. А сів за клавіатуру, занурився у фактаж – і відчув, що будь-яка охота пропала. Щось писати з іменами та прізвищами потенційних фігурантів виборчих перегонів, із соціологічними даними, з прогнозами… Але ж написане не матиме наразі жодного впливу на реальну ситуацію! Скільки не апелюй до фактів біографій претендентів на «володіння» українською столицею, ця апеляція не має в очах виборців жодного значення, бо все (з точністю до кількох відсотків голосів) залежить виключно від грошових потоків, із яких ідуть кошти на виборчі кампанії цих претендентів, і, відповідно, від потужності залучених у соціальних мережах, на Інтернет-сайтах і телеканалах ресурсів. І все! Торік усі, хто здатен бачити реальність і самостійно її осмислювати, мали «чудову» (в лапках, звичайно, бо йшлося не про щось чудове, а про жахливе для долі країни та демократії в ній) можливість спостерігати видовище надимання мильних бульбашок аж у двох виборчих перегонах поспіль. І головне, що було доведено: можна скільки завгодно надимати такі бульбашки, можна безкарно дурити основну масу виборців, бо ця маса нездатна відрізнити бульбашки від чогось твердого й усталеного та готова бути обдуреною, навіть, схоже, ловить від цього якийсь кайф. Ну, а основна маса журналістів уже не дуже й стежить за тим, щоб були наявні «збалансованість» і «різні точки зору», а просто відпрацьовує гроші: олігархічні, московські чи ще якісь – значення це для самих претендентів на ймення журналістів, схоже, не має.

Принагідно: як то кажуть, «є думка» стосовно того, що проєкт «президент Голобородько» був «запущений у виробництво» майже одразу після Майдану з конкретними не мистецькими, а політичними намірами. Хто насправді був замовником і кінцевим бенефіціаром цього проєкту, чиї немалі гроші й інші ресурси в ньому «крутилися», справа відносно темна, але от уже понад рік українці живуть усередині вміло реалізованого проєкту, і їхні шанси вийти за його межі поки що примарні. А там, хто знає, може готується й інший проєкт, ще цинічніший і масштабніший за наслідками…

Так от, у Києві наразі втілюється – і це вже видно – щось більш цинічне, ніж було досі навіть на парламентських виборах, коли більшістю Верховної Ради (волею виборців!) стали персонажі, які за рідкісними винятками, не мали зеленого уявлення про політичну діяльність, з домішками осіб з відверто антиукраїнськими поглядами. Втім, «успіх» організаторів цих виборів був не абсолютним – уперше в історії України їх зігнорувала більша частина тих, хто мав право голосу, а за «монобільшість» віддали голоси менше чверті виборців. Отака «демократія в дії», проте результат не засмутив організаторів – мета виправдовує засоби, ідіотизм і хаос полегшує перемогу, чи не так?

Але повернімося все ж до Києва. Чи мають значення для маси киян реальні рейтинги потенційних кандидатів на посаду міського голови, якщо численні соціологічні контори «Рога і копита» оприлюднюють свої фантасмагоричні дані на користь того чи іншого претендента, а мас-медіа їх поширюють? Ні, великого значення реальні рейтинги не мають, бо масова людина не здатна відрізнити авторитетних соціологів від маніпуляторів, які відверто брешуть. Максимум, на що в такій ситуації здатна частина пересічного електорату – це послати к бісу всіх соціологів й або не прийти на виборчі дільниці, або голосувати «за велінням серця» чи «по приколу». Проте має ж бути розум, чи не так? А розум засмічений різноманітними «фактами корупції», значною мірою висмоктаними з пальця, «викриттями», які ні на чому не ґрунтуються, крім бажання замовника публікації, «виступами активістів», які здійснюють свої акції далеко не безкоштовно, і так далі, і таке інше. Бо ж головне – скинути у столиці цю хоча б відносно українську міську владу та привести до керма невідь-кого з сумнівними (чи навпаки, безсумнівними?) біографіями і зв’язками. Одне слово, «веселі картинки»… А почни писати те, що ти думаєш про деяких претендентів (на підставі об’єктивних фактів, власного досвіду та наукової логіки) – і не лише тебе заллють брудом, а ще й ті мас-медіа, які насміляться тебе опублікувати, можуть отримати «удари під дих» від «найсправедливіших у світі» судів…

І, нарешті, крім усього іншого, мені особисто вельми противно копирсатися у різних сортах політичного лайна, якими сповнена ще офіційно не розпочата виборча кампанія, розуміючи, що різниця між цими сортами мінімальна, а невдовзі цієї смердючої субстанції стане ще більше… Господи, невже Київ (і вся Україна) приречені на ситуацію, коли щось справді нормальне (і когось нормального) доведеться тим чи іншим способом викопувати з-під покладів відповідної субстанції і довго митися після того? Невже демократія нездатна жорстко (і навіть жорстоко) покласти край діяльності «творців» цього лайна?