Паралельні виміри україно-російського конфлікту

Стосунки України і її міжнародних партнерів з одного боку та Росії з іншої сторони, мають два виміри – реальний і вдаваний. Предметом цих стосунків, очевидно, є анексований Крим та окупована частина Донбасу. «Безальтернативний» «мирний» процес врегулювання конфлікту, уособленням якого є Мінські домовленості, став не стільки способом подолання гібридної війни, скільки сам перетворився на гібридний процес, що заводить ситуацію в небезпечну безвихідь.

Загалом було б не так вже й погано, якби мирні ініціативи просто не виконувалися, зберігаючи статус-кво. Цей варіант тривалий час давав Україні тактичні переваги і був найбільш прийнятним серед наявних альтернатив. Але все давно зрушило зі своїх місць, залишивши непорушними лише ілюзорні Мінські угоди. Сьогодні події розвивають в напрямку, який є абсолютно протилежним мирному процесу і всім дипломатичним винаходам, які його супроводжують.

Сотні обстрілів бойовиків щодоби, нові партії російської зброї, прикордонні навчання російських військ – це реальність. Поки в рамках мінського формату ми обговорюємо амністію на Донбасі, «ДНР/ЛНР» виступають з вимогами надати їм право вето на внутрішньо і зовнішньополітичні рішення України. Поки в країні набирає обертів політична криза через конституційні зміні і надання Донбасу особливого статусу, керівники псевдореспублік заявляють, що готові відновити економічні зв’язки з Україною лише в статусі незалежної держави. В той момент, коли Київ готує пропозиції по місцевим виборам на окупованій території, Росія з тутешніми сепаратистами активно готує нові фейкові вибори на Донбасі. Все це – достеменна реальність.

Водночас безперервні тиради про неухильне дотримання Мінських угод, про відсутність будь-яких альтернатив цьому процесу, про виключно дипломатичні шляхи вирішення конфлікту, словом, весь політичний супровід реального розвитку подій – це вдаваність, ілюзія. Реальний і вдаваний виміри проблеми не лише не мають нічого спільного, вони рухаються в протилежні сторони. І чим довше Україна та її союзники робитимуть вигляд, що обрана ними стратегія працює, тим далі це заведе нас в ситуацію, в якій ціна компромісу буде неприпустимо високою. Росія вже давно знайшла альтернативу тому плану, який відстоює Захід і українська влада, і, незважаючи ні на які домовленості, продовжує систематично обезкровлювати Україну. Біда лише в тому, що світова спільнота жодним чином не реагує на новий очевидний виток російської агресії.

Мінський формат мав одне реальне завдання – припинити велику війну на Сході України. На все інше цей формат не спроможний, і час більш ніж переконливо це довів. Очевидно, що тепер замало говорити лише про продовження антиросійських санкцій (хоча і це питання наразі є проблематичним). Росія не просто не виконує свої зобов’язання, вона вже давно заробила на вдвічі більші санкції. Інша справа, що в світових лідерів сьогодні немає ані виражених можливостей, ані реальної політичної волі більш рішуче впливати на агресора. Та, як відомо, неспівмірність злочину і покарання завжди мотивує злочинця на нові дії. На даний момент в Україну знову повернулась війна, і всі, хто намагається цього не помічати, платитимуть значно дорожчу ціну в недалекому майбутньому.