«Антипутінська розписка» для «друзів хунти»

Провал згаданої ініціативи супроводжувався бурхливими дискусіями і навіть переріс у шерег взаємних образ народних депутатів.
Захисники законопроекту здебільшого наголошували на неприпустимості споживання культурних продуктів тих, хто відкрито чи приховано підтримує агресивні дії Росії. Противники ж ідеї вгледіли корупційні ризики від впровадження закону і вказали на його рейдерську сутність. Так чи інакше, важко остаточно розібратися, на чиїй стороні більше правди, а за ким – приховані корисливі наміри і, як стало модно казати, статус агента Кремля.

В будь-якому випадку хочеться двома словами вказати на одну явну недолугість запропонованого документу – вимогу від російських артистів надавати письмове підтвердження свого негативного ставлення до політики Кремля щодо України. Річ у тім, що з такими правилами Україна позбудеться якраз тих нечисленних російських митців, які її підтримують і засуджують агресію путінського режиму. Адже ми, по суті, вимагаємо вироку для цих людей в Росії. От підпишуть вони офіційний документ, що Росія – це держава-терорист, а Путін – військовий злочинець, і кращих документальних підтверджень їх «антидержавної» діяльності, державної зради, екстремізму і т.д. російській владі просто не знайти. Таким кроком Україна виловлюватиме для Кремля п’яту колону. Зрештою, цей формалізм є зайвим і з огляду на те, що всі в Україні й так достеменно знають, хто з російських артистів за Путіна і Новоросію, а хто «друг хунти».
Наостанок додам, що останнім часом справді необхідні країні економічні, соціальні та управлінські ініціативи стають дедалі все менш популярними. Натомість зростає кількість проектів патріотичного (частіше – псевдопатріотичного) штибу, на яких значно простіше зробити піар і наростити політичний капітал. Це значно легше і прибутковіше з точки зору політичних дивідендів, але чи справді це те, чого країна потребує нині? Питання риторичне.