Політичний ексгібіціонізм від московського нарцисика Суркова

Ви вже поснідали з інтерв’ю даним Сурковим – Чеснакову? Ну, не переймайтеся… Як читати гидко – то не читайте – нічого не втратите! Але коли вже не втримаєшся, то варто пам’ятати: це не для вас писалося-публікувалося. Вони ж недарма тримаються парочкою – начальничок і його «мусорок» - вони в такий спосіб резервують собі поличку на двох в кремлівському секонд-хенді, а на папірці пишуть – «цена договорная» .

І все ж визнаємо: Суркову з Чеснаковим, принагідно, дуже хотілося, щоби ми таки завили від образи. Тож давайте, передусім, дулю їм скрутимо, прагматичненько так…

«Донбас не заслуговує такого приниження, Україна не заслуговує такої честі» - це Сурков про можливість повернення ОРДЛО в Україну. Тобто, іншими словами - про неможливість такого сценарію. На цьому етапі. А ви хіба по іншому думаєте? Ви хочете на Донбасі місцевих виборів уже у жовтні з усіма «довісками» до цього ідіотизму ? Отож. Основне для нас це, а не варнякання Суркова.

«України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад розуму. У дивний спосіб доведене до крайнощів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура «Самостійна Україна» є, а України немає. Питання тільки в тому, України вже немає чи ще немає?» Злить аж до вогню з очей? Ще б пак! Але хіба ж ми вперше таке чуємо? Ставити знак рівності між українським світом і етнографією – це ж так типово для рашистського імперіалізму. А те, що Сурков нагадав нам, як уміє, про «недоформульованість» і провал в просуванні української національної ідеї – то хіба ж це не правда? Хіба ж це нині не ключова для України небезпека? Суркову тут ще й подякувати треба.

«…Але з часом вона все-таки буде. Хохли – хлопці вперті, вони зроблять. Однак яка саме це буде Україна, в яких межах вона існуватиме та навіть, можливо, скільки буде Україн – питання відкриті. І в їхньому рішенні Росії так чи інакше доведеться брати участь» . Якщо опустити «хохлів» - то про оцю поточну мету імперії у нас написано кілотонни текстів. Так, вони мріють розвалити Україну, шість років вони намагаються зробити це силою зброї та в умовах тотальної інформаційної агресії. Це новина для нас? То краще давайте щось зробимо конкретне для оборони – тут нема чого їм ще відповісти.

…Нема тому ради - уміє Сурков підковирнути так, щоб було боляче. Але - спокійно – ми ж придивилися до сказаного ним, оцінили. Та це ж звичайне «акторство», хизування перед публікою: дивіться, як я можу! Сурков – політичний ексгібіціоніст, нарцисик, «мАсковське» пихате опудало з відстовбурченим пальчиком… Але. Таких от ворогів треба не те що слухати, їх варто брати до уваги. І тому сказане Сурковим треба розглядати саме в цьому ключі – там проступають хронічні комплекси і накидані на коліні плани – реалізовані, провалені, ті що «в процесі» і, нарешті, - зона «вологих мрій». Оцей, наприклад: «примус силою до братських відносин – єдиний метод, який історично довів ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший». Тут з Сурковим залишається тільки погодитись. Він з Кремля пішов, але Козак нічого нового не придумає.

Риторичних запитань до чинної української влади ставити не буду.