Як Україні на московський сморід відповідати

Путін вилив чергову порцію образливої для українського вуха словесної блювоти. (Назвати це «маячнею» було б компліментом, на який воно не заслуговує). Мовляв, «рано чи пізно західні землі України повернуться Румунії, Словаччині, Польщі», бо це був «подарунок Сталіна», а «титульною нацією» в Україні є росіяни. Треба реагувати. Але як? А я кажу: нема чого ображатися треба думати як це робити і, насамперед, коли?

Не слухати, хто може собі таке дозволити? Можливо. Але це з різних причин підходить далеко не для всіх в Україні. Сприймати, як необхідність, на кшталт планового лікарського обходу по психіатричному відділенню: бо ж треба знати, в якому стані наразі перебуває небезпечний безумець? Це, принаймні, було б корисніше для українців.

Але насправді нам, нарешті, потрібне третє – діяти на випередження, тобто поширювати власну інформацію в царинах, які рашисти давно «приватизували». Це дуже важливо, бо те, що верзе Путін, хоч і розраховане на власних холопів, але відголоски долітають до всіх частин світу, поступово загусають і псують атмосферу навіть в суспільствах, налаштованих прихильно до України. Не можна мовчки миритися з рашистською де-факто монополією у цій сфері, як було і залишається досі.

Що це означає? Регулярно, не чекаючи «інформаційного приводу» з Москви, розповідати про свою історію, як було насправді. Теми вибирати найболючіші для ворога. А щоби ці повідомлення гарантовано потрапляли в стрічки світових інформагентств, ставали приводом для написання аналітичних матеріалів, робити це треба на відповідному високому рівні – президент, голова Верховної Ради, прем’єр-міністр… Наприклад, про «сталінський подарунок».

По-перше, західні землі України у міжвоєнний період потрапили до складу новостворених країн, до яких вони потрапили, за підсумками Першої світової, що своєю чергою не були визначені ані справедливо, ані раціонально.

Саме це й призвело до Другої світової через якихось 20 років. Уламки Австро-Угорської і Германської імперій «записали» на тих, на кого записали тому, що переможці (Антанта) не хотіли розпаду імперії Російської приблизно з тих же причин, чому Європа боїться цього зараз.

Про долю українців (русинів), які проживали на цих територіях і становили на них більшість населення, ніхто не подумав і їм довелося ще тоді боротися за національне самовизначення. На жаль, тоді не склалося…

По-друге, ще у середньовіччі ці землі було закріплено за українською державою – Галицько-Волинським князівством, яке насправді було королівством на чолі з королем Данилом. Львів було засновано саме Данилом і названо на честь його сина – Лева.

По-третє, за результатами Другої світової, саме українці, Україна, як де-юре автономна республіка у складі СРСР, держава-засновниця ООН, зазнала найбільших страждань і втрат – людських, економічних, інфраструктурних. Україна найпершою мала право на компенсацію.

По-четверте, українці були другим за чисельністю і найбільш ефективним контингентом у складі Червоної армії, яка зламала хребет нацизму. То при чому тут якісь «сталінські подарунки»? Це без України не було б перемоги 8 травня 1945 року.

От матеріали саме про це мають заповнити західні ЗМІ і можна без згадок про ворога, навіть. Бо саме через свою історію та національну природу Україна вистояла у 2022-му, стоїть досі і обов’язково переможе.

Переконаність у цьому має стати невід’ємною частиною світосприйняття на Заході, так як визнання за замовчанням геніальності письменника графа Толстого, або нащадка татарського роду композитора Рахманінова.