З кожним днем у Росії стає все менше варіантів дій, а у нас – навпаки

От дивіться.

Перший російський план полягав у тому, що вони увійдуть в Україну стройними маршевими колонами, посадять Медведчука на царство і Царьова на якесь інше місце, тихесенько повбивають усіх активних українців і стануть великою імперією.

Цей план ми їм забили в горлянку і тричі провернули, як у порнографічній версії великої російської поеми Мцирі, десь у березні-квітні минулого року.

Другий російський план полягав у використанні зв'язки дешевих безпілотників та великої кількості косої, але потужної артилерії.

Цей план накрився об'єктом, схожим на Діану Панченко, десь влітку – коли по складах із снарядами почали прилітати Хаймарси, і вогняний вал якось приунив. В процесі приунивання росіяни втратили контроль над Херсоном, Харківщиною та частиною Луганщини.

Третій план полягав у примусі нас до миру шляхом атак цивільної енергетичної інфраструктури. Результат – тепер в нас багато злості, а в РФ мало ракет.

Зараз ми на четвертій стадії. Четвертий план росіян полягає у використанні великих хвиль відносно людського та трішки смердючого м'яса задля повільного захоплення Донецької області.

Але тепер ми маємо свій план. Наш план полягає у тому, щоб це м'ясо перемолоти, підготувати свої нові частини із використанням західної техніки і дати їм... того самого Діанопанченкоподібного об'єкту.

Тут ще може бути багато «але». Росіяни вже готові перетворитися на китайського сателіта, аби виклянчити у китайців зброї і не втратити те, що вже захопили. Ми ж дуже залежні від західної допомоги, яка йде повільно та перебуває під постійною загрозою політичного шантажу.

Втім, з кожним днем у противника стає все менше варіантів дій. А у нас все більше.

Налаштовуйтесь, що завтра це не закінчиться. Але налаштовуйтесь на те, що якщо ми все зробимо правильно, закінчиться це перемогою.