Курська операція. Чому Кремль робить вигляд, що нічого не сталося

Нагадаю, що війна ведеться не за села на Донеччині. І не за села на Курщині. Це тактичний рівень, а є стратегічний.

Російська стратегія ще два тижні тому спиралася на просту схему:

1. Захопити якнайбільше.
2. Створити в українців та в Заходу враження, що українці не здатні чинити опір.
3. «Милостиво погодитися» на запропонований через Китай «мирний план» зафіксувати перемир'я по лінії розмежування. Вдвічі легше, якщо до влади в ключових західних країнах прийдуть більш лояльні.
4. Досягти зняття санкцій та відновити армію.
5. Продовжити з новими силами.

Так от, з входом українських військ на Курщину цей глобальний план пішов по... похилій площині.

Було доведено, що:

1. Росія вразлива. Її розмови про «червоні лінії», за якими піде ядерний удар – блеф. Отримавши по морді, Кремль впадає в прострацію і робить вигляд, що нічого не сталося.
2. Росія не здатна захищати власну територію. Вона вкинула все, що є, у повільний наступ на Донбасі та невдалий на Харківщині.
3. Україна здатна чинити ефективний опір.
4. Жодних перемовин про «фіксацію по статус-кво» вже не може бути, бо по статус-кво вже має змінитися не тільки український, а й російський кордон.

Це я вже не кажу, наприклад, про захоплення кадирівців – чи не єдиний спосіб повернути азовців.

Цей наступ накрив мідним тазом основний план росіян на цю кампанію. Ну я не знаю, що може бути більше.