Чорнобиль. Про пожежу ми дізналися по секрету через два дні

У 1986 році цього числа також була субота. Я закінчував перший курс фізмату КДПІ і тому мені повезло бути в Києві, а не вдома в Поліському. Про пожежу на атомній ми дізналися лише в понеділок, коли завкафедрою фізики на свій страх і ризик зібрав усіх студентів-мешканців Чорнобиля, Прип'яті, Іванкова та Поліського і пояснив що загрожує нашим батькам.

Додзвонився додому, вітчим був на роботі, а мама з двома малими дітьми вдома (їй тоді було 39 років) навіть не стала слухати. Картоплю треба садити, все довкола цвіте - куди я поїду, ти здурів сину, то все панікери, йди вчитись, для променевої хвороби треба 50 рентген на годину, а фон всього лиш(!) 0,5 рентгена, - заспокоювала вона мене. Тобто 500 мілірентген на годину. Не зважаючи, що я їй підрахував, що 50 рентген вона набере за 100 годин - не переконав...

Вони виїжджали коли прийшло усвідомлення в травні, у Маріуполь до родичів з дітьми, похапцем, кидаючи 96 річну прабабусю і вітчима, який працював начальником РУЗ, тобто пошти, а тому виконував дибільні накази і організовував демонтаж устаткування пошти в Чорнобилі, де фон був удвічі вищим.

Тепер Поліське стоїть порожнім. Завтра туди з'їжджаються люди. Кожного року в цей день. Радовниця. Радіймо, що ми ще живі.