Демократія по-турчиновськи

Нарешті опозиція знайшла джерело власних проблем. За Олександром Турчиновим, соратником Юлії Тимошенко, в усьому винні … народ та журналісти.

Після президентських виборів Олександр Валентинович звинуватив у поразці Юлії Тимошенко не кого іншого, як … недолугий український народ. Тоді серед найголовніших причин невдачі Юлії Володимирівни він назвав «готовність людей продавати свій голос. Така безпринципність громадян може привести країну до будь-якої тоталітарної системи, завести в будь-який глухий кут. Це головне, з чим треба боротися і опозиції, і ЗМІ», - от так звучали одкровення одного із керівників виборчої компанії Тимошенко. Не команда спрацювала не правильно, не штаб і штабні провали, а виборці не так все зробили. Чого доброго пан Турчинов міг ще згадати відомі слова Олександра Мороза, який назвав народ баранами за те, що за нього красивого і розумного не проголосували в 1999-му.

Але зараз не про це. Як видно, для Олександра Турчинові перекладати з хворої голови на здорову – це найулюбленіше заняття. Минулого четверга міліція розібрала наметове містечко на Майдані. Тихо і підступно, між 4 і 5 годиною ночі, прямо як напад Гітлера на Радянський Союз, поки ще всі спали. Кілька сотень беркутівців, не зустрівши якогось реального опору, без зайвих проблем «запинали» протестувальників і без проблем знесли намети. І все це неподобство фотографували та знімали кілька журналістів, які, незважаючи на ранню годину, таки опинилася на Майдані. Але не було там жодного народного депутата, який би міг, прикрившись своїм значком, хоч якось протистояти міліції. Ну, так вже сталося, що поробиш…

Але Олександр Валентинович і тут умудрився знайти стрілочників. На його думку, винні у тому, що спецназ вночі розігнав Майдан є, і не тільки у владі, а й серед журналістів. Мовляв, через те, що посеред ночі в наметовому містечку не чергували журналісти з телекамерами, міліція і зуміла позносити намети. Саме таку чудернацьку версію він і озвучив в ефірі «5 каналу».

«На жаль, журналісти, мабуть, теж втомилися від спостереження, і на час руйнування Майдану практично журналістів з камерами, які могли знімати це беззаконня, не було. Мені здається, це питання треба задати і до своїх колег», - видав Турчинов. При цьому з депутатів за охорону Майдану відповідальність він зняв, мовляв, їх в машині десь незрозуміло де заблокували наряди міліції.

Не будемо з’ясовувати, хто і як посмів затримати свідомих народних депутатів, які аж ні разу не спали цієї ночі, а таки несли бойове чергування, опинившись у підступній міліцейській пастці. Проте у сухому підсумку журналісти таки відзняли погром майдану, і про це майже одразу написали журналісти і «Української правди», і УНІАНу, кадри знесення навіть дійшли до «Euronews», а от депутати зі своїми охоронними обов’язками явно не впоралися. Прибігли, як говорять в народі – у свинячий голос.

Та мова, власне не про те. Якщо так і далі піде, й влада радуватиме нас черговими кодексами, то без майданів – великих і маленьких не обійдеться. А ще можна згадати Харківські угоди, справу студента Індило, грубезні порушення Конституційного суду, та багато чого можна ще згадати. І всі ці знаменні події, які ставалися в історії України, стаються і ставатимуться, політики, безперечно, використовуватимуть для боротьби одне з одним. Бо так вже влаштований цей дивний світ. І журналісти всі ці знаменні події неодмінно висвітлюватимуть. І – якщо по-чесному, то було б добре, аби об’єктивно. Адже розмова про кволу демократію ґрунтується не лише на замуляних тезах про відсутність свободи слова, а й про відповідальність влади та опозицій. Мушу стверджувати – бо я є журналіст – що згідно з етичним кодексом, до речі, виписаним у закон, журналіст не має право приймати ту чи іншу сторону конфлікту. Уявіть собі ситуацію, коли б фотокореспондент чи репортер, які висвітлюють події, скажімо, десь в Іраку чи Афганістані, полишили диктофон і взялися до зброї, аби виступити на тій стороні, яка, на їхню думку, права. А хіба не до цього закликає Турчинов? Якого, вибачте біса, журналісти мали захищати Майдан від міліції? Тому що опозиція, котра гріється в тепленьких ліжках і займається самопіаром виключно у оплачений платниками податків час, не спромоглася? Чи тому, що влада апріорі погана, а опозиція – гарна?

Насправді, з реакції Олександра Турчинові легко зрозуміти всю квінтесенцію сучасної української опозиції – відсутність якихось креативних ідей, лінь, небажання щось робити власними силами та стара звичка у всіх своїх поразках шукати винних десь на стороні – хоча би й серед журналістів. Зручніше самим відпочивати десь в теплих краях, і надіятися, що все за тебе зроблять журналісти.

З іншого боку, навіть в цих простих словах Олександра Турчинова легко простежити очевидну річ – демократія у нас недорозвинена не тільки через погану владу, а й через неадекватну опозицію. Ну вже всі звикли, коли українська влада, особливо нинішня, бачить у журналістах якщо не ворогів, то своїх підданих. А мені цікаво, кого насправді бачить опозиція у журналістах? Офіціантів? Чи саме тих сторожових псів демократії, що можуть й покусати?