Пільговики. Болюче питання для країни

Питання пільг завжди було болючим для України. Сьогодні до пільговиків приєдналася нова чисельна категорія – учасники бойових дій, яка налічує більше 300 тис осіб. Порівняно з іншими категоріями – це не так і багато пенсіонери – 12 млн., особи з інвалідністю – біля 3 млн.

Нещодавно голова профільного парламентського комітету Галина Третьякова висловила наміри шодо реформуванням системи пільг для ветеранів. Ключовими меседжами від голови комітету були – те що пільги мають отримати ті, хто щось втратив на війні, а контрактникам слід задовільнитися отримуваним грошовим забезпеченням (ну до того їх ще ж і вдягають і годують).

Я можу погодитися з тим, що система пільг ветеранам потребує реформування, але здається не з того за це взялися.

Для початку, саме отримання статусу учасника бойовий дій – досить складна процедура. В реальності, все працює досить погано: заклопотаний десятками інших паперів, «замполіт» підрозділу (або інший офіцер, на якого поклали ці обов’язки – бо у нас же некомплект офіцерів) має зібрати від солдат стос документів, отримати від штабу частини копії наказів Генерального штабу, штабу сектору, частини, шодо так званих наказів «вхід-вихід» - залучення бійця до АТО-ООС. Штаб (стройова частина) звісно не має людей цим займатися, тому переривання купи паперів, з грифами таємності, чи файлів теж на представникові підрозділу. Як власне і підготовка відповідних подань. Процес затягується, робляться помилки, все переробляється і так далі. Для багатьох бійців це означає, що після звільнення з частини їм лишається писати запити та бігати до військкомату. Тому чимало захисників отримують УБД через рік чи навіть два після набуття відповідного права, особисто знаю таких людей. Але чомусь ця проблематика – не у фокусі уваги комітету.

Друге – саме питання про втрату чогось як підставу для пільг. На меморіалі у Вашингтоні є гарні слова – «жоден солдат не повертається з війни не пораненим». Всі, хто справді був на війні – повертаються з тими чи іншими проблемами. Те що Міноборони вважає що 93% учасників АТО-ООС – мають психологічні травми, це не образа, просто абсолютно природня реакція на стрес. Майже усі ми щось втратили. Не всі - руку чи ногу, або отримали поранення, яке призвело до інвалідності. Хтось втратив стосунки (доречі найчастіша причина для самогубств у лавах ЗСУ та ветеранів),хтось бізнес, хтось просто вже не зможе повернутися до звичного життя і знайти собі заняття. Як визначити міру втрати і зв’зок з участю в АТО-ООС, якщо зовні цілий-здоровий? Створювати якісь експертні комісії, які принизливо мають розбирати кожен випадок щодо тих, хто зі зброєю захищав країну, цинічно переводячи страждання у грошовий еквівалент? Думаю мало хто з ветеранів на це піде - це питання честі.

Якщо ми розглянемо другий меседж – щодо того, що контрактники «продавали найману робочу силу», то він досить дошкульний для хлопців та дівчат.

По-перше весь час до початку 19 року грошові виплати військовослужбовцям були суттєво нижчими за середній заробіток, навіть за нескладними спеціальностями, які потягне кожен ветеран : охоронця(10000), вантажника (12000 грн), різноробочого(10000 грн). У 2016 сержант контрактної служби отримував до 4000, у 2017 – до 8000 тис, офіцер від 8400.Так, порахуємо ж АТО-премії – 10 тис перша лінія і 5 друга. Але тут питання в тому, що у нормальному режимі ротації частина має перебувати у секторі пів-року на рік, ще пів-року – полігони, відновлення боєздатності і так далі, тому загалом ці суми можна ділити на два. Все одно, навіть більшість офіцерів отримає менше вантажника. Згадаємо безоплатне харчування ? Це тільки в секторі, за нормою аж 17(!) грн. З таким раціоном більшість змушена була докуповувати продукти самостійно – «робота» навіть фізично у багатьох досить важка. Базові 20 кг броні + зброя + бк і т.д. які треба тягати день – вимагають калорійного харчування. Ще можна багато сказати про те, як купували запчастини за свої гроші, бо звісно можна чекати їх офіційним шляхом місяць, але у реальності «машина має завтра вийти на позицію, і не турбує»! Вибачте, це не робота, це –війна. Тому для 90% контрактників зовсім не гроші були фактором! При цьому казати про продаж «найманої сили» - дуже некоректно.

По-друге, щодо «власного вибору контрактників» – при відмові від мобілізації та переході на контрактну армію, які у нас були варіанти? Багато мобілізованих підписували контракти – не могли покинути військо і побратимів. Чимало тих, хто вирішив йти воювати між хвилями мобілізації – теж мали лише можливість піти на контракт. Екзотичні випадки – при першому частковому призові офіцерів запасу з військових кафедр, які направлялися лише до тилових частин, люди мали йти на контракт, щоб піти до бойової бригади(особистий кейс). Так що вибор у багатьох, хто йшов захищав країну був лише один - контракт.

Безперечно, система пільг та допомоги ветеранам є не найдосконалішою, але реформувати її треба з іншої сторони. Для когось з ветеранів, хто вимушений їздити наприклад на роботу двома видами транспорту 1000 гривень витрат на це – значні кошти. Для іншого, хто пробує відкрити бізнес і влаштувати побратимів, але має авто – це не важливо, але потрібні консультації експертів і податкові пільги, хтось має дітей - більшість - ні.

Проблема у тому, що ні «портрету ветерана» за різними вимірами, ні карти його потреб держава не має. Без цього не може йти мова про систему допомоги. Питання «туристів» які отримали УБД за день-два, яке підняла пані Третьякова – турбує ветеранів, проте це теж дискусійна річ, боєць зі спецзагону, за два дні операції міг надивитися того, що не побачиш і за рік в окопах.

Проте не можу не визнати факту, що і «туристи» і «заробітчани» в армії є є. Але їх існування не може бути підставою для ідей щодо відміни пільг для ветеранів.

І ще одне –керівними документами передбачено багато виплат для військовослужбовців – «підйомні» при зміні місця служби, компенсація за неотримане майно і так далі. На практиці, більшість рапортів щодо цього просто гасне у бюрократичній машині. Як і питання обчислення доплат за вислугу років, нагороди і звання – у польових частинах відповідні документи часто просто розчиняються. Це несправедливо – і має бути предметом уваги Уряду.

Але в першу чергу, ми потребуємо від держави і суспільства, захищаючи які, ми усі щось втратили, поваги - тому меседжі про найману робочу силу викликають обурення у спільноті ветеранів. У той час коли армії ЛДНР ще не стерли зі свої танків та БМП написи «на Киев» та «на Харьков»,скептично налаштована до держави, та розділена суперечками на «мобіків» та «контрачів», «першу-другу лінії», розвідку-піхоту-артилерію-ППО-зв'язок і т.д. ветеранська спільнота – те що грає на руку нашому противнику.

Згадуючи вислів – «спитай спершу, що ти зробив для держави» - ми можемо відповісти, що тепер наша черга питати – що держава зробить для нас. І я сподіваюся, що це буде продумана, комплексна, орієнтована на потреби кожного захисника програма. Закликаю керівництво МінТОТВету та профільних парламентарів до проведення дискусії з цього приводу.

Честь маю!