Подія, яка не потрясла світ

Маю на увазі ювілейну сесію Генасамблеї ООН, на яку покладалося багато сподівань і надій. Враховуючи, що людство переживає надскладний історичний момент.

Найвідповідальніші люди планети мали дати вичерпні оцінки того, що відбувається, а головне – окреслити підходи й дії, щоб людство відчуло визначеність і так необхідну впевненість від зростаючих загроз і викликів, аж до нового світового зіткнення включно.

Натомість отримали, за визначенням «Spiegel», дуель між Обамою і Путіним, яка «успішно відбулась». Взагалі західні ЗМІ зосередились переважно на коментарях їх промов, які тривали відповідно 40 і 22 хвилини. «Le Figaro», наприклад, дала їм таку оцінку: «Барак Обама, слова. Володимир Путін, дія». Маючи, очевидно, на увазі пропозицію останнього створити глобальну коаліцію проти тероризму, схожу на антигітлерівську часів Другої світової війни.

В.Путін багато в чому розвинув і деталізував свої підходи, зафіксовані ще в Мюнхенській промові 2007 року. А враження від виступу Б.Обами краще передати словами Лілії Шевцової: «Это была речь самого выдающегося оратора среди мировых лидеров. Это была речь, которая должна сформировать контуры его внешнеполитического наследия. И он упустил шанс хотя бы попытаться ответить на те вызовы, перед которыми оказался мир. В том числе и Запад, в том числе и США. Он не сумел понять эти вызовы в ходе своего президентства.

Но когда они стали очевидными, он предпочел включить словесный душ и стать проповедником. Что у него получается лучше, чем роль лидера западного мира».

Отже, за великим рахунком, сенсацій не відбулося. Сторони публічно сказали те, що мали сказати. А із закритої двосторонньої зустрічі подають інформацію у вигідному для себе світлі. Маяки протистояння позначено більш чітко й виразно. Ясності більше не стало.

Як відомо, переговори Обами і Путіна продовжувались вдвічі більше від запланованого. Як стверджують представники американської адміністрації, половину часу сторони присвятили ситуації в Україні, а другу – сирійському конфлікту.

Якщо з другого питання домовилися хоча б про контакти на рівні військових двох країн, щоб уникнути конфліктів під час проведення операцій, то з першого – чергові заклинання про необхідність беззастережного виконання Мінських угод.

Не випадково у Білому домі констатували: хоча ніякого прогресу ні по Україні, ні щодо Сирії не послідувало, певний сенс у цій зустрічі був. Цей «певний сенс» виразно «доповнюють» демарші: Путін прогуляв виступ Обами, російська делегація – Порошенка, Порошенко – Путіна.

Слід звернути увагу на те, що про Україну говорилось вже якось ритуально, як про одну із проблем. Красномовне підтвердження цьому – деякі зустрічі з українським керівником «на ходу», начебто, між іншим.

На моїй пам’яті під час подібних міжнародних форумів, глава української зустрічі, привітавшись і обмінявшись рукостисканням з лідером тієї чи іншої країни, нерідко давав команду: підготуйте інформацію, що відбулася двостороння зустріч, під час якої обговорено низку питань, що складають взаємний інтерес. Для годиться інколи додавали, що обмінялись думками з широкого кола міжнародних проблем. Одного разу було напрацьовано 18 повідомлень про такі двосторонні переговори!

Схоже, що ця «традиція» продовжує жити, що, одначе, свідчить про ставлення до України, з якою «вкрай серйозно» розмовляють на ходу, поплескують по плечах і заявляють про незмінну підтримку.

Доводиться констатувати, що і Україна надто покладається на те, що «барин нас рассудит», як в Некрасова в «Забытой деревне». Зокрема, Українська асоціація зовнішньої політики, що об’єднує відомих українських дипломатів, в спеціальній заяві вказала як на серйозний прорахунок вітчизняної дипломатії те, що серед 170 пунктів порядку денного 70-ї сесії Генеральної асамблеї ООН не знайшлося місця питанню про територіальну цілісність України. Тоді як воно мало усі підстави залишитися для розгляду на ювілейній сесії ГА ООН відповідно до норм міжнародного права. Відповідно «українська дипломатія втратила можливості для подальшої консолідації цієї підтримки в рамках авторитетної міжнародної організації».

У зв’язку з подіями на Близькому Сході, наростаючим потоком біженців до країн ЄС, «українське питання» буде все більше відходити на другий план. А отже, має бути розуміння, що проблеми України має вирішувати власне Україна. Для цього потрібна розумна політика, без істерик і заклинань, всезагального покладання на когось.

Міжнародні фінансові інституції, за активної підтримки наших партнерів, вже «допомогли» Україні «реструктуризувати», або, як ще кажуть, «списати» частку боргу. Насправді при такій «допомозі» український уряд продав зростання ВВП країни на десятиріччя наперед. По-суті він продав наступні покоління, «уповноважив» ще не народжених сплатити 200 млрд. доларів за 3 млрд. дисконту. І все це подав суспільству за велику перемогу… Ось це мало б потрясти українське суспільство, яке, навпаки, збирається підсадити соратників цих діячів до влади ще й на місцевому рівні.

Источник: Facebook