Чому радянські ветерани мовчали про війну?

Загальним місцем у патріотичному українському середовищі стала теза «справжні радянські ветерани Другої світової про війну мовчали» (можу це підтвердити на прикладах своїх покійних уже батька, дядька та кількох інших родичів та знайомих). При цьому, за замовчуванням вважається, що це, в першу чергу, через скромність.

Та це не лише не єдина, а й не основна причина.

Перше. Думаю, головною був Сором, причому, в різних аспектах. В першу чергу тому, що німці воювали незрівнянно ліпше. Червона армія перемагала тільки за кратної числової переваги й кратної ж кількості жертв (те, що Астаф‘єв називав «закидали німців трупами наших солдатів»). Пишатися такого роду перемогою порядній людині досить проблематично.

Друге. Приниження. Жити роки з відчуттям, що до тебе, бійця, ставляться не як до людини, а як до функції й будь-якої миті за найменшої потреби готові пожертвувати твоїм життям чи здоров‘ям – навряд чи таке сповнює порядну людину гордістю чи вдячності до рідної держави, влади та командування (як і бажання цим пишатися).

Третє. Розчарування. Роками чути, який ти героїчний визволитель від фашизму, знати, що тисячі разів ризикував життям – і відчувати, що не звільнив навіть самого себе, бо живеш у рабстві, безправності та страху.

Четверте. Ніяковість – через пафосні описи війни пропагандою. Тато завжди казав, що найгірше для нього там була необхідність мало не щодня зранку до вечора рити окопи. Розумієте? Не сидіти під обстрілами, не йти в атаку, не мінувати й розміновувати поля (він був сапером), а каторжна праця на завжди голодний шлунок.

П'яте. Відчуття провини. Я чув це лише натяками і всього раз чи два в житті, але точно знаю, що у Відні, де закінчив війну, він жив у якійсь австрійській сім‘ї, аби захистити їх від безчинств інших «асвабадітєлєй». Навіть при тому, що його власна сім‘я була повністю знищена нацистами, він не вважав нормальним те, що червоноармійці творили з мирними людьми в Європі.

Шосте. Страх. Як всі радянські люди, розповідати правду тато боявся навіть власним дітям. А брехати надто суперечило його натурі. Тому й мовчав.

Як і мільйони інших радянських солдатів