Про «монобільшість» і коаліцію

Питання утворення парламентської коаліції переживає чергову актуалізацію, спричинену словами першого заступника Голови Верховної Ради України Стефанчука щодо можливості формування т.зв. «широкої коаліції» в одному з інтерв’ю.

Стефанчук при цьому послався на те, що такий час (для створення коаліції) може настати, коли мова зайде про прийняття змін до Конституції. У той же час, за його словами, щодо всії програмних речей фракції партії «Слуга народу» голосів вистачає. Очевидно, це було сказано в якості реакції на поширювану вже не перший місяць інформацію про переговори президентської сторони, керівництва «Слуги народу» та «Голосу» і «Батьківщини» щодо взаємодії в парламенті.

Оскільки це питання у пресі піднімається вже далеко не вперше, варто було б поставити питання: «Якою може бути реальна потреба у створенні коаліції?»

До складу парламентської фракції пропрезидентської (або президентської) партії «Слуга народу» входять 244 народних депутати. Отже, теоретично Стефанчук правий: фракція, що має права коаліції (відповідно до ст. 83 Конституції України), має всі можливості власними зусиллями голосувати за прийняття законопроектів, що повинні реалізувати програму, з якою В.Зеленський виступив як кандидат у Президенти України.

Практично, як засвідчує, зокрема, аналітика Комітету виборців України, ні минулого року, ні зараз фракція «Слуги народу» не працює як механічний штампувальник законів, в яких зацікавлений Президент. З вересня 2020р. по січень 2021р. т.зв. «монообільшість» забезпечила прийняття власними голосами лише двох законів (про оренду державного та комунального майна та про внесення змін до Бюджетного кодексу України). Прийняття решти 84 законів потребувало залучення голосів інших фракції, депутатських груп та позафракційних депутатів. Найбільш показовими випадками торік були провальні голосування фракції «Слуги народу» з кадрових питань (передусім, за призначення до Уряду Вітренка).

Отже, у реальності «монобільшість» є найбільшою парламентською фракцією, але президент вже не може повністю бути впевненим у її беззаперечній лояльності.

Питання реалізації виборчої програми є для В.Зеленського та його оточення надактуальним, про це свідчить, зокрема, нарада у Президента з цього питання з головами парламентських комітетів та урядовців у березні, а також формування т.зв. «трійок Стефанчука» для напрацювання відповідних законопроектів.

Таким чином, питання формування коаліції для Зеленського є швидше необхідністю, ніж бажанням.

Реалізація цього питання ускладнюється багатьма нюансами. Так, виборці як «Слуги народу», так і «Європейської солідарності» навряд чи зможуть в масі підтримати гіпотетичне створення коаліції між цими політичними силами. Участь ОПЗЖ у формальній коаліції з «Слугами народу» так само неможлива для обох сторін. «Батьківщина», яка час від часу підтверджує, що переговори проводяться, висуває вимоги, які навряд чи можуть бути виконані (окрім кадрових питань, це передусім скасування земельної реформи). «Голос» з огляду на власні проблеми навряд чи може розглядатися в якості надійного партнера. Залишаються депутатські групи «Довіра» та «За майбутнє», що мають реноме лобістів збереження олігархічного устрою, і від самого початку допомагають «Слугам народу» голосами, вочевидь, не з метою доброчинства.

Окрім того, Президент і орієнтована на нього політична сила з наближенням до «екватору» владних повноважень все гостріше відчуватимуть потребу і демонструвати ефективність своєї політики, і необхідність розділення (або покладання) відповідальності за її наслідки.

Отже, актуальність «коаліційного» питання з часом тільки посилюватиметься. Апетити і побажання потенційних учасників, відповідно, зростатимуть.