Артисти, яких стерли з колективної свідомости українців. Історія Сестрички Віки

Українська літня школа Гарварду запросила у 1992 році Віку з її цілим рок-гуртом і прод'юсером Бебешком (тодішнім її чоловіком).

Її творча історія – це сумна ілюстрація токсичного впливу московської культури в Україні. На першій «Червоній Руті» віка стала зіркою, здобула собі шалену популярність по всій Україні цілком на рівні з «Братами Гадюкіними». Але вона, як і всі лавреати ЧР була «неформатом» для тих, хто тоді порядкував на концертній і музичній сцені України.

Майже всіх, хто не продався, не заспівав московською, ретельно змарґіналізували і стерли з колективної свідомости українців: Тарас Курчик, Андрій Жданкін, Андрій Миколайчук, Ольга Богомолець, Віка Врадій, «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», «Зимовий Сад», нікому з них не дали відбутися, кожного звели нанівець, навіть Гадюкіних. Винятком у цьому сумному переліку є хіба що Марійка Бурмака.

Віка Врадій однією з перших відчула токсини, випускала панівна московська імперська меншина, токсини, які вбивали все українське. Нью-Йорк її зачарував, в Україні її чекало невдячне стукання у наглухо зачинені для таких, як вона, двері радіо, телебачення та студій звукозапису. Вона лишилася нелеґально в Штатах. Спочатку підспівувала в московських ресторанах на Брайтон-Бічі, тоді працювала в супермаркеті десь у Нью-Джерзі. Я вряди-годи бачився з нею. Одного разу навіть разом святкували Новий Рік. Потім її слід пропав. Вона зникла. Не знаю, де Віка Врадій: «В кривої Гані на весіллю, з тобов зустрілась. Я чесня дівка – знають в селі, а знов напилася ...»

Такої, як вона – політнекоректної, з рідкісним почуттям гумору, ориґінальної, талановитою, харизматичної на сцені, не було вже. Вона теж одна з непоцінованих героїнь української культурної революції, яку до кінця 1990-х московська меншина майже звела нанівець. Завдяки їй і таким, як вона, тоді, на початку 1990-х, моє покоління 30-літніх вперше в своєму житті відчуло, що бути українцем – це модно, захопливо, цікаво, і пишно.