Говори, Надю, говори

Як з виделки виточити голку? Ніхто над цим не замислювався? Невже?

А як з кардана змайструвати шило? Теж не думали?

А з ломика?

От і я не думав. Хоча ми якраз чимось подібним займаємося уже роками, демонструючи свій невиліковний ідіотизм.

Я про депутатів нізвідки. Усіх цих парасюків, козаків, семенченків та інших витворів нашої бурхливої уяви. Ми поблажливо і навіть із симпатією стежимо за ними, за їхніми висловлюваннями і діями, а потім киваємо головами, що авжеж – не фахівці вони, прості, як дишло, але ще навчаться. Мовляв, молоді політики, їм треба набиратися досвіду. Хтось їх називає «святою простотою», хтось наївними.

Ось молодий політик одружився, і вже хутенько в нього беруть інтерв’ю, де він зі смаком розповідає історію свого кохання. Одні потім регочуть і крутять пальцями біля скроні, інші знову ж таки поблажливо кивають головами – нічого, ще навчиться.

А це все одно, що з виделки виточувати голку. Який сенс? Навіщо вибирати когось, хто повинен ще роками учитися навіть не на те, щоб розбиратися в законах, а бодай не молоти дурниць?

Ось і Олексій Гарань на «Українській Правді» пише: «На мою думку, можна говорити про певну політичну наївність Надії Савченко. Це не означає, що вона не зможе зорієнтуватися – гадаю, зрештою їй це вдасться... Савченко може вирости в політика, але це буде непросто. Їй доведеться багато працювати над собою, стримувати емоції, багато вчитися та лавірувати… У Надії ще все попереду…»

І знову: а навіщо робити політика з людини, яка не є ним? Вона може бути для нас героїнею, але політик з неї нікудишній. Ба більше. У чистоту її думок я, грішний, не вірю.

Заяви про невчасність змін до Конституції в судовій реформі – це нерозуміння нових законів чи підказка злих сил? 

Далі полум’яна Надя називає двох донбаських пройдисвітів народними депутатами і закликає до перемовин, вийшовши з мінських домовленостей: «Захарченко і Плотницький можуть позиціонуватися, якщо так можна сказати, як народні депутати від ДНР і ЛНР. Я готова з ними так говорити».

Це знову нерозуміння ситуації? Нерозуміння того, що вони не є легітимними, що це маріонетки, влада яких тримається на російських грошах, танках і градах? І говорити, що спочатку росіяни повинні піти, а тоді, мовляв, треба почати з сепаратистами домовлятися – це повний абсурд. Абсурд в оцій другій частині: адже, коли росіяни підуть, то вся та наволоч, яку вони наплодили, чкурне за ними, аж закуриться. З ким тоді домовлятися?

А такі заяви про будь-які перемовини з сепаратистами означають одне: російської агресії на Донбасі нема. А є внутрішній конфлікт. І тут погляди нашої незламної Наді на диво збігаються із поглядами Азарова, опоблоку, Медведчука і лічно таварісча Путіна.

Цього чекає багато зацікавлених людей. Навіть на Заході, де багато кому хочеться, щоб санкції з Росії було знято. Бо навіщо продовжувати санкції проти країни, яка Богу духа винна? Вона ж не воює. Це ми між собою човпемося.

А відтак Донбас повертається в наше правове поле, війна завершена, але нам уже ніколи не бачити євроінтеграції, безвізового режиму і НАТО, бо не дозволить цього голос Донбасу.

А ось іще одна родзинка: Надія Савченко вважає, що в Україні необхідно провести позачергові парламентські вибори, аби «влити свіжу кров» в політику. «Українці заслуговують на кращий уряд, ніж той, який вони мають зараз».

Ну, це вже поза межами здорового глузду. Це якраз те, про що снять опоблок і Путін.

Я довго не висловлювався про Савченко, хоча від самого початку вона викликала в мене глибоку підозру. Зараз багато хто й сам бачить, чим вона дихає і на кого працює. А деякі наївні товариші все ще чекають, що з неї виросте політик, як з кабачка кавун.

Цікаво, що на сайті Медведчука «Украінскій вибор» усі виголошені Надею постулати давно присутні. Після усіх її заяв виникає тиха підозра, чи не є вона проектом Медведчука, який власне й брав участь у її обміні.

На запитання Ганапольського, чи не вважає вона, що її голосування проти позиції Порошенка є зрадою після того, що він для неї зробив, Надя відповіла, що своїм звільненням в першу чергу зобов’язана народові України, а не президенту. І, мовляв, дякувати Президентові нема за що.

Але за столом із Путіним сидів не народ України, а кум Путіна.

Джерело: Zbruc.eu