Ця війна була неминучою. І ось чому

Усі вони хочуть миру. Але мир має свою ціну. І цією ціною є територія України.

Але на чиїх умовах може настати мир? На умовах Путіна, Орбана, Фіцо, Сі Цзіньпіня, Трампа? Ніхто ж нічого не уточнює. Та чи можна комусь із них вірити?

Уявімо собі, що Україна погодиться поступитися частиною території і підпише мирні угоди. Але чи настане мир? Україна просто опиниться в підвішеному стані.

Ми в 1994 році вже підписали Будапештський меморандум про гарантії безпеки, але з'ясувалося, що цей документ пса вартий. Росія порушила всі домовленості. Зрештою, вона порушувала їх упродовж всієї своєї історії, ведучи загарбницькі війни з усіма своїми сусідами. Всі мирні угоди з Україною від часів Богдана Хмельницького вона зраджувала багато разів. І в 1918 році, як і в 2014-му, вона заявляла, що російських військ в Україні нема, що там відбувається громадянська війна.

Територіальні поступки – це позиція слабості і шлях в нікуди. Згадаймо, як Гітлер вимагав у Польщі коридор до Ґданська. Польща не поступилася, бо розуміла, що він на цьому не зупиниться. В ефірі Польського радіо історик та публіцист Пйотр Ґурштин відповів на питання, чи могла Польща уникнути війни:

«В моєму переконанні, все залежало від однієї людини – від Адольфа Гітлера. Ні від кого більше… Гітлер був кровожерливим хижаком, а Сталін у 1939 році був перестрашеним стерв’ятником. Поступка щодо Гітлера вела до наступної поступки… Якби Польща віддала Помор'я Гітлерові, чи не з'явився б Сталін, який би вимагав чогось на Сході? І що б тоді Польща зробила? А потім Литва, яка б вимагала Вільнюс в порозумінні зі Сталіним, або він би використав литовські домагання».

З Україною та ж ситуація. Про мирні переговори до президентських виборів у Росії нема мови, бо Путін нічим не поступиться, щоб не показати слабкість. Але є ще одна подія, якої чекає Путін: перемоги Трампа, яка може стати для багатьох справжньою катастрофою (а може і не стати).

Путін після своєї перемоги на виборах, цілком можливо, буде шукати якогось виходу з тієї пастки, в яку сам себе загнав. Надто що в Росії серед високопоставлених політиків та олігархів велике невдоволення війною. А проте вони не знають, що з нею далі робити. Як її завершити? Навіть російський політик Сєрґєй Марков висловився днями про те, що війна була помилкою. Але не тому, що вона злочинна, а просто до неї погано підготувалися. І це каже довірена особа Путіна, яка роками займалася створенням в Україні п’ятої колони, яка купувала цілі газети і сайти для імперської та антиющенківської пропаганди. Це тривало роками. І тут раптом такий висновок: погано підготувалися.

Отже, в майбутньому будуть готуватися краще?

Що ж – ця війна була неминучою. Путін ще з середини 1990-х років говорив про російські території в Україні, зокрема про Крим, говорив, що ніякої України раніше не було, що це вигадка австрійського штабу. Тобто те саме, що перед ним уже висловив Солженіцин.

Росіяни й далі продовжують на Заході поширювати думку про те, що Україна – штучно створена «клаптикова держава», бо зібрана з різних територій. Так, ніби є якась інша велика держава, яка б не була зібрана з різних територій. Цікаво, що після такої російської пропаганди пожвавилися деякі політики в Румунії та в Угорщині, заявляючи свої права на наші землі. Дивує, чому Угорщина ще відкрито не зазіхає на свою втрачену Трансильванію... Мені розповіли, що в середині лютого 2022 року угорське телебачення демонструвало промовистий ролик. Танки під угорськими прапорами їхали у бік кордону. Якийсь чоловік їм привітно махає і запитує: «Куди їдете?» Відповідь феноменальна: «Додому!»

Підвалини для ідеології Путіна заклали російські шовіністи початку ХХ сторіччя, коли українці почали заявляти про свої права. А скріпив його погляд Солженіцин. Фактично Путін лише повторив його версію створення українців і самої України. У Солженіцина ще була одна цікава фраза, яку Путін не зважився втілити в життя. Йшлося про Казахстан, який Солженіцин назвав «подбрюшиєм» Росії та що це теж їхня територія. Але з Казахстаном Путін не ризикує зачіпатися, боїться Китаю.

Та зараз російські політики пішли ще далі. Не про приєднання мова, а про повне знищення України, як заявив депутат Олєг Матвєйчєв: «Я считаю, что даже само понятие «Украина» не должно существовать в будущем и понятие «украинец» не должно существовать в будущем». Владіслав Сурков: «Украины нет. Есть украинство. То есть, специфическое расстройство умов. Удивительным образом доведенное до крайних степеней увлечение этнографией. Такое кровавое краеведение. Сумбур вместо государства. Борщ, Бандера, бандура есть. А нации нет. Брошюра «Самостийна Украйна» есть, а Украины нет». А політтехнолог Тімофєй Сєргєйцев закликав влаштувати в Україні етнічні чистки. Що вони й робили на окупованих теренах: в першу чергу вишукували українських патріотів.

Прості росіяни теж висловлюють подібні думки. Існування України їх ображає. Але є і втома від війни, і бажання змін – що, власне, задемонструвала авантюра Пріґожина. Фактично ніхто йому не перешкоджав у наступі, прикордонники і воєнкомати склали зброю, цивільне населення ставилося до ваґнерівців з симпатією – носили їм воду та їжу. А успішні збиття російських же вертольотів і літаків публіка зустрічала оваціями.

Однак Пріґожин, який теж визнавав, що війна була помилкою, заявляв, що Росія не повинна її програти. Програшу не хочуть і всі російські дисиденти, які втекли на Захід. Вони й далі є прихильниками великої Росії.

Цікаво, що того самого хоче і Європа з Америкою, бо програш Росії, мовляв, може викликати безліч малих війн між десятками народів, які мають свої територіальні претензії до сусідів.

Треба сказати, що думки щодо розпаду Росії різняться. На думку науковця з Jamestown Foundation у Вашингтоні Януша Буґайського, «Росія, зведена до території, обмеженої Санкт-Петербургом, Москвою та Нижнім Новгородом, негайно перестане бути вагомим геополітичним гравцем і, отже, загрозою для будь-кого зі своїх сусідів – особливо якщо останні об’єднаються із Заходом. Життя в такій країні може бути біднішим, але воно також, ймовірно, буде безпечнішим».

Такої ж думки британський історик Тімоті Еш: «Найважливіше, що ми маємо зробити якнайшвидше, – це дати можливість Україні виграти цю війну. І найкращим розвитком подій для самої Росії була б її поразка». Недарма у 1985 році в німецькому Бундестазі прозвучала така заява: «Поразка була найкращим, що трапилося з Німеччиною», – бо на ній була збудована німецька свобода, процвітання, демократія і верховенство права».

Війна в Україні – це театр, за яким спостерігає весь світ. Стежить і Китай, переконуючись наочно, що, навіть маючи величезну армію, не так просто подолати значно меншу країну, якщо вона володіє потужною силою духу. І цілком можливо, саме це стримує його від нападу на Тайвань. Стежить і сам Тайвань.

Російський філософ Константін Лєонтьєв (1831–1891) писав: «Росію треба заморозити, щоб не зігнила». Пізно. Уже гниє.