«Міхомайдан»: підсумки першого місяця
Поки Україна відзначала чергову річницю початку Євромайдану, непомітно пройшла ще одна дата, але значно меншого масштабу. 17 листопада минув місяць з того моменту, коли під стінами Верховної Ради відбулася акція протесту, яка згодом перетворилась у наметове містечко. На початках у протесті брали участь Рух нових сил, «Національний корпус», «Свобода», «Самопоміч», «Батьквівщина», «Демальянс», Автомайдан та інші сили, які вважають себе опозиційними до діючої влади. Мітингарі тоді виставили три умови – скасування депутатської недоторканості, зміна виборчої системи на пропорційну з відкритими списками та створення Антикорупційного суду. Виглядало це все дуже прогнозовано та традиційно, проте несподіванкою стало захоплення частиною активістів вулиці Грушевського і розміщення на проїжджій частині наметів, які стоять там досі. З того моменту змінився і склад учасників протесту, і перелік їхніх вимог, а наметове містечко під Радою здебільшого живе «у холостому режимі». Наприклад, наступні два тижні не є пленарними і вимагати чогось просто нема з кого.
Чого ж досягли за цей місяць протестувальники і чи є сенс продовжувати акцію, яку прозвали «Міхомайданом» на честь її головного натхненника Михайла Саакашвілі?
Захопили плацдарм
Вже в перші дні протесту «Рух нових сил» лишився наодинці – інші учасники акції згорнули свою участь в ній. Мотивація була різна – хтось не захотів створювати фон для піару запального Саакашвілі, хтось не бачив сенсу в подальшому пасивному стоянні, хтось, як, наприклад, Реанімаційний пакет реформ, співпрацює з владою і гасла про імпічмент, що лунають тепер з площі перед парламентом, для них некомфортні.
У підсумку компанію «Руху нових сил» тепер складають зовсім маргінальні структури на кшталт УНСО та окремі депутати – Єгор Соболєв, Семен Семенченко, які наголосили, що не представляють тут рідну фракцію «Самопоміч».
На території табору, який вже ґрунтовно окопався, перебувають кілька сотень людей. Семенченко курує частину учасників батальйону «Донбас» і опікується «військовою» частиною протесту – групою «Визволення». Ця група має швидко мобілізуватись у разі гіпотетичного штурму позицій з боку Грушевського. «Цивільна» ж частина перебуває в Маріїнському парку. В наметовому таборі є свій штаб, «дозорні» з відповідними пов’язками на руках, проводиться ретельний огляд тих, хто хоче пройти на «закриту територію».
Політтусовка в центрі столиці притягує досить дивних персонажів – так, за словами мешканців табору, тут побував і вандал, що згодом розтрощив пам’ятник Небесній сотні на Інститутській, і два закарпатця, яких затримали з величезною кількістю вибухівки.
Після того, як стало зрозуміло, що влада не поспішає оперативно виконувати вимоги протестувальників і акція перетворюється у безстрокову, Саакашвілі оголосив, що в проміжку між пленарними тижнями в Маріїнському парку будуть проводитись семінари та дискусії, а сам він поїде в турне регіонами, де буде пояснювати, що відбувається в країні.
Безпосередньо Порошенко, якого колишній друг Саакашвілі недружньо обізвав зі сцени «козлом конкретним», назвав протести намаганням кривавої дестабілізації в країні і розповів, що спецслужби напередодні акції знайшли склади заготовленої зброї та вибухівки. Втім істотних провокацій за час стояння «Міхомайдану» поки не зафіксовано, а його учасники підкреслюють, що їхня акція – мирна і на жодні штурми парламенту вони не підуть.
За що стояли?
Поки ж з суворо заявлених вимог владі реально не виконана жодна. Парламент направив до Конституційного суду два законопроекти про скасування депутатської недоторканості – авторства президента та позафракційного «свободівця» Юрія Левченка. Президентський законопроект, у якого є хоча б гіпотетичні варіанти пройти в залі, передбачає, що парламентарі стануть доторканими лише з 2020-го року. Але черепашача швидкість, з якою останнім часом Конституційний суд розглядає справи, не дає підстав сподіватись на швидкий вердикт. А там вже і зима з новорічними та різдвяними канікулами…
«Протести, які виливаються у Майдани, коштують дуже дорого. Ми не хочемо ніяких майданів»
Також депутати мінімальними 226-ма голосами прийняли в першому читанні Виборчий кодекс, який передбачає вибори за відкритими списками. Але члени фракцій коаліції щиро зізнаються, що трапилось це випадково через «розкоординацію» в залі і в другому читанні таке вже не повториться. Або ж кодекс нашпигують такою кількістю правок, що первісна ідея просто втратить сенс.
Щодо Антикорупційного суду, то президент закликав фракції коаліції опрацювати спільний законопроект, який він і винесе потім до залу як свій. Втім на цьому все і заглухло, більш того, депутати з кількох спроб не змогли зняти з розгляду зареєстрований депутатський законопроект про Антикорупційний суд, який нібито закриває дорогу президентському. Причому не додає голосів саме Блок Порошенка, почесний лідер якого на словах закликає це зробити.
Плюс імпічмент
Згодом «бунтівники», зрозуміли, що їхні три вимоги надто складні для консолідації опозиційного електорату. Простих людей більше хвилюють галопуючі ціни та тарифи. Лідери протесту почали проводити анкетування з пропозиціями розширити вимоги до влади. До вище згаданих трьох пропонувалось додати, наприклад, ще такі: прийняти закон про імпічмент президента, оголосити дострокові вибори президента та парламенту, заморозити тарифи, розірвати дипвідносини з Росією, вилучити активи олігархів, відмінити медреформу і таке інше. За великим рахунком, вимог вистачить до кінця строку повноважень глави держави та Верховної Ради. Поки з цієї купи побажань Саакашвілі і Ко вирішили зосередитись на імпічменті. Відповідний законопроект, який регулював би відсторонення президента з посади, вже зареєстрував позафракційний нардеп Юрій Дерев’янко.
«Закон про імпічмент є необхідним, аби жоден інший президент не міг вдаватись до дій, які для країни коштують надзвичайно дорого, – каже Дерев’янко. – Протести, які виливаються у Майдани, коштують дуже дорого, бо вони спровоковані безкарністю і власне президентом, дії якого просто нема якому органу розслідувати. У нас безстроковий мирний протест, ми не хочемо ніяких майданів, а навпаки хочемо, щоб влада працювала і не провокувала людей на протести. І закон про імпічмент якраз на те і спрямований».
Наступним «часом ікс» для протестувальників назване 3 грудня – неділя, яка буде передувати новому пленарному тижню після двотижневої перерви. Саакашвілі оголосив, що в разі ігнорування вимог (а очевидно, що вони до того часу будуть проігноровані) треба запускати процес «народного імпічменту». Що це таке – його ініціатори поки не уточнюють.
Налякали владу?
При цьому у Саакашвілі з оптимізмом вважають, що акції протесту проходять, як і було заплановано. Так, його соратник Давід Сакварелідзе в коментарі «Главкому» рапортував про успіхи: «Акція успішна, оскільки вона почалась і продовжується логічними вимогами, які потрохи перетворюються в одну головну вимогу – закон про імпічмент тієї людини, яка зухвало бреше і не виконує основні вимоги суспільства. І попри намагання влади маргіналізувати акцію і показати її як зібрання якихось божевільних і ледь не спробу держперевороту, в них цього не вийшло. Акція триває, народу приходить все більше. А влада витратила немалий ресурс, аби локалізувати цю акцію. Вони реально бояться, а це означає, що ми потрапили в точку. Будемо стояти до останнього, поки не буде досягнутий результат». Сакварелідзе закликає не вимірювати масовість протесту кількістю тих, хто стоїть на площі: «Важливо, скільки людей нас підтримує і погоджується, що ці закони і зміни в країні потрібні».
Втім незважаючи на численні віче, «Марш обурених» та підпал шин під Адміністрацією президента з різноманітними погрозами на адресу влади, реально підняти суспільство, а особливо киян, організаторам протестів не вдалося. В соцмережах більше шуткували про заклик нести на потреби наметового містечка шапки та труси, ніж співчували мітингувальникам. Великою увагою мас-медіа вони також не можуть похвалитись.
«Цей місяць показав, що влада не дуже боїться цього протесту і ситуація з наметовим містечком перейшла у фазу зависання, –робить висновок політолог Володимир Фесенко. – І якщо до середини грудня нічого не трапиться, мені здається, акція просто втратить будь-який сенс. На Новий рік і більшу частину січня політична активність загасає. Саме наметове містечко може лишитись, але окрім антисанітарії ніяких наслідків від цього не буде».
На «Марші обурених» Саакашвілі пообіцяв новий формат табору: «Це має бути виховний табір. За місяць-два у нас повинно бути готово 700–1000 нових повстанців». Також він планує розставити інформаційні намети по всіх регіонах. На думку Фесенка, протест – постійно граючий інформпривід для Саакашвілі, який серйозних викликів чи ризиків для влади не несе. Втім очевидно, що сама історія з невгамовним грузином, який спочатку прорвався через кордон, а потім поставив намети в центрі столиці, дратує Банкову. І масова депортація грузинів з його оточення свідчить, що пускати ситуацію на самоплив влада не збирається: Міхо триматиматимуть на гачку. Власне, нічого, окрім іміджевих втрат, не заважає згодом депортувати і самого «безпаспортного» Саакашвілі. Наприклад, під час новорічних свят. Сам він неодноразово заявляв, що українська влада погрожує йому висилкою та в’язницею (нагадаємо, у Грузії на колишнього президента відкрито кілька справ).
З іншого боку, такий тягучий вічний протест, учасники якого не завжди згадають, навіщо збирались з самого початку, навіть вигідний владі. По-перше, це спосіб промацати реальний протестний потенціал в суспільстві та оцінити організаційні можливості опонентів. По-друге, використати його, аби показати, що протестувати, за великим рахунком, марно. Ті зрушення, що протестувальники поки приписують собі як великі перемоги, все ж занадто скромні.
Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Коментарі — 0