Гучні свята під час війни. Психологи дали поради тим, кому зараз дуже весело

Соціум
Пів країни плаче, пів країни скаче? Наречена на скандальному гучному весіллі на Волині - Гучні свята під час війни. Психологи дали поради тим, кому зараз дуже весело
Пів країни плаче, пів країни скаче? Наречена на скандальному гучному весіллі на Волині
Фото: скрішнот з відео

Де межа між власними бажаннями і повагою до навколишніх?

Новина про гучне весілля на Волині розлютила багатьох користувачів соцмереж. Гуляли на все село діти заможних батьків та їхні гості – у той час, як інші батьки ховали своїх загиблих на фронті дітей. Коментатори не пробачили молодятам розмаху і не поскупилися на побажання, щоби учасники даного заходу якомога швидше опинилися на фронті.

«Якщо вже така сильна любов, то скромна сімейна гостина, мабуть, була би доречніша», – зауважували більш стримані дописувачі.



Потім ще кілька днів українці у соцмережах обговорювали, що доречно і не доречно під час війни. Чи можна ходити у кіно та гучно сміятися? Чи можна зараз святкувати ювілеї та весілля? І де межа між бажанням позитивних вражень навіть у такі часи, і неповагою до почуттів співвітчизників?

Своїми думками щодо цього з «Главкомом» поділилися психологи та психотерапевти.

«Свої свята зараз треба відзначати приватно»

Олена Лещинська

професорка кафедри теоретичної та практичної психології Львівської політехніки

Існують психологічні поради про те, що нам потрібен ресурс, позитив і взагалі багато чого ще. Проте усі ці поради – з мирного життя. Соціальне життя – це теж битва: ми конкуруємо, заробляємо гроші, виховуємо дітей. Так, ми виснажуємося, і нам потрібно шукати можливість відпочити, забезпечити собі релакс, позитив, тому дозволяти собі свята необхідно.

З іншого боку, зараз – війна. Вона стосується кожного, іншого варіанту немає. Тому дуже важливим є цілісне соціокультурне поле. Під час війни соціокультурне поле є напруженим. Знаєте, в українців завжди є бажання подивитися на свої проблеми збоку – так, ніби вони їх не стосуються. Така інтелектуалізація є своєрідним способом захисту. Але для того, щоб зараз вижити, нам треба бути консолідованими і підтримувати цей рівень напруження. Особливо розслаблятися ми не можемо. Так, нам потрібна радість, і ресурс для нас – це позитивні моменти боротьби, які згуртовують, новини про наші перемоги, про наших героїв. При всьому нашому українському індивідуалізмі сьогодні наша сила у колективізмі, колективних почуттях, колективній злості до ворога.

Весілля, випускні – це приватні свята. І потрібно мати совість і співчуття, щоби святкувати зараз свої свята приватно. Всі проглядають Facebook-стрічку, і коли спочатку бачиш фото з шикарного весілля, а після нього йдуть три дописи про загиблих героїв, це спричиняє психічний розрив, створює шизофренічне сприйняття, а ще – демотивує. Неможливо заборонити святкування, але гучні свята недоречні. Біда стосується нас всіх.

«Розваги під час війни: є раціональна та емоційна точки зору»

Валентин Кім

психолог

Питання дуже складне, бо воно про перегляд старого соціального договору, старих соціальних установок та створення нових. Це про боротьбу одразу кількох соціальних груп. Розумієте, в Україні люди залучені у війну різною мірою. І йдеться не лише про участь у бойових діях чи у волонтерстві, а у першу чергу – про емоційну заглибленість. В основному критика самої постановки питання про те, чи припустимо у воєнний час ходити у кіно, кав’ярні, влаштовувати сімейні чи професійні свята, лунає від людей, які сильно емоційно залучені у війну.

Однозначної відповіді тут немає, бо будь-яка позиція піддається критиці людей з іншого табору. Приміром, якщо хтось стверджує, що ніякі розваги неприпустимі, доки Україна не перемогла, у відповідь посипляться заперечення від людей з груп невисокої чи фрагментарної заглибленості. І навпаки. Відповідь на це питання у будь-якому разі приречена на критику, бо ці групи є непримиримими щодо порядку денного одна одної, оскільки вони по-різному сприймають образ пересічного українця: як він має поводитися, як і що він має сприймати, як і до чого ставитися.

Так, існують певні економічні міркування: економіка живе не за рахунок кількості грошей, а за рахунок швидкості їхнього обороту. Якщо у країні будуть працювати дрібний і середній бізнес, заклади харчування, це дасть можливість заробляти і витрачати великій кількості людей і прискорить оборот коштів.

Водночас, усвідомлюючи, що країна фактично бореться за своє існування, якось недоречно виправдовувати прагнення розважитися міркуваннями щодо сприяння економіці. З емоційної точки зору, я чудово розумію людей, у яких сама думка про розваги зараз викликає оторопіння. З раціональної точки зору, у мене є розуміння, що економіка має розвиватися, а люди мають продовжувати жити. Однак кожен вкладає власний сенс у розваги та «переключення». Загального висновку тут немає.

Безумовно, людина повинна скидати напругу, бо постійний стан напруженості негативно впливає на здоров’я та сприйняття реальності. У цьому розумінні сфера послуг – кіно, ресторани – можуть виконувати цю корисну функцію.

Але важливо розуміти, що суспільство зараз живе наче зі зрізаною шкірою: будь-який доторк – вкрай болісний. Можу навести власний приклад. У перші тижні війни ми з товаришами вивозили людей з гарячих точок у більш безпечні. І я пам’ятаю, як 8 березня ми їхали через містечка на Вінниччині, бачили, що чоловіки поспішають додому із букетами квітів, і просто не могли зрозуміти, як таке взагалі можливо. Можете уявити собі стан людей, які вибираються з окупованих територій, проходять жахи фільтраційних таборів, які чекають на звільнення свого міста, і раптом потрапляють туди, де всі спокійно п’ють каву і ходять по магазинах, частина з яких ще й під вивісками російською мовою. У травмованих людей будь-яка демонстрація мирного життя викликає дуже глибокий дисбаланс сприйняття, когнітивний дисонанс.

«Під час святкування треба враховувати почуття тих, хто поруч»

Марія Фабричева

психотерапевтка

Війна триває понад 100 днів – всі вже усвідомили, що відбувається повномасштабне вторгнення.. При цьому життя теж триває, і у людей так чи інакше з’являються приводи не лише для горювання, а й для радощів: народжуються діти, люди вирішують одружитися, і це відбувається навіть у зоні бойових дій. Люди відзначають дні народження, а їхні друзі бажають їм миру і щоби Україна перемогла. Та й просто інколи хочеться зробити вдих, подивитися, як квітне бузок і посміхнутися. Перемогти енергію смерті, яку несе війна, може тільки енергія життя.

При цьому ми розуміємо, що соціальні правила теж змінилися. Ми дізналися, що таке сирени, вибухи, стрілянина. Ці звуки лякають і дорослих, і дітей. Змінюють наш режим дня, оскільки впливають на сон і загальний стан. Відповідно, з’являються нові правила поведінки, які вимагають поваги одне до одного. І якщо ми вирішили щось відсвяткувати, ми маємо це робити у відповідності до правил нового часу. Крім того, необхідно враховувати почуття людей поруч. Ми можемо припустити, що, наприклад, звуки салюту, якщо їх досі ще комусь приходить у голову влаштовувати, можуть дуже сильно налякати.

Щодо вживання алкогольних напоїв. Ми розуміємо: якщо люди вирішили відзначити якусь радісну подію і випити, це потрібно робити із розумінням рамок безпеки. Як мінімум – власних рамок. Алкоголь справді розслаблює, але і знижує самоконтроль.

Надмірне вживання алкоголю може викликати назовні захований десь глибоко у душі гнів, який має усі шанси вилитися не на далекого ворога, а на людину поруч: на сусіда, друга, партнера. Він може викликати і сильний страх, а я нікому не раджу відчути панічну атаку «під градусом». Також замість очікуваної радості алкоголь може викликати сильний смуток, печаль, сльози. Я взагалі прибічник того, що усі почуття краще проживати у стані тверезості.

«Як можна бенкетувати, коли люди поруч не мають що їсти»

Тіна Берадзе

лікар-психіатр, психотерапевт, медичний психолог, доктор медичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка

На мою думку, влаштовувати свята під час війни – неприпустимо. І це питання не патріотизму, а співчуття, емпатії, людяності. Є особи, які і 25 лютого влаштовували гуляння, – це питання внутрішніх цінностей.

Щодо відновлення внутрішніх ресурсів – для цього необов’язково стрибати, танцювати, бухати тощо. Я особисто вважаю неприпустимим влаштовувати гучні свята з розкішними застіллями, коли поруч люди не знають, як прогодуватися. Можна розслабитися, підбадьоритися і якось інакше: почитати книжку, помедитувати на природі, просто поспілкуватися з близькими, підтримати одне одного. Не обов’язково влаштовувати бенкет під час чуми.

Я би хотіла продовжити цю тему в іншому ключі. У Відні, столиці Австрії, зробили кілька безкоштовних паркувальних місць для вимушених переселенців. Але коли влада міста побачила, що на цих безкоштовних місцях паркуються автівки класу люкс, ці парковки знову стали платними.

Мені також розриває свідомість, коли на кордоні йдуть пішки жінки з дітьми, а повз проїжджає великий розкішний джип, забитий «луї віттонами». Вважаю, що зараз найголовніше – залишитися людиною.

Наталія Сокирчук, «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Гучні свята під час війни. Психологи дали поради тим, кому зараз дуже весело