Чехи: рідну мову після тривалої окупації можна повернути до активного вжитку

Повернення рідній мові державного статусу після тривалого колоніального панування іншої мови, її модернізація, забезпечення умов для її вивчення і використання в усіх сферах життя для всіх прошарків населення – це виклик, який перед Україною прийняли і успішно на нього відповіли у сусідній колишній Чехословаччині. Настільки великим був вплив ідей цього процесу на українських мислителів та державних діячів ХІХ і ХХ століття, який вони називали його «чехізацією»? Як відбувалася «чехізація» у самій Чехословаччині?

Після того, як чеські землі на довгі роки потрапили до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом Автро-Угорської імперії, чеська мова була обмежена у повсякденному житті, користувалося нею здебільшого сільське населення. Німецька ж була мовою освіти, документації та владного апарату.

Після скасування кріпацтва в останній третині ХVIII століття до міст, які були майже виключно німецькомовними, починає прибувати сільське чеськомовне населення. Там поступово формується інтелігенція та дрібна буржуазія, які мислять чеською мовою.

Процес «чехізації» виріс у рух за культурно-політичну автономію чехів – «Народне відродження», кульмінацією якого стала революція 1848 року.

Професор Інституту чеської літератури та компаратистики факультету філософії Карлового університету в Празі Їржі Голийназиває етапи відродження мови: «Народне відродження» відновило мову, натхненне мовою нижчих прошарків населення. Впродовж ХІХ століття чеська поступово ставала мовою літератури на науки. Коли виникла Чехословацька Республіка у 1918 році, чеську почали використовувати у військовій справі, дипломатії та інших суспільних галузях, де раніше її не було. Тож процес відродження чеської мови був досить тривалим – 100-150 років».

Перший президент Чехословаччини Томаш Ґарріґ Масарик у своїй книзі «Чеське питання» написав, що у боротьбі за мову чехи стали «філологічним» народом.

Розпочали публікуванням творів старочеської літератури і так званих «захистів» чеської культури та мови. Юзеф Юнґман створив п’ятитомний чесько-німецький словник, який мав довести, що кожен німецький вислів має відповідний чеський, що ці мови рівноправні.

Можливо, найважче тоді було німецькомовним чехам, які не могли обрати між лояльністю до свого народу і монархії, якій вони служили. Ось, як це роздвоєння описав письменник Ярослав Гашек у своєму знаменитому романі «Пригоди бравого вояка Швейка».

«Надпоручик Лукаш був типовим кадровим офіцером струхлявілої Австрійської монархії. Кадетський корпус виховав з нього гібрида. У товаристві говорив німецькою, писав німецькою, але книжки читав чеські. Він дивився на чеський рух, мов на якусь таємну організацію, яку найкраще обминати десятою дорогою», – пише Гашек у своєму романі.

Вироблення літературної мови

Чеську мову як повноцінну почали використовувати в літературі після революції 1848 року.

«Наприклад, Франтішек Палацький (чеський історик ХІХ століття – ред.) першу частину своєї «Історії чеського народу в Чехії та Моравії» написав німецькою, тому що вона була універсальною мовою інтелігенції, і вплив його твору, написаного німецькою, був набагато більшим. Після революції Палацький уже писав виключно чеською мовою. Тоді німецьку почали сприймати не як об’єднуючу, а як мову німців» – коментує Вацлав Велчовський, професор кафедри чеської мови педагогічного факультету Карлового університету в Празі.

Після виникнення незалежної Першої Чехословацької Республіки у 1918 році офіційною мовою молодої країни стала чехословацька, але фактично переважала чеська.

«Політична прокламація «чехословакізму» стверджувала, що чехи та словаки є єдиним народом та користуються однією мовою, яка має дві складові: чеську та словацьку. Однією з причин виникнення концепту «чехословакізму» була опозиція до німців. Німців тоді сприймали як меншину, хоча насправді словаків, наприклад, було менше. Навіть в областях, де жило 80-90% німців, звернення від громадян мусили приймати чеською мовою та чеською на них відповідати» – розповідає Вацлав Велчовський.

За словами Їржі Голого, чехи та словаки сприймали відмову від німецької мови як щось позитивне. Обидві мови розквітали у сферах суспільного життя, які раніше були виділені німецькій.

Але для деяких із них довелося вигадувати нову специфічну термінологію або переймати її з інших слов’янських мов. Вацлав Велчовський наводить приклади мовного планування: «В Міністерстві оборони відбулася зустріч групи мовознавців, які вигадали нову термінологію для зброї, війська, ведення бою тощо. Подібний процес відбувався і у Міністерстві внутрішніх справ, коли вирішувалося питання офіційних назв населених пунктів».

«Чехізація» через освіту

Важливим для відродження чеської мови стало її впровадження в освіту. Вацлав Велчовський визначає такі головні етапи у цьому: виникнення чеськомовних початкових шкіл наприкінці ХVІІІ сторіччя та гімназій після революційного 1848 року, розділення Карлового університету в Празі на німецький та чеський у році 1882-му.

«Після отримання Чехословаччиною незалежності університети почали виникати в Брно, Братиславі, Оломоуці тощо. Утім і тоді все ще існували німецькі університети, як і німецькі театри. Перша Республіка все ще була певною мірою двомовною», – додає Їржі Голий.

Було б наївно думати, що німецька мова зникла з ужитку раптово. Її відголосками у чеській залишились приблизно три тисячі перейнятих слів.

«Чеську мову впроваджували шляхом закріплення в законі. Питанням залишається, який це мало реальний вплив. Адже, наприклад, у військовій справі люди все ще попри наказ Міністерства внутрішніх справ використовували звичні німецькі терміни. Тут стався конфлікт політичної волі та реальної ситуації» – описує ситуацію Вацлав Велчовський.

Активне впровадження чеської мови призвело і до політичних ризиків для молодої Чехословацької держави. Чеський та німецький народи абсолютно відокремилися один від одного на основі мовної ідентифікації і ніколи вже не знайшли спільної мови. На території Чехословаччини було три мільйони чеських німців, для яких поширення чеської мови стало випробуванням. Невдоволення судетських німців, серед іншого, і мовною політикою Праги використала нацистська Німеччина для анексії Судетів.

«Так зване «виселення», Друга світова війна, нацистська окупація стали кульмінацією того віддалення чехів та німців, мовної ідентифікації народів, єдності мови-народу-країни, яке почали відчувати все сильніше з кінця ХVІІІ сторіччя», – пояснює Велчовський.

Після війни та відокремлення Словаччини Чехія вперше в своїй історії перетворилася на моноетнічну країну. Вивчення чеської мови є обов’язковим для усіх жителів країни та іноземців, які хочуть отримати чеське громадянство.

Тож завдання, які ставили перед собою батьки модерної чеської нації в середині ХІХ століття, можна вважати виконаними. Томаш Ґарріґ Масарик завданням столітнього процесу відродження назвав формування власної літературної мови та самобутньої чеської культури, покращення освіти, набуття громадянської відповідальності та солідарності. Нова доба ставить нові завдання, зокрема інтеграцію іноземців, але вона вирішується вже в умовах консолідованої нації.