Про мову. Великі зміни починають з себе

Вчора з малими ходили в кіно. Вихідні, народу маса, всюди черги. Взяли квитки, стоїмо в черзі за попкорном. Перед нами стоїть жіночка і спілкується з сином років 4-х: 
- Тобі яку водичку взяти - теплу чи холодну?
- Теплу - відповідає той.
Підходить її черга, жіночка звертається до хлопця за стійкою, тут же перейшовши на «общєпанятний»:
- А у вас тьоплая вода єсть?
- Єсть.

- Ви знаєте - звертаюсь до неї - хлопець розуміє українську. Тому не соромтесь!
- Та я не соромлюсь - дивиться на мене жіночка і бачу, що ще більше соромиться. Але далі продовжує українською:
- Так є тепла вода?

- Так, звісно - відповідає хлопець - щось іще бажаєте? - і весь подальший діалог відбувається українською.

Цей пост не для того, щоб в мільйонний раз розвести холівар про те, яка мова краща. Кому якою мовою розмовляти в побуті - особистий вибір кожного і агітувати нікого не збираюсь. Просто хочеться звернутись до всіх, хто зробив свій вибір на користь української - не соромтесь свого вибору! Навіть якщо вам здається, що ви в меншості. Ви живете в Україні, де всі (за невеликим винятком), розуміють державну мову. І чим менше буде «сором'язливих», тим більше буде поваги до мови тих, хто нею (поки що) не розмовляє. Бо всі великі зміни починаються зі зміни себе.