рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чи боїться Путін Сандерса?

    • Розсилка
    Чи боїться Путін Сандерса?

    Невже Сандерсові вдалося намацати голку смерті кощія-Путіна?

    Чи страшить Кремль втрата влади Дональдом Трампом? Напевно так, враховуючи, що Росія знову намагається втрутитися у американські вибори на боці чинного глави Білого дому. У президентові-демократі Москва бачить загрозу, особливо, якщо ним стане Берні Сандерс.

    У тому, що Дональд Тамп знову стане кандидатом від Республіканської партії на цьогорічних президентських виборах, уже майже ні в кого не виникає сумнівів. Хто йому протистоятиме з Демократичної партії – ще питання. Хоча останнім часом в ході перших праймеріз все чіткіше став вимальовуватися образ фаворита – 78-річного Берні Сандерса. Того самого, котрий конкурував за номінацію з Гілларі Клінтон на виборах 2016. І хто зна, якби він став кандидатом від демократів, то, може, і виграв би бій за Білий дім.

    Чи було б корисно для України, якби Сполучені Штати очолив політик з явним креном у соціалізм? Спробуємо розібратися. Почнемо з його біографії.

    Берні Сандерс народився 1941 року в Нью-Йорку, а точніше, в Брукліні, у родині єврейських імміґрантів з Польщі. Навчався в Бруклінському коледжі, закінчив Чиказький університет, здобувши в 1964 році ступінь бакалавра з політології.

    Ще в молодому віці долучився до руху за громадянські права афроамериканців. Під час навчання в Чікаго долучився до Соціалістичної ліги молоді, став членом Конґресу за расову рівність. 1963 року взяв участь в історичному Марші на Вашінґтон, під час якого Мартін Лютер Кінґ виголосив свою знамениту промову про рівноправність афроамериканців I have a dream («У мене є мрія»). Того ж року Берні Сандерс був заарештований за організацію протестів проти расової сеґрегації у кампусах та школах.

    Після здобуття диплома Сандерс деякий час мешкав в одному із ізраїльських кібуців. Згодом оселився в місті Берлінгтоні, штат Вермонт. Працював теслею й соціальним педагогом, письменником та режисером, позаштатним і профспілковим журналістом, брав участь в русі проти війни у В'єтнамі.

    Свою політичну кар'єру розпочав в партії соціалістичної спрямованості «Союз Свободи». Декілька разів балотувався на посаду губернатора Вермонту в Сенату США, але всі спроби виявилися невдалими. Щойно 1981 року Берні Сандерс переміг на виборах мера Берлінгтона як незалежний кандидат, несуттєво випередивши чинного мера-демократа.

    До лав Демократичної партії Сандерс вступив щойно 2015 року, коли вже почалася президентська кампанія. І він став одним з її фаворитів.

    У тракті кампанії Берні Сандерс зумів розвернути партійну дискусію до соціальних питань, які керівництво демократів старанно обходило. Критикуючи систему фінансування американських виборів за її залежність від грошей мільярдерів, котрі ухиляються від сплати податків, він відмовився приймати будь-які пожертвування з боку корпорацій та інших зацікавлених груп.

    Замість цього він зробив ставку на низову солідарність і досить скоро побачив її в дії. У підсумку в його виборчому фонді накопичилося 228 млн доларів від 2,5 млн потенційних виборців, які в середньому перерахували кандидату по 27,2 долара. Серйозну допомогу Сандерсу надали соціальні мережі, в тому числі стрімінґові сервіси. Завдяки їм у політика з'явилося 7,4 млн підписників у Facebook і ще 5,6 млн в Twitter.

    Утім, як ми вже казали, боротьбу за номінацію в кандидати Сандерс все ж програв Гілларі Клінтон у співвідношені 43 % проти 55 % голосів.

    І от зараз відбувається чергова спроба Сандерса позмагатися за президентське крісло. Хто є його головними конкурентами всередині самої демократичної партії? Про більшість з них наше видання вже писало. Це ексвіцепрезидент Джо Байден, сенаторка від штату Массачусетс Елізабет Воррен, олігарх-мільярдер, колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберґ. Ще можна згадати молодого претендента – колишнього мера міста Саут-Бенда (штат Індіана) Піта Буттіджіча. Утім, експерти стверджують, що, попри його вдалий виступ на праймеріз Демократичної партії в штаті Нью-Гемпшир, йому навряд чи варто розраховувати на поважну підтримку в інших штатах.

    Рейтинг Джо Байдена  нівроку підкосив український корупційний скандал навколо фірми Burisma. Коли він, перебуваючи на посаді віцепрезидента, намагався тиснути на Київ, аби врятувати дохідне місце для свого сина Гантера.

    Ще може продемонструвати незлий результат Майкл Блумберґ. В нього є і гроші, й організаційні потужності, й харизма. Тож він ще має поважні шанси. Інше питання: наскільки б він був корисним для України?

    Нещодавно газета The Washington Post нагадала одну неприємну для нас заяву Блумберґа, зроблену ще п’ять років тому, тобто у розпал гарячої фази російсько-української війни. Виступаючи в Інституті Аспена і розмірковуючи про  геополітичні проблеми США від Ірану до Китаю, мільярдер впевнено стверджував, що «потрібно мати Росію за союзника». Щобільше, торкаючись російської агресії в Україні, він заявив дослівно таке: «Ніхто не вважає, що Росія повинна бути в Україні і намагатися відібрати територію у незалежної і суверенної країни. Але якщо подумати серйозно: що б зробила Америка, якби нашою сусідкою була країна, в якій багато людей хотіли б стати американцями? Техас і Каліфорнія вам ні про що не нагадують? Ми просто увійшли туди і забрали їх. Я не кажу, що Путін чинить правильно, або що йому потрібно дозволяти, але і ми так зробили. 200 років тому, але ми зробили це. Потрібен порт з незамерзаючою акваторією? Затока Ґуантанамо вам нічого не нагадує?».

    Отакої. Ні, такий президент нам не потрібен. То таки краще Сандерс, навіть попри те, що він гне свою соціалістичну лінію?

    Ми вже писали про те, що американські спецслужби зафіксували чергові спроби Кремля втрутитися в цьогорічні президентські вибори в США. Причому росіяни намагаються знову ж підтримати саме чинного президента Дональда Трампа. Чи дійсно вони так бояться Сандерса? 

    У статті для британського видання The Guardian професор Інституту Гадсона у Вашінґтоні Бен Джуда пише про «три основи, на яких ґрунтується путінський режим». Перша основа – це вуглеводні, величезні російські запаси нафти і газу, що дають країні щедрі прибутки і забезпечують міцну політичну лояльність всередині Росії і в Європі.

    Друга основа путінської влади – корупція. Росія сьогодні є клептократією. Її політична система працює на відкатах, хабарах і крадіжці державних грошей лояльними олігархами. Звичайно, свої крадені гроші вони не залишають в Росії. Ці кошти циркулюють у величезній міжнародній системі таємних фінансів. На ці гроші купується як вірність і відданість режиму всередині країни, так і лояльність деяких західних політиків і цілих партій.

    Третя основа – це пропаганда. Путін зі своїми союзниками вправно розпалює конфлікти за кордоном. Таким чином він, з одного боку, зміцнює націоналістичну відданість населення у себе вдома. З другого – здобуває важелі впливу на країни, де ці конфлікти вдалося розпалити, зокрема й в Україні.

    Чи зможе Сандерс підірвати ці три основи путінського режиму? Принаймні він декларує свій намір це здійснити. Ось що пише про це Бен Джуда:

    «Сандерс не іґнорує незаконну фінансову систему, а виступає за реалізацію програми “корпоративної відповідальності”, яка націлена на закриття податкових оаз, на ліквідацію анонімних компаній-пустушок і на жорстке регулювання банків з Волл-Стріт, які сприяють перепомповуванню вкрадених клептократами грошей у всьому світу. Сандерс уникає примітивної риторики холодної війни про “цих росіян”, яка посилює легітимність Путіна всередині країни. У нього структурний підхід до цієї проблеми. Він має намір боротися з вузловими центрами незаконних фінансів, а не з окремими “поганими гравцями”, котрі діють усередині системи. Коротше кажучи, Сандерс відходить від застарілої парадигми зовнішньої політики з її чіткими демаркаційними лініями “дім-закордон” і закликами до захисту національних інтересів. Він бере в перехрестя прицілу глобальну архітектуру клептократії, до якої причетні багато американських фірм і громадяни, і налагоджує зв'язки з громадськими рухами всього світу, які можуть стати союзниками в боротьбі проти державної корупції».

    Невже Сандерсові вдалося намацати ту голку смерті кощія-Путіна? Якщо це дійсно так, то нам залишається хіба побажати йому успіхів у президентській кампанії.

    Максим МУЛЯР

    Джерело: Zbruc


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies