Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Франк-Вальтер Штайнмайєр: Схиляю голову перед жертвами і прошу вибачення

    • Розсилка
    Франк-Вальтер Штайнмайєр: Схиляю голову перед жертвами і прошу вибачення

    Текст виступу президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, виголошеного у 80-ту річницю вибуху Другої світової війни

    Шановний пане президенте, шановна пані маршалок Сейму, шановний пан маршалок Сенату, шановні пані й панове депутати, достойні почесні гості, але насамперед:

    Вельмишановні мешканки і мешканці Велюня – вісімдесят років тому о цій годині на Велюнь впало пекло, розв'язане німецьким расистським безумством і жагою нищення.

    Дякую вам, мешканки і мешканці Велюня, що цього дня пам'яті й увіковічення я можу бути у вашому гроні. І дякую вам, пане президенте, дорогий Анджею, що запросив мене.



    Хто чув реляції, хто знає знімки, бачив спустошення, злидні та смерть, які залишив по собі напад на Велюнь 80 років тому, і хто знає, що саме тут почався слід насилля і знищень, який мав тягнутися шість довгих років через Польщу і цілу Європу, той розуміє – в жодному разі не є звичайною справою, що німецькому президентові можна стояти тут нині перед вами.

    Я стою перед вами – тими, які вціліли, перед нащадками жертв, старшими і молодими, мешканками і мешканцями Велюня – сповнений покори і вдячності.

    Велюнь був огнищем, терористичним нападом німецьких Люфтваффе та попередженням усього, що мало настати протягом наступних шести років.

    Ми називаємо це війною – бо важко знайти термін, який передав би звірство тих років. Ми називаємо війною цю розв'язану скажену жагу нищення, яка мала знищити більше, ніж це місто, його мешканців та їхню історію. Вона мала затерти польську, європейську культуру, щоби звільнити місце безумним фантазіям злочинця.

    Напад на Велюнь не мав іншої мети, як випробувати ресурси, які мали запустити це знищення. Цинізм німецьких агресорів був безмежним, їхні дії – нелюдськими, а наслідки для мешканців цього міста – жахливими.

    І попри те, надто мало німців знають нині про це місце.

    Надто мало знають про скоєне. Настав час, щоб Велюнь і багато інших зрівняних із землею польських міст і сіл знайшли своє місце біля інших місць увічнень німецьких злочинів – біля Герніки, Ліди та Орадур, і щоби вони і в Німеччині, у Берліні знайшли нові й гідні способи увіковічнення. Велюнь мусить бути присутній у нашій свідомості й у наших серцях.

    Тут, у Велюні, польсько-німецьке сусідство було зруйноване з такою радикальною волею знищення, з такою силою, що пам'ять про це болить досі.

    За терором пішли нищення, упокорення, приниження, переслідування, тортури і мільйони злочинів, вчинених супроти польських громадян, супроти польських та європейських євреїв.

    Запевняю вас, що цей слід варварства не залишає байдужим жодного німця. Навіть тих, які відпихають від себе пам'ять, які з ганьби втікають у витіснення і в агресію.

    Який німець може дивитися на Велюнь, на Варшаву чи Пальміру, на Аушвіц, чи інші місця Шоа, не відчуваючи сорому?

    Саме німці вчиняли в Польщі злочини проти людства. Хто твердить, що це минуле і що це вже закінчилося, хто заявляє, що панування нацистського терору над Європою є лиш маргінесом історії Німеччини, той сам підписує собі вирок.

    Це минуле не промине. Ми маємо справу з ним. «Кожен, хто народився німцем, має щось спільне з німецькою долею [...] і німецькою провиною», – той, хто хоче послатися на німецьку історію, мусить також винести це висловлювання Томаса Манна.

    Минуле не промине. І наша відповідальність не промине. Ми це знаємо. Як президент Німеччини я хочу вас запевнити: ми не забудемо! Ми хочемо і пам'ятатимемо. Ми беремо на себе відповідальність, яку покладає на нас наша історія.

    Chyłę czoła przed ofiarami ataku na Wieluń. Chylę czoła przed polskimi ofiarami niemieckiej tyranii. I proszę o przebaczenie.

    [Схиляю голову перед жертвами нападу на Велюнь. Схиляю голову перед польськими жертвами німецької тиранії. І прошу вибачення].

    Шановні панове,

    Польща чинила опір цій ганебній спробі її знищити. Власними силами піднялася – з руїн війни і з неволі. Стала вільною Польщею у вільній Європі також і тому, що її мешканці ніколи не втрачали візії своєї мети:

    «Оповідає батько: то — Європа,

    — пише Чеслав Мілош, —

    У ясний день — вся, наче на долоні,

    Іще димить по багатьох потопах [...]»*

    Польща ніколи не переставала належати до цієї Європи, про яку пише Мілош. Польща була і Польща залишиться в серці Європи.

    Німецьке держава завше буде вдячна за те, що її знову прийняли в гроно європейців після того, що німці вчинили з мешканцями Велюня та мільйонами людей на нашому континенті. Німеччина завше буде вдячна за боротьбу поляків за свободу, яка зірвала залізну завісу і вторувала дорогу до об'єднаної Європи.

    Ми не можемо цофнути заподіяні кривди і страждання. Ми також не можемо їх злічити. Однак Польща простягнула Німеччині руку в жесті примирення. Попри все. Ми глибоко вдячні за цю простягнуту до нас руку, за готовність Польщі спільно прямувати шляхом примирення. Шлях примирення привів нас до спільної, об'єднаної Європи. Європи, вирослої з духу опору проти расистського безумства, проти тоталітаризму і тиранії, з духу свободи, демократії та права. Європи, посталої з польського духу.

    У дусі цього ми, німці, хочемо жити.

    Цей шлях примирення ми хочемо зберегти. Хочемо ним далі спільно прямувати як добрі сусіди Польщі.

    * Переклад Дмитра Павличка

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ