Himars ламає окупантам логістику та управління військами. Як росіяни протидіють

Насамперед цілями для ракет стали склади боєприпасів і командні пункти. Росіяни змушені були якось реагувати, до того ж швидко. Ще на початку липня ТЕКСТИ знайшли інформацію про влучання у 25 складів. (Детальніше текст і карту дивіться тут.) Самі окупанти пишуть, що ЗСУ знищили понад 20 складів з боєприпасами. Здебільшого це снаряди до артилерії та систем реактивно-залпового вогню, тобто до «Градів», «Ураганів» тощо.

Що важливо, у зону ураження потрапили не тільки менші склади полкового й бригадного рівня, розташовані за 10-15 км від лінії фронту, а й великі склади дивізійного та навіть армійського рівня – а це вже дистанції 50-60 км від передової.

Отже, вся логістика, якою оперували росіяни від лютого, опинилась у зоні ураження нашої артилерії. Це змусило їх відвести склади на глибину до 100-120 км. Тепер ворог активно розосереджує склади та бази зберігання боєприпасів.

Водночас окупанти перекинули на фронт додаткові сили й засоби ППО – застосовують зенітно-ракетний артилерійський комплекс «Панцир-С1» і різні варіанти ЗРК С-300, щоб хоч якось прикрити свої склади й залізничні вузли.

Тепер колони забезпечення (а це, як правило, 30-50 машин) везуть боєкомплект (БК) безпосередньо на вогневі позиції. Логістичне плече, тобто шлях від бази до конкретної гармати, зростає в рази.

Запас БК на рівні ворожих підрозділів, що безпосередньо ведуть бої, зменшується на 1-2 дні бойових дій. Наша арта істотно ускладнила постачання, що вже дається взнаки – кількість обстрілів зменшилася.

Командні пункти

Але логістика – це лише одна компонента. Разом з нею під загрозою опинилася вся система керування. Якщо склад БК та пального можна відвести за 200 км, то пункти управління бригад, дивізій, армій з відстані 50-80 км ніким реально керувати не спроможні. Вихід росіяни поки що знайти не можуть – навіть якщо замаскувати безпосередньо командний пункт, то вузол зв’язку видає його сучасним засобам розвідки, як то кажуть, на раз-два.

Полювання на HIMARS

Росіяни вже почали розробляти низку відповідних заходів. Виходячи з того, що кількість HIMARS обмежена, вони стали об’єктами підвищеної уваги і спеціалізованих диверсійно-розвідувальних груп та контрбатарейних сил.

В арсеналі росіян є чимало колаборантів, які зараз служать у російських гібридних військах «ЛНР» і «ДНР». Вони розмовляють українською, для маскування їх можуть одягати в український однострій. Так ворог сподівається шастати нашою територією, з якої працюють HIMARS.

Крім таких груп, противник використовує літаки Су-24МР, Су-34 з відповідними бортовими розвідувальними комплексами, сили наземної радіотехнічної розвідки та РЕБ, а також підрозділи традиційної артрозвідки, зокрема розвідувальні безпілотники й радіолокаційні засоби. Для вогневого ураження наших РСЗО сформовано окремі артилерійські групи.

Прогнозуємо, що інтенсивність таких груп зростатиме. Адже ворогу потрібно усунути проблему. Нагадаємо, що зараз максимальна дальність ракет, які використовують наші артилеристи, це «Точка-У» з дальністю до 120 км і ракети GMLRS для HIMARS з дальністю до 84 км.

Далі буде

Але сьогодні є обережні підстави вважати, що Україна згодом таки отримає більш далекобійні ракети, якими можуть стріляти й американські Хаймерси, і їхні британські “брати”. Ідеться про ракети ATACMS (англ. Army TACtical Missile System — Армійський тактичний ракетний комплекс). Різні модифікації цієї ракети мають дальність пострілу від 165 км до 310 км.

По суті, це вже не заряди для звичайних систем залпового вогню, а балістичні ракети малої дальності, різні варіанти оснащення яких мають індекси MGM-140, MGM-164 і MGM-168/.

Так MGM-140A ATACMS Block 1 – це базовий варіант ракети з інерціальною системою управління та касетною головною частиною, що містить 950 бойових елементів. Дальність стрільби становить до 165 км.

MGM-140B ATACMS Block 1A – модернізована версія, у якій інерціальну систему управління доповнено приймачем супутникової системи навігації, а касетна бойова частина містить 275 бойових елементів. Дальність – до 300 км, точність влучання – до 10 метрів.

Але щоб їх використовувати, потрібно зробити чимало роботи: екіпажі мають пройти додаткове навчання, а командування — залучити дещо інші протоколи обміну розвідувальних даних. Ну, і ще багато чого.