Хто поховає «Північний потік-2»?

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Хто поховає «Північний потік-2»?

Поки що Берлін вперто відстоює газпромівський проєкт

Цими днями на Балтійському морі триває «останній і вирішальний бій» за долю багатомільярдного мегапроєкту – газогону «Північний потік – 2». Європейські політологи чимраз частіше заявляють, що газопровід з економічного проєкту перетворився на політичний. Хоча насправді таким він був із самого початку, від народження ідеї. Про що наше видання неодноразово аргументовано писало.

Нині будівельникам газогону залишається вкласти дном Балтійського моря лише нещасних 148 кілометрів труб зі 1230 км. І саме в цей час, коли Кремлю й Газпрому залишився якийсь дріб’язок, стрімко зросла опозиція до проєкту. Коли опоненти газогону майже втратили надію, справи складаються так, що проєкт може все-таки провалитися на фінальній стадії. Вже хоча б тому, що адміністрація нового американського президента Джо Байдена, всупереч очікуванням росіян, оголосила твердий курс не просто на продовження розпочатих Дональдом Трампом санкцій проти газогону, а й на їхнє суттєве загострення. Хоча, з іншого боку, Росія та її союзники в мегапроєкті не мають наміру складати зброю.

Чому Кремль сподівався на Байдена в питанні розблокування «Північного потоку»? Бо до інавґурації він чітко давав зрозуміти, що докладе всіх зусиль, аби в трансатлантичних відносинах настав новий початок – повернення до старого партнерства, мультилатеральності та міжнародної співпраці. Хоча було зрозуміло, що з Трамповим спадком це буде зробити непросто. І не стільки через зверхню, інколи хамську поведінку попереднього американського президента з європейськими партнерами, як через усвідомлення тієї істини, що в цих хамських претензіях експрезидента часто залягало зерно істини.

Занадто дрібні витрати Німеччини на озброєння – лише один із прикладів. До речі, вже й сам Берлін усвідомив і майже покаявся в цьому на тлі російської загрози останніх днів.

Але й у Вашінґтоні, і в Брюсселі, і в Берліні розуміли, що трансатлантичне порозуміння – найвищий пріоритет. А в цьому плані ніяк не вдасться обійти питання «Північного потоку – 2», він як велетенський камінь-лежень на критично важливому шляху.

У цьому контексті цікаво було спостерігати за виступом Ентоні Блінкена в Сенаті, коли вирішувалося питання про його призначення на посаду державного секретаря. Претендент виступав у помітно іншому тоні, ніж його попередник Майк Помпео. У багатьох питаннях – але не в питанні постачання російської газу до Європи. Блінкен рішуче запевнив, що у разі необхідності він застосує санкції Конґресу США проти «Північного потоку – 2».

Керівництво Європейської Унії останнім часом стає в чимраз жорсткішу опозицію до газпромівського проєкту, хоч і продовжує стверджувати, що газогін є не європейським проєктом, а переважно питанням Німеччини. От і верховний представник ЄУ з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель вчергове заявив, що майбутнє проєкту лежить у руках Німеччини та її регуляторних органів.

Утім патики в колеса «Північному потоку – 2» Брюссель зі Страсбурґом вставляли активно. Чого вартує хоча б зміна газової директиви Євроунії таким чином, що тепер документ також повинен застосовуватися до трубопроводів, які транспортують газ із третіх країн до ЄУ. Торік Суд загальної юрисдикції Європейської Унії в Люксембурзі відхилив як необґрунтовані скарги газових компаній, що належать російському «Газпрому», пов'язані зі застосуванням цієї директиви ЄУ. Відтак компанія Nord Stream 2, головний офіс якої базується в Швейцарії, тепер повинна виконувати умови, які відповідають унійному законодавству. Отже, експлуатація газогону та продаж газу повинні здійснюватися окремими суб’єктами господарювання, газогін повинен резервувати потужність для транспортування газу іншими продавцями тощо.

А в січні цього року Європейський парламент ще раз більшістю голосів ухвалив резолюцію, де закликав припинити будівництво «Північного потоку – 2», аргументуючи це тим, що вплив Росії на європейський енергетичний ринок стає занадто відчутним. А ще Кремль повинен бути покараний за неповагу до прав людини – передовсім йшлося про отруєння й арешт російського опозиціонера Олексія Навального.

Але поки що Берлін вперто відстоює газпромівський проєкт. Німецький уряд консеквентно виступає за добудову. Хоча вже й у середовищі провладних партій звучать сумніви щодо його доцільності.

Загалом же дивно, що Німеччина, котра прагне стати світовим лідером у впровадженні «зеленої енергетики», так тримається за нарощування газотранспортних потужностей. Причому це нарощування є абсолютно зайвим з огляду на практично безперебійне функціонування останніми роками української газотранспортної системи. Окрім того, німецькі газосховища заповнені резервом газу настільки, що дозволило б користуватися ним країні ще три місяці після повного відімкнення газопостачання ззовні. А такого тривалого перебою в постачанні природного газу до Німеччини ніколи й близько не бувало, навіть за найскладніших конфліктів між Києвом і Москвою в газових питаннях.

Знаний німецький економічний експерт у сфері енергетики Марк Олівер Бетцюґе (Marc Oliver Bettzüge) з Кьольнського університету в інтерв'ю газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung заявив, що «Північний потік – 2» не має суттєвого значення для безпеки та економічної життєздатності Німеччини та Європи.

Професорка берлінського Інституту економічних досліджень (Deutsche Institut für Wirtschaftsforschung – DIW) Клавдія Кемферт (Claudia Kemfert), котра очолює відділ енергетики й транспорту, в недавньому інтерв’ю німецьким медіям однозначно стверджувала, що цей проєкт був помилкою від самого початку, тож варто її виправити хоча б тепер.

«Наш аналіз засвідчує, що нині, коли пріоритетною метою є захист клімату, попит на газ стрімко зменшується. Газогін є непотрібним з енергетичної та економічної точок зору, він дорогий і суперечить тезі про енергетичний прорив Німеччини, захист клімату та диверсифікацію джерел постачання природного газу. Цей проєкт ніколи не повинен був починатися», – зазначає Клавдія Кемферт. На її думку, з огляду на засадничу непотрібність проєкту, на американські санкції, на геополітичні проблеми, пов’язані з газогоном, він таки залишиться недобудованим.

На тому, що газогін суперечить концепції «зеленої енергетики», проголошеної ФРН, наголосив і член Міжурядової групи з питань зміни клімату та керівник науково-дослідного інституту NewClimate у Кьольні Ніклас Гьоне (Niklas Höhne). «Для досягнення наших цілей щодо захисту клімату ми повинні повністю відмовитися від вугілля, нафти та газу. Це означає, що нам потрібно буде в майбутньому чимраз менше газу, а отже будь-яка газова інфраструктура в Німеччині ставатиме зайвою. А завдяки “Північному потоку – 2” ми узалежнюємо себе від більшої кількості газу, і це мало б протилежний ефект від встановлених кліматичних цілей», – пояснив Гьоне.

Цікаво, що про непотрібність газогону заявляє чимраз більше російських науковців та бізнес-аналітиків. От, наприклад, Михайло Крутіхін з консалтингової фірми RusEnergy вважає, що «Північний потік – 2», який від початку був марною тратою мільярдних коштів, уже не вдасться довести до завершення. «Цей проєкт помер ще в грудні 2019 року, коли Конґрес США ухвалив Закон про санкції». Зрештою і сама російська державна компанія «Газпром» заявила в січні цього року, що не відкидає можливості провалу проєкту.

І все ж Росія продовжує аж зі шкіри лізти, щоби таки завершити цей проєкт, який зі суто економічної точки зору був для неї невигідним. Адже ту саму кількість газу можна було легко продавати через українську ГТС, не витрачаючи мільярдів євро на будівництво газогону дном Балтійського моря. Володимир Путін нещодавно впевнено заявив, що очікує найближчим часом на завершення газогону. «"Північний потік – 2", безсумнівно, є вигідним проєктом для всієї європейської економіки, передовсім для німецької», – запевнив російський президент.

Німецький уряд, як уже було сказано, теж виступає за добудову газогону й відкидає ризики для довкілля. Так, німецька міністерка екології, охорони природи, будівництва та ядерної безпеки Свенья Шульце (Svenja Schulze), котра є членкинею Соціал-демократичної партії Німеччини, нещодавно висловилася за продовження будівництва. За її словами, природний газ продукує значно менше викидів CO2 в атмосферу, ніж вугілля. «Збільшення частки газу в царині енергетики, коли ми відмовляємося від вугілля, продиктоване вимогами перехідного періоду до зеленої енергетики», – запевнила пані Шульце.

Багато німецьких екологів скритикували пані міністерку за такі висловлювання, які звучать доволі сумнівно з наукової точки зору. Адже природний газ складається переважно з метану і, за даними Міжурядової комісії з питань зміни клімату, має у 87 разів більший парниковий ефект, ніж СО2. Також не варто забувати того факту, що оскільки західні партнери відмовилися продовжувати будівництво газогону, то за справу взялися російські судна-трубоукладачі. А вони вже давно застаріли і фізично, і морально. Що лише додає екологічних ризиків проєкту.

Утім, якщо навіть членкиня німецького уряду, яка мала б відстоювати захист довкілля, захищає шкідливий в цьому аспекті проєкт, то що вже казати про решту кабінету.

Тепер повернімося до Джо Байдена та його інтенцій відновити добрі стосунки з європейськими партнерами, а передовсім з Німеччиною. Грубо тиснути на Берлін, як це робив Трамп, новому президентові не випадає. Утім, можливо йому вдасться обмежитися «м’яким» тиском, щоб і проєкт закрити, і з німцями горщиків не побити.

І тут у пригоді Байдену стануть німецькі екологи, котрі чимраз активніше виступають проти газогону. Особливо дві природоохоронні організації – Німецька асоціація захисту навколишнього середовища (Deutsche Umwelthilfe – DUH) і Німецький союз охорони природи та біорізноманіття (Naturschutzbund Deutschland – NABU) – наполегливо блокують будівництво. Для цього вони використовують усі можливі засоби: суди, скарги до відповідних державних регуляторів, мітинги обуреної громадськості тощо. І дії екологів дають чудовий ефект – будівництво чимраз відкладається.

Якщо так справа піде й надалі, то є надія, що вдасться затягти реалізацію проєкту до наступних виборів до Бундестаґу. А вони пройдуть у вересні цього року. І що це дасть? А от що: існує великий шанс, що німецька Партія зелених значно покращить свій електоральний результат і нарешті потрапить до урядової коаліції. А варто зазначити, що німецькі «зелені» – це та політична сила, яка давно й послідовно виступає проти «Північного потоку – 2». Тоді є велика ймовірність, що питання газогону (тобто блокування його будівництва) буде внесено до коаліційної угоди. А значить можна буде констатувати остаточну смерть газпромівського мегапроєкту. Так і Вашінґтону не доведеться сваритися з Берліном, і газогін буде поховано.

Максим Муляр

Джерело: Zbruc


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies