Ізраїльсько-палестинська медійна війна

    • Розсилка
    Ізраїльсько-палестинська медійна війна

    Навіть страшно подумати, що б сталося, якби сорока тисячам агресивно налаштованих палестинців вдалося прорвати кордон

    Минулого тижня, а точніше 14 травня, за кілька годин до відкриття амбасади Сполучених Штатів у Єрусалимі на кордоні Ізраїлю з Сектором Ґази відбулися криваві події. Загинув, за даними Міністерства охорони здоров'я Палестинської автономії, 61 палестинець. Хто винен у цій трагедії: США, Ізраїль чи таки хтось інший?

    Інцидент, безумовно, трагічний. Погляньмо все ж, як подавали ЗМІ на просторі від Лісабона до Владивостока (з тими чи іншими розходженнями та за незначних винятків) інформацію про події на ізраїльсько-палестинському кордоні 14 травня. Медії формували приблизно таку загальну картину. Обурені відкриттям американської амбасади в Єрусалимі палестинці вийшли на демонстрацію протесту. Цю цілковито мирну демонстрацію окупаційна ізраїльська армія без жодного докору сумління розстріляла прицільним вогнем. 

    Наслідки страшні: шість десятків загиблих, тисячі поранених. Серед жертв навіть діти, багато  немовлят. Таким чином ЗМІ якщо самі не подавали власні висновки, то чітко підводили до них глядачів, слухачів, читачів: трампівська Америка вчинила провокацію, спровокувала мирне арабське населення на акцію протесту, яку жорстоко розстріляла ізраїльська вояччина.

    Кожна медійна теза підтведжувалася картинкою: ось вам поранений хлопчик, ось – араб на інвалідному візку втікає від ізраїльських військовиків, ось – вбиті палестинці, ось – сотні поранених…

    Нібито й нема що заперечити. Дійсно нема – якщо не докласти зусиль, щоби розібратися в питанні самостійно, якщо не вивчати тему значно глибше

    В ідеалі варто було б зазирнути в історію питання ще на понад три тисячоліття тому. Приблизно в час правління Рамзеса VI філістимляни прибули на землі, які нині називають Палестиною («земля філістимлян»). У Х столітті до Різдва Христового війська філістимлян розбив легендарний ізраїльський цар Давид. Утім, на цьому протистояння не завершилося – ізраїльсько-філістимлянські війни тривали

    Зрештою, миру на палестинських землях немає й донині. Але чи варто актуальні протистояння виводити від біблійних воєн євреїв з філістимлянами? Навряд. Тим більше, що самі нинішні палестинці не бажають вважати себе філістимлянськими нащадками. Хоча, як відомо, у 50-60-х роках теоретики сіонізму намагалися переконати місцевих арабів, що вони і є тими самими філістимлянами, які тисячоліттями жили поруч з ізраїльтянами. То, мовляв, чому не коекзистувати нам спільно й надалі? Хай не люблячи, то принаймні толеруючи один одного.

    На фотографіях тих часів можна побачити сіоністів, вбраних у традиційний арабський одяг. Навіть сам Бен Ґуріон хизувався в куфії.

    Однак арабські сусіди, відхаркнувши, плюнули в простягнуту руку. Сіоністи попустилися з перебираннями та братаннями. Хоча окремі єврейські ентузіасти філістимлянства не відмовлялися від своїх ідей аж до Шестиденної війни.

    То чи можна вважати палестинських арабів філістимлянами? Хіба суто номінально. Приблизно як румунів суто за назвою можемо вважати нащадками Римської імперії…

    Утім, ми занадто заглибилися в історію й етнологію. Чи так вже й важливо, наскільки у того чи іншого народу існує історичних прав на те чи інше? Краще спробуємо розібратися в актуальній ситуації й визначити, наскільки мали рацію чи помилялися ЗМІ, подаючи новини про кривавий інцидент у згаданому річищі.

    Для цього нам потрібно ретельніше поглянути на не таку вже й далеку політичну історію питання. Отже, Дональд Трамп шостого грудня 2017 року оголосив своє контраверсійне рішення про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю й перенесення туди амбасади. Причому зробив це, виконуючи рішення Конгресу США ще від 1995 року. Відкриття ж амбасади відбулося, як ми вже казали, 14 травня – на 70-ту річницю проголошення держави Ізраїль (14 травня 1948 року).

    Цього дня палестинці, провоковані екстремістськими організаціями (передовсім ХАМАЗом), щорічно проводять акції протесту. Вони вважають цей день трагічним, називають його днем «Накби», тобто катастрофи, і прагнуть стерти з лиця Землі невелику за розмірами єврейську державу. Причому цьогоріч палестинські акції протесту розпочалися ще напередодні головного єврейського свята Песах – в п'ятницю, 30 березня 2018 року.

    Зрозуміло, що певним деструктивним силам (за спинами котрих однозначно стоїть Москва як головний збурювач спокою на Близькому Сході) дуже кортіло використати таке, скажемо так, сміливе рішення Трампа для реалізації власних політичних цілей. Цього разу ХАМАЗу вдалося вивести на акцію до ізраїльсько-палестинського кордону переконливий натовп – понад 40 тисяч осіб. Організатори послідовно налаштовували учасників на штурм кордону. І штурм врешті-решт відбувся. При цьому в ізраїльських прикордонників полетіли пляшки зі запалювальною сумішшю. Ті ж, своєю чергою, змушені були відкрити вогонь у відповідь. Спершу – попереджувальні постріли, потім – на враження.  

    Але зразу ж треба внести ясність: до відкриття американської амбасади цей штурм не мав жодного стосунку. І самі лідери ХАМАЗу його навіть не згадували. Ті журналісти, котрі називають як причину інциденту відкриття американського дипломатичного представництва в Єрусалимі, або не знають, що відбувається, або свідомо вводять аудиторію в оману.



    Брехнею, як ми вже зазначали, є й те, що процес виник спонтанно через нібито обурення доведених до відчаю мешканців багатостраждального Сектора Ґази. І що нібито довів їх до жебрацького стану саме Ізраїль.

    Дійсно, мешканці Ґази аж ніяк не розкошують – утім, довів їх до такого стану пануючий в автономії екстремістський ХАМАЗ. Нагадаємо, що анклав було передано під владу самих палестинців відразу після укладення знаменитих «угод в Осло» 1993 року. Підписав їх легендарний палестинський лідер Ясір Арафат. 2005 року з Сектору вийшов останній ізраїльський солдат. Європейська Унія вклала в території мільярдні інвестиції, щоб забезпечити розвиток реґіонові.

    Однак довго тішитися мешканцям Ґази не довелося. 2007 року ХАМАЗ вигнав з Сектора палестинську адміністрацію помірного арафатівського ФАТХу й встановив власну диктатуру. При цьому було відновлено стан війни з Ізраїлем. Весь цей час ХАМАЗ в Ґазі займався терористичними провокаціями проти ізраїльтян. Саме на це витрачалася левова частка коштів анклаву. На підтримку і розвиток економіки, комунального господарства, інфраструктури нічого не залишалося. Утім, агітатори ХАМАЗу зуміли переконати палестинців, що в такому стані справ винні не вони, а Ізраїль.

    І саме в цьому контексті слід розглядати штурм ізраїльського кордону 14 травня. Благо, що в цьому ХАМАЗ не досяг сподіваних результатів. Було оголошено «марш мільйона», а зібрати вдалося лише кілька десятків тисяч. Навіть попри те, що за участь в акції передбачалися оплати – 100 доларів на родину. За поранення – вже $500. А якщо хтось з членів сім’ї загине, то їй належить премія – три тисячі доларів.

    То чи можна в контексті всього сказаного вище говорити про «розстріл мирної акції протесту»? Аж ніяк. Це не була демонстрація – це був диверсійний штурм кордону.

    Навіть страшно подумати, що б сталося, якби сорока тисячам агресивно налаштованих палестинців вдалося прорвати кордон. Що б вони влаштували, діставшись, наприклад, до найближчої кібуци. Тоді б вже загиблі лічилися не десятками, а сотнями чи й тисячами. Тут вже почалася б реальна війна з артилерією, танками, авіацією. А так її вдалося запобігти, хай і ціною 61 життя.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ