Китай фактично став на сторону Росії, тому Україні варто розвивати активні відносини з Тайванем

У рамках «політики одного Китаю» Україна довгий час надавала перевагу відносинам з Китаєм перед Тайванем. Після російського вторгнення стало зрозуміло, що це було помилкою. Пояснюємо чому.

Текст: Маркета Загуменска, експертка чеського аналітичного центру Синопсис, що спеціалізується на вивченні Китаю

Буквально за кілька днів після початку російського вторгнення на територію України культовий хмарочос Тайбей 101 (найвища будівля Тайваню) засвітився кольорами українського національного прапора. Однак таким символічним жестом підтримка України не закінчилася, а, навпаки, лише розпочалася.

Величезна хвиля солідарності з Україною, яка з’явилась у тайванському суспільстві, не послаблюється досі. Тайванці підтримують українців за допомогою фандрейзингових кампаній, організованих неприбутковою організацією «Тайвань підтримує Україну» або безпосередньо урядом Тайваню. Зібрані суми спрямовують не лише до постраждалих регіонів України, а й розподіляють між сусідніми країнами, що намагаються впоратися з хвилями біженців з України. Частину цих грошей було передано й Чехії, де їх використали саме для допомоги біженцям, які тут знайшли свій притулок.

Окрім грошей, тайванці також надсилають гуманітарну допомогу у вигляді предметів першої необхідності, як-от дитяче харчування чи спальні мішки. Попри очевидні історичні та географічні відмінності між цими двома країнами, є річ, яка їх об’єднує. Тайвань, як і Україна, постає перед актуальною загрозою, що невпинно посилюється, з боку авторитарного та значно сильнішого сусіда. Тому не дивно, що тайванці не залишаються байдужими до російської агресії.

Неофіційний союз

Але з історичної перспективи відносини між Україною й Тайванем можна вважати доволі стриманими. І хоча двостороння співпраця бере початок від 1992 року, це все-таки лише неофіційні відносини. У Тайвані досі не відкрили дипломатичного представництва України. Тайвань у Києві не має ні економічного, ні культурного представництва, а всі консульські питання доводиться розв’язувати через Тайбейське бюро в Москві. Проте 26 лютого, у зв’язку з початком повномасштабної війни в Україні, ці повноваження передали посольству у Варшаві.

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році уряд Тайваню почав активно працювати над налагодженням відносин з незалежною Україною. Задля встановлення офіційних дипломатичних відносин, двосторонніх торговельно-економічних обмінів і науково-технічного співробітництва Україну в січні наступного року відвідав тодішній заступник міністра закордонних справ Цзян Сяоянь (蔣孝嚴). Однак саме в цей час намагалася налагодити дипломатичні відносини з Україною й Китайська Народна Республіка. І, на відміну від Тайваню, вона досягла успіху у своїх зусиллях.

Після першої невдалої спроби Цзян Сяоянь вдруге вирушив до України у квітні того самого року, але замість налагодження взаємної співпраці постав перед здебільшого різкими протестами китайського представництва. Тимчасовий повірений у справах Китайської Народної Республіки в Україні Ю Чженьці (于振起) негайно організував зустріч з першим заступником міністра закордонних справ Миколою Точицьким з вимогою, щоб українська сторона строго дотримувалася «Декларації про встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР».

Та попри цей не дуже вдалий початок, Україна й Тайвань поступово налагодили цілу мережу дієвих неофіційних відносин. До середини 1996 року Тайвань відвідали міністр освіти, охорони здоров’я, легкої промисловості та економіки України, заступник міністра економіки та культури, віцеспікер парламенту та голова Асоціації зовнішньої торгівлі. Крім політичного діалогу, розвивалося також культурне співробітництво, обміни між ВНЗ і співробітництво в галузі науки та досліджень.

КНР як «стратегічний партнер»

У серпні 1996 року з’явилася можливість поглибити відносини. Саме тоді Україну відвідав віцепрезидент і прем’єр-міністр Тайваню Лянь Чжань (連戰), який приїхав на приватне запрошення Київського університету, щоб здобути ступінь почесного доктора. В Україні Лянь Чжань зустрівся з президентом Леонідом Кучмою, прем’єр-міністром, обома заступниками прем’єр-міністра, віцеспікером парламенту та мером Києва. Метою цих зустрічей було, знову-таки, досягти офіційного визнання Тайваню як дипломатичного союзника України.

Однак з боку КНР це спричинило велику хвилю обурення. КНР свій протест продемонструвала, наприклад, тим, що скасувала програму численної китайської делегації в Україну, зустріч з українською військовою делегацією та відмовою китайських дипломатів узяти участь у прийнятті з нагоди відзначення річниці незалежної держави.

Пропозицію встановити офіційні українсько-тайванські відносини було зрештою відхилено. Київ через свого міністра закордонних справ запевнив Пекін у лояльності такими словами: «Україна вважає Тайвань невіддільною частиною Китаю». Так тайванська дипломатія знову зазнала невдачі. Україна, як і багато інших країн, зайняла амбівалентну позицію щодо Тайваню, а також і далі підтримувала неофіційні відносини з островом, але водночас визнавала «політику одного Китаю».

Україна підтвердила свою відданість КНР у 2013 році, коли уклала угоду, за якою Китай зобов’язався надати Україні у разі вторгнення захисну ядерну парасольку. У цьому документі голова КНР Сі Цзіньпін пообіцяв, що китайські ядерні сили захистять Україну в разі ядерної загрози. У двосторонній угоді обидві держави названо «стратегічними партнерами».

Нинішня війна в Україні надала можливість перевірити це «стратегічне партнерство», але, як виявилося, Китай не має наміру дотримуватися своїх обіцянок. Він не тільки не зреагував на погрози застосувати ядерну зброю, які Путін висловив невдовзі після вторгнення, а й під час ухвалення резолюції щодо засудження російської агресії в Україні на спеціальному надзвичайному засіданні Генеральної Асамблеї ООН утримався від голосування.

Унаслідок описаних вище дипломатичних невдач, відносини між Україною й Тайванем на межі століть були тимчасово замороженими. Проте іноді траплялися спорадичні контакти. Можна згадати, наприклад, візит колишнього президента України Леоніда Кравчука, який у 2001 році зустрівся з президентом Чень Шуйбянем (陳水扁). Важливою була поїздка заступника голови Офісу президента Хуан Чжифана (黃志芳) у грудні 2005 року на запрошення одного з депутатів Верховної Ради. 17 лютого 2014 року до Тайваню прибула делегація Міністерства закордонних справ України. У Тайчжуні її учасники зустрілися з заступником мера Цай Бінкунем (蔡炳坤) і з цієї нагоди відвідали також місцеві культурні та освітні заклади.

Слабка двостороння торгівля

У 2005 році двосторонню торгівлю між Тайванем та Україною оцінювали приблизно в 300 млн доларів США. Тайвань в Україну експортує переважно інформаційне й телекомунікаційне обладнання, запчастини для електроніки, сталь та автомобільні запчастини. Основними видами українського імпорту на Тайвань є хімікати, нафта, метали (алюміній, залізо, сталь, цинк) і сільськогосподарська продукція.

У березні 2007 року Асоціація розвитку зовнішньої торгівлі Китайської Республіки (Тайвань) заснувала в Києві Тайванський торговельний центр. Однак через взаємовідсутність представницьких органів налагодження торговельних відносин і розширення спільного ринку утруднено, що призводить до натурального скорочення товарообігу.

У 2013 році двостороння торгівля зросла до 363 млн доларів США, але в наступні роки обсяги торгівлі почали помітно скорочуватися. У 2019 році її остаточна сума становила приблизно 278 млн доларів США, а через рік вона навіть впала нижче за 221 млн. Торік товарообіг між Тайванем та Україною знову зріс до 327 млн доларів, але до квітня цього року впав до 29,6 млн доларів. Хоча йдеться лише про одну третю календарного року, проте вже зрозуміло, що війна в Україні вплинула й на економічні відносини з Тайванем.

З наведеного можна зрозуміти, що взаємна торгівля між двома країнами не процвітає. Це підтверджує також той факт, що заступник міністра торгівлі Тайваню Чень Чженці (陳正祺) незабаром після вторгнення російських військ в Україну заявив, що тайванцям не потрібно побоюватися нестачі енергії, сої, пшениці чи кукурудзи з України, оскільки двостороння торгівля Тайваню з Україною становить менш ніж 1 % тайванської закордонної торгівлі. Це стосується також торгівлі з Росією.

Тайванська хвиля солідарності

Однак попри не дуже тісні відносини, Тайвань став на бік України. Після вторгнення Росії в Україну в лютому цього року Міністерство закордонних справ Тайваню відразу ж різко засудило агресію. Так само відреагувала й президентка Цай Їнвень. У своїй промові з нагоди відкриття тестувального полігону вітчизняних морських суден, виголошеної в Національному університеті Чен Гун наступного дня після вторгнення, вона прокоментувала ситуацію в Україні: «Ми рішуче засуджуємо російське вторгнення в Україну, яке порушує суверенітет України та підриває мир і стабільність і в регіоні, й у всьому світі».

Окрім формального засудження російської агресії, Тайвань також наступного дня офіційно оголосив про запровадження санкцій щодо РФ. Зокрема, йдеться про обмеження на експорт напівпровідників на загальну суму 20 млн доларів США та блокаду російських банків у міжнародній платіжній системі SWIFT. У квітні економічні санкції стали ще жорсткішими. Тайвань опублікував список з 57 високотехнологічних товарів, які можна використовувати не лише в цивільних, а й у військових цілях, у зв’язку з чим заборонив їх експорт до Росії.

Тайванці продемонстрували величезний рівень солідарності з Україною. З початку вторгнення в кампанії зі збору коштів було зібрано десятки мільйонів доларів, до того ж збір грошей триває досі. Частина грошей з Тайваню прямувала безпосередньо до постраждалих регіонів України, а решту було скеровано до сусідніх країн, щоб допомогти місцевим органам влади полегшити витрати, пов’язані з напливом українських біженців.

Тайвань надавав гуманітарну допомогу Україні та сусіднім країнам у кілька етапів. Ще 7 березня було відправлено 3,5 млн доларів до Польщі, яка прийняла найбільшу кількість біженців у перші дні вторгнення. Наступного тижня, 15 березня, міністерство закордонних справ відправило до Європи загалом 11,5 млн доларів США; зокрема Польща знову одержала 6,5 млн доларів США, 1,5 млн доларів США одержали Словаччина, Чехія та Угорщина, а Литва – 500 тис. доларів США.

На початку квітня Тайвань передав наступну частину фінансової допомоги на загальну суму 11,5 млн доларів США, яка знову вирушила до країн, близьких до України, тобто в Словаччину, Чехію, Угорщину та Литву. До того ж Тайвань надав додаткові індивідуальні пожертвування в розмірі 1 млн доларів Словаччині, Чехії, Литві, Латвії та Естонії.

Окрім грошових пожертвувань, з допомогою громадськості вдалося зібрати понад 31 тис. ящиків допомоги загальною вагою 650 т. 17 березня було здійснено 20 відправлень до Словаччини, решта прибула до Польщі. До того ж Братислава отримала ще 250 тис. доларів на допомогу в інтеграції українців, які рятуються від війни.

Українці в Тайвані

Також громадськість масштабними антивоєнними протестами висловлювала співчуття змученому війною народу України. Протягом останніх трьох місяців сотні тайванських, українських та інших активістів уже кілька разів демонстрували в Тайбеї та інших містах свою незгоду з війною, яка триває. Після оприлюднення інформації про вбивства в Бучі, громадяни України, які проживають на Тайвані, а також їхні прихильники влаштували демонстрацію протесту проти звірств, здійснених російською армією щодо громадян України.

Після вторгнення щодня відбувалися протестні акції перед посольством Москви в Тайбеї. Крім протестів, для фінансової підтримки України було організовано різноманітні культурні заходи, на яких учасники могли ознайомитися з українською культурою та звичаями. Так, наприклад, відбувся пікнік «Вишиванка», а також було організовано український стенд на європейському фестивалі, організованому з нагоди Дня Європи.

Ініціатором цих заходів є неприбуткова організація «Тайвань підтримує Україну» (台灣烏克蘭陣線), яку було засновано одразу після початку вторгнення тайванськими та українськими активістами, а також громадянами Литви, Польщі, Казахстану й інших країн. Паралельно з цією організацією з’явився й новий «Форум Україна+Тайвань», який, навпаки, прагне поширювати інформацію про Тайвань серед українців.

Один з його засновників, українець Олександр Шин, нині проживає на Тайвані й також займається організацією благодійних акцій на підтримку народу України. Олександр дав проєкту Sinopsis невелике інтерв’ю, у якому розповів про процес формування руху «Тайвань підтримує Україну», про їхню діяльність, спосіб роботи та цілі.

За його словами, організація відіграє ключову роль у поєднанні зусиль для надання допомоги Україні та її громадянам. Хоча нині на Тайвані проживає орієнтовно 250 українців, до початку війни тут не було згуртованої спільноти й більшість співвітчизників познайомилися лише завдяки антивоєнним акціям протесту. За словами Олександра, це пов’язано передусім з тим, що тут немає офіційного представництва України, яке могло б допомогти не лише створити місцеву українську громаду, а й спростити організацію таких заходів.

Як приклад він навів посольство України в Японії, яке допомагає місцевим співвітчизникам організовувати благодійні проєкти, що значно спрощує весь процес. А місцеві активісти намагаються поширювати інформацію про Україну в індивідуальному порядку, сподіваючись у майбутньому побачити дипломатичні відносини. Олександр також зазначив, що для налагодження глибших відносин між країнами необхідно налагодити особисті контакти між простими тайванцями та українцями, що успішно відбувається завдяки діяльності організації «Тайвань підтримує Україну».

На додаток він сказав, що «тайванський народ продемонстрував неймовірний рівень підтримки та солідарності й у фінансовому, і в моральному плані. Відкриття посольств могло б, серед іншого, сприяти підвищенню обізнаності українців про Тайвань і посиленню присутності Тайваню в Україні. Ми знаємо, що Тайвань намагається це зробити, але це також вимагає більшої готовності з боку українського уряду».

Війна як можливість перезапустити відносини

Той факт, що Тайвань давно намагається встановити хоча б неформальні дипломатичні відносини з Україною, є очевидним, зважаючи на кроки Тайваню в минулому, й тим паче сьогодні. Однак нічого не буває безплатно, а в дипломатії й поготів. Звичайно, тайванці щиро переживають і солідаризуються з Україною, але водночас вони непокояться через можливе китайське вторгнення.

Вони мають надію, що в разі такого вторгнення і їм допоможуть їхні партнери з демократичної частини світу. Нації, яка живе під постійною загрозою вторгнення сусідньої авторитарної й набагато сильнішої держави, неважко зрозуміти переживання українців. До того ж допомога, яку надає тайванський уряд, сприяє підняттю його авторитету в очах світової спільноти.

У своїй статті «Публічна дипломатія малих держав і реальність Чеської Республіки» Яна Петеркова згадує стратегію «нішевої дипломатії», яка асоціюється насамперед з малими державами, у яких не надто багато можливостей заявити про себе на міжнародному рівні. «Держава шукає певний вид діяльності чи сферу, у якій вона могла б спеціалізуватися і де вона могла б позиціонуватися як гідний пошани та відповідальний член міжнародної спільноти. Член, на думку якого необхідно зважати, або який є гарантією для інших. Так Тайвань, допомагаючи Україні, створив для себе одну з головних тем власної публічної дипломатії та демонструє світові, що він є зрілою й повноцінною демократією, а тому має бути шанованим і повноправним членом міжнародних організацій».

Допомога Україні – це для Тайваню також спосіб налагодити відносини з іншими країнами Центральної та Східної Європи, на які останнім часом систематично орієнтується його дипломатія. Тому не дивно, що гроші, які розподіляли в рамках фандрейзингових кампаній, держава розподілила між своїми найнадійнішими партнерами, а саме Литвою, Чехією, Польщею та іншими. Але чому така фінансова допомога не потрапила також у Молдову та Румунію, які після Польщі найбільше потерпають від міграційної хвилі?

Напевно, тому, що вкладати гроші в ці країни Тайваню не так вигідно, як підтримувати держави, що нещодавно публічно і ясно стали на бік Тайваню. І нам не потрібно довго шукати приклади. Можна згадати, наприклад, резолюцію на підтримку Тайваню у Всесвітній організації охорони здоров’я, за яку нещодавно проголосував Сенат Чехії.

За невпинною підтримкою, яку отримує Україна від Тайваню, також, безумовно, проглядається спроба суттєво зрушити українсько-тайванські дипломатичні відносини, які перебувають у стагнації. Як уже було зазначено, Тайвань у минулому кілька разів безуспішно намагався встановити офіційні контакти, тому в нинішній ситуації він знаходить «простір на ринку» та сподівається встановити хоча б неофіційні відносини. КНР на цю позицію не забула відреагувати, і хоча Китай сам себе позиціонує як стратегічного партнера Росії, намагається публічно очорнити Тайвань і звинуватити його в нещирості й утилітаризмі та в «наживанні на чужих стражданнях».

У відповідь тайванський уряд заявив, що допомога Тайваню Україні «йде від щирого серця». І додав, що Тайвань «зобов’язаний підтримувати інші демократичні держави». Однак він не заперечує, що сподівається на тіснішу співпрацю в майбутньому. Міністр закордонних справ Джозеф Ву заявив, що хоча між обома країнами наразі немає дипломатичних відносин, український уряд висловив вдячність Тайваню й додав: «Ми хотіли б розвивати взаємовигідні відносини, але на сьогодні зосередимося на допомозі українському народу».

Як невелика країна, яку наразі офіційно визнали лише 14 держав, Тайвань давно прагне встановити міцні дипломатичні відносини та знайти нових стабільних партнерів. В останні роки він активно орієнтується на країни Центральної та Східної Європи й великою перемогою для нього було б завоювати прихильність України, яка багато років на догоду Китаю намагалася відсторонитись від Тайваню.