Марк Фейгін: «Якби ФСБ вважала Сущенка шпигуном, його б могли не пустити в Росію. Можливо, він їм навіщось потрібен»

30 вересня в Москві було затриманого паризького кореспондента державного інформаційного агентства "Укрінформ" Романа Сущенка. Через кілька днів російські правозахисники випадково виявили журналіста в Лефортовському СІЗО, після чого інформація про його затримання просочилася в пресу. Практично одразу ж після цього, рішенням російського суду, Сущенка заарештували на два місяці, за підозрою у шпигунстві. Реакція України і міжнародної спільноти не забарилася. Українські журналісти пікетували російське посольство в Києві, а Верховна Рада звернулася до світової спільноти з проханням про захист журналіста. Представник ОБСЄ з питань ЗМІ Дуня Міятович направила в Росію запит з вимогою звільнити Сущенко, цього же потребували Міжнародна федерація журналистів і депутатів Європарламенту. Однак, Кремлю, судячи з усього, ці колективні стогони мало цікаві. Незважаючи на ноту українського МЗС, до Романа Сущенка досі не допустили українського консула, а адвокат журналіста Марк Фейгін уперше побачив свого підзахисного тільки 4 жовтня. Втім, сам Фейгін вважає, що його допустили до Сущенка досить швидко. Про це та про деталі перебування українського журналіста в СІЗО ФСБ DT.UA розпитало Фейгіна відразу ж після його першої зустрічі з підзахисним.

Марк Фейгін

Марку Захаровичу, ви нарешті змогли потрапити до свого підзахисного Романа Сущенка. Розкажіть, який у нього вигляд, як він почувається та які умови його тримання. 

Роман перебуває у двомісній камері. У цій в'язниці (Лефортовське СІЗО. — О.Д.) здебільшого всі камери двомісні. Після карантину (процедура медогляду при поміщенні в СІЗО. — О.Д.) йому повернули речі, в яких його затримали: футболку, штани, куртку. Почувається він нормально, досить бадьоро. Я не виявив навіть тіні пригніченості, моральний стан Романа не вселяє жодних побоювань. 

Можу також сказати, що потрапив до нього досить швидко. Вважаю, що півтора дня, які мені знадобилися для вступу в справу та зустрічі з підзахисним, за мірками російського "гібридного" судочинства, — швидкість майже космічна. Для довідки скажу, що більшість адвокатів, які намагаються потрапити до того ж таки Панова або Захтея, затриманих у справі "кримських диверсантів", не можуть цього зробити вже два місяці.

Про що, на вашу думку, свідчить такий швидкий допуск вас до справи?

Думаю, на те є комплекс причин. По-перше, все дуже гучно й галасливо, публічно. А по-друге, може це звучить нескромно, але все-таки вони мене побоюються більше, ніж інших адвокатів, через ту ж таки публічність. 

Кажуть, Лефортовська в'язниця — мало не фортеця, в яку дуже важко потрапити. Вперше інформацію про Романа Сущенка оприлюднили російські правозахисники. Туди пускають звичайних правозахисників?

Інформацію оприлюднили члени ГСК (Громадська спостережна комісія. — Ред.). За законом, її представники мають право відвідувати місця утримання під вартою та в'язниці — для перевірки умов тримання і дотримання прав людини, у тому числі вони можуть відвідувати й цю в'язницю. 

Лефортовське СІЗО — невелике, це колишня в'язниця КДБ. Її ще іноді називають "відомчою". Вона справді особлива: там утримуються особи, обвинувачувані або підозрювані в дуже серйозних злочинах. Переважно їхні справи веде слідче управління ФСБ Росії. 

Ви вже казали, але я ще раз уточню: Романа не катують?

Ні. Ніхто його не катував. Його, як зазвичай, психологічно "розводили" — мовляв, "ти будеш сидіти 12 років" і "тобі треба підписати явку з повинною". Це звичайний набір методів (ФСБ. — О.Д.), нічого надприродного. Явки з повинною Роман, звісно, не підписав. 

Чи запитували ви Сущенка, як він опинився в Москві? Адже, як колишній військовий і тепер журналіст, він не міг не розуміти, що в нинішній ситуації в Москву їздити небезпечно, навіть коли це поїздка до родичів.

На жаль, я не мав можливості обговорити це за той короткий час, що я в нього пробув. Але, за моєю інформацією, це був його приватний візит до брата. Це була короткочасна поїздка, не думаю, що викликана якимись особливими причинами. Професійні обов'язки Роман виконувати не планував.

Чи казав він вам, за яких обставин його затримали, і як це відбулося?

Я вивчав постанову про порушення кримінальної справи. Це було звичайне затримання, стосовно Сущенка провели оперативний захід.

Ви можете розповісти, у чому конкретно його обвинувачують?

Обвинувачують його у шпигунстві, за ст. 276 КК РФ. У постанові справді є така собі фабула обвинувачення з описом подій. На жаль, про ці події я розповісти не можу, оскільки вони можуть становити державну таємницю. Я не давав підписки про нерозголошення, але якщо зараз вдамся в деталі, це послужить підставою для виведення мене зі справи, а Роман дуже просив допомагати йому, і я не можу так ризикувати. Проте жодного шпигунства там немає. 

Вас допустили до матеріалів справи?

Так, я отримав допуск, оскільки звернувся з клопотанням про вступ у справу, на підставі угоди, укладеної з дружиною й підтвердженої самим Романом. Очевидно, слідчий виніс і подав у СІЗО відповідну постанову, власне, на цій підставі мене до нього й пустили.

Як ви вважаєте, з якою метою затримано Романа Сущенка? Адже ФСБ РФ не могла не припускати, що арешт журналіста автоматично призведе до великого міжнародного скандалу?

Могли розуміти, а могли й не розуміти. Їхню поведінку прогнозувати важко. Я на їхньому місці ніколи не буду, але, якби ви запитали, я б десять разів подумав: а чи варта шкурка вичинки? Адже йдеться про журналіста, який, до того ж, 6 років працює в Парижі, а це означає, що точно буде скандал. 

Я не знаю, чим вони керувалися. Проте якщо вони вважали його шпигуном, то могли б просто не пускати його в країну. Хто заважав це зробити? Я не можу точно стверджувати, але, можливо, він був їм для чогось потрібен.

Може, вони хочуть зробити з цієї справи такий самий показовий процес, як над Савченко?

Як можна зробити показовий процес, якщо він буде закритим, через наявність у справі державної таємниці? Думаю, більш слушним є припущення, що Сущенка хочуть засудити і обміняти на когось, кого утримують у Києві.

Ось я саме й хотіла запитати: чи не вважаєте ви, що Сущенко став черговим українським заручником у руках російської влади?

З політичної точки зору — звичайно. 

Як вважаєте, яким може бути предмет політичного торгу в цьому випадку?

Я не знаю, хто з громадян Росії утримується в українських в'язницях як обвинувачуваний або засуджений, і чи є серед цих людей працівники спецслужб. Але якщо такі є і про це знає російська сторона, мабуть, на таких людей могли б обміняти. Я виходжу виключно з попередньої практики: був же обмін у справі Савченко? Чому б йому не бути й в інших випадках?

Наступне запитання, звісно, риторичне, та все ж таки… яка перспектива виграти цю справу?

Нульова. У Росії немає суду, в якому можна було б виграти хоч якусь справу. Виправдувальних вироків не існує, тим більше — у політичних справах проти українців. Не існує рішень, які були б не на користь владі. Інакше — навіщо б вони його "брали"?

Тим часом це не означає, що людину не можна врятувати. Треба розділити поняття "виграти справу" і "врятувати". І врятувати Романа можна. 

Яким чином?

Публічний тиск може привести до його звільнення або обміну. Я вважаю, що в цій справі це можливо. До мене долітають усілякі суперечки на тему "може, Фейгін не так захищає, набиває політичну ціну підзахисним, а обмін у таких умовах може бути занадто дорогим", і т.д. Критика — це добре, дискусії — це чудово, але коли вони ґрунтуються на нерозумінні — це сумно.

Але ж публічний резонанс справді піднімає ціну Романа як заручника.

А хто визначає, яка ціна людської долі? І потім, якщо ми захищаємо Романа як журналіста й українського громадянина, хіба ми не діємо в інтересах самого українського суспільства? Закиди в тому, що хтось достойний, а хтось не достойний, суто суб'єктивні. Ось, наприклад, за Савченко як боролися! Зрозуміло, що суспільство трохи розчарувалося, отримавши Савченко назад, проте вона вдома.

Я вважаю, що за Савченко правильно боролися і заплатили правильну ціну. Бо це потрібно було не тільки самій Савченко, а й українцям. 

Ви знаєте про долю Гілада Шаліта (ізраїльський військовий, захоплений у полон палестинцями в 2006 р. і звільнений за обміном у 2011 р., після кількох безуспішних операцій із його визволення. — О.Д.). За нього віддали півтори тисячі терористів, які відбували покарання, і це при тому що в бою він проявив себе не найкращим чином. Але ізраїльське суспільство знайшло в собі сили й можливості його обміняти, адже інші солдати, бачачи, як боролися за долю Гілада Шаліта, не боялося, що їх кине рідна держава. 

Або ось, наприклад, Черній, який свідчив проти Сенцова й Кольченка. Скільки коштує його життя? Ну от, людина — не герой, розклеївся й усіх здав. Його треба рятувати? Адже він усе одно — громадянин України.

Людське життя саме по собі дуже дороге. Не всі люди сильні, люди бувають і слабкими. Але тільки українське суспільство може вирішувати, чи дає воно фору таким слабким людям відносно сильних. Це не мені вирішувати.

P.S.

Поки верстався номер, стало відомо, що представники слідства в Росії пред'явили Роману Сущенку офіційне звинувачення в шпигунстві, а українські дипломати домоглися зустрічі з ним наступного тижня.