рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Перший прибулець: коли ми вперше почали міркувати про життя ззовні?

    • Розсилка
    Перший прибулець: коли ми вперше почали міркувати про життя ззовні?

    Яких прибульців ми б не зустріли — немає сумніву, що вони спершу нам здаватимуться неймовірно чудернацькими

    В епоху, коли ми серйозно зайнялися пошуками життя за межами нашої планети, цікаво коротко оглянути історію самої цієї ідеї. І це зовсім не тривіальне завдання. Те, як ми думаємо про позаземні світи, а також способи формулювання наших запитань, завжди буде упередженим і визначеним попередніми міркуваннями та гіпотезами. Отже, краще розуміння цих упереджень та гіпотез дозволить уникнути підводних каменів. Крім того, історія наших уявлень про прибульців цікава сама по собі.

    Один із перших прикладів, який дійшов до нас, датується 200 р. н. е. і належить давньоримському письменникові і сатирику ассирійського походження Лукіану з Самосати (тепер це територія Східної Туреччини). Серед його творів є новела під назвою «Vera Historia» (“Справжня історія”), в якій він описав подорож на Місяць та відкриття там різноманітного життя. Лукіан заселив Місяць чудернацькими істотами — триголовими грифами, пташками з трави, людьми, що пітніють молоком, та блохами розміром зі слона.

    Звісно, Лукіан не приховував, що це фантазія. Власне у цьому творі він насамперед прагнув висунути аргумент щодо неможливості пізнання істини, а також посміятися з філософів, які стверджували, що нібито є арбітрами правди, — зокрема з такого авторитета, як Платон.

    Утім, ця байка є найбільш ранньою спробою уявити собі позаземне життя. Мешканці Місяця у творі Лукіана навіть воювали з мешканцями Сонця. Цікаво, що можливість існування життя на Сонці припускали ще навіть на початку 19 століття. Такий авторитетний астроном, як Вільям Гершель, хоча й не писав фантазій, але допускав, що на Сонці — на якійсь його гіпотетичній твердій поверхні — можуть бути живі організми.

    Місяць завжди був чи не найкращим інкубатором для ідей про позаземне життя. В одній з версій японської повісті 10 століття (моноґатарі) “Історія принцеси Каґуї” головну героїню відправили на Землю люди Місяця під час міжпланетної війни. Але у цій історії прибульці нічим не відрізняються від людей.

    Власне, у ці ранні часи — що включають, зокрема, стародавніх греків та їхні думки про космічний плюралізм — люди або припускали, що позаземне життя точно таке саме, як на Землі, або ж зображали його найфантастичнішими барвами. У новелі “Мікромеґас” Вольтер, наприклад, уявляв мешканців Сатурна точно такими ж, як земляни, хоча й ростом у шість тисяч футів.

    Лише після того, як Дарвін опублікував свою теорію еволюції, з’явилися перші спроби мислити про прибульців як про живі організми з родоводами, що сходять до їхнього природного середовища. Аж до цього моменту всі міркування про позаземних істот були вкрай фантастичними.

    Одним із передових мислителів цього часу був французький астроном Каміль Фламмаріон (хоча він і сповідував химерні ідеї синтезу християнства та космічного плюралізму та вірив, що душі після смерті переселяються з планету на планету). У 1864 він написав книгу під заголовком “Справжні і уявні світи”, а в 1887 художнє оповідання “Lumen”. Його міркування про прибульців значною мірою ґрунтувалися на науковому світогляді того часу. Наприклад, він уявляв розумні рослини, в яких травна та дихальна системи були об'єднані, істот, схожих на русалок, що живуть у рожевих океанах, та людей з додатковими пальцями ніг на п’ятах та єдиним конічним вухом на голові.

    Хоча історія наших ідей про позаземних істот має безліч анекдотів та бічних відгалужень, у ній все-таки можна простежити одну спільну закономірність. Усі ці міркування були синтезом найсміливіших фантазій з «робочою» біологією — із різними ступенями відхилення в той чи інший бік. 

    Еволюція і справді неймовірно винахідлива. Ми можемо фантазувати на тему, які стратегії могло б обрати життя, щоб адаптуватися до умов на інших планетах, але за межами базових функцій (наприклад, використання сонячного світла або окислювальної та відновлювальної хімії) можливості для маневру вкрай обмежені. Вгадувати, якими шляхами і вивертами могла б піти еволюція, — неймовірно складне завдання.

    Тож, підсумовуючи, можна однозначно стверджувати: яких прибульців ми б не зустріли — чи то мікроскопічних, чи то зростом у шість тисяч футів, — немає сумніву, що вони спершу нам здаватимуться неймовірно чудернацькими.

    Caleb A. Scharf 

    The First Alien

    Scientific American, 23/11/2019

    Зреферував Є. Л. 

    Джерело: Zbruc


    Теги: космос
    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies