рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Сирія і коронавірус: коли ворог невидимий

    • Розсилка
    Дезінфекційні заходи в одній з лікарень у Ідлібі - Сирія і коронавірус: коли ворог невидимий
    Дезінфекційні заходи в одній з лікарень у Ідлібі

    Епідемія COVID-19 у виснаженій війною Сирії була б катастрофою. Троє людей з Ідлібу, де досі точаться бої, розповіли, як вони живуть із цією загрозою

    Ще 23 березня міністр охорони здоров'я Сирії повідомив журналістам державних сирійських ЗМІ про перший підтверджений випадок коронавірусу в цій близькосхідній країні. Відтоді жодних актуалізованих даних щодо темпів поширення цієї хвороби від офіційних джерел не надходило. Тим часом Університет Джонса Гопкінса (США) нарахував уже п'ять випадків зараження коронавірусом у Сирії.

    Впродовж кількох тижнів поспіль Deutsche Welle підтримує тісний контакт з трьома людьми з сирійської провінції Ідліб. Всі вони розповідають про свої страхи щодо того, що ця провінція, частина якої перебуває під контролем сирійських повстанців, може перетворитися на осередок епідемії коронавірусу, що залишиться непомітним світовою спільнотою.

    Мона

    «Головна біда тих, хто проживає у Ідлібі, - війна, а не вірус», - визнає молода жінка Мона. За її словами, війну вже дев'ять років поспіль можна побачити й відчути. А про коронавірус таке не скажеш. Принаймні поки що. На календарі 16 березня.

    Моні 24 роки й вона разом зі своїм чоловіком проживає в місті Ідліб - останнє велике місто Сирії, що залишилося під контролем повстанців. Мона працює на шведську гуманітарну організацію Start Point, що насамперед опікується захистом прав жінок у Сирії. До роботи їй треба добиратися десь близько години автомобілем.

    Від початку лютого ми спілкуємося з нею. За допомогою мобільної служби повідомлень Whatsapp Мона докладно описує свій кожний прожитий день. Пережите під час війни вона описує текстовими повідомленнями, або надсилає нам аудіо- й відеоповідомлення.

    А тепер до всього додалася ще й проблема коронавірусу. Однак всі її родичі, близькі та знайомі, з якими вона спілкується, «переконані, що від вірусу гірше, ніж те, що вони вже пережили, не буде».

    Сама Мона активно стежить за ситуацією з поширенням коронавірусу світом. Її лякає постійне зростання випадків зараження цим інфекційним захворюванням. «Якщо коронавірус стане поширюватися в Ідлібі, то це - кінець. У нас уже й так лікарень фактично не залишилося. Все розбомблено», - нарікає жінка.

    Ці слова Мони підтверджують і оприлюднені 23 березня дані гуманітарної організації Міжнародний комітет порятунку (МКП), згідно з якими лише торік у Ідлібі зафіксовано «85 обстрілів медичних закладів».

    Щодо тих лікарень та клінік, котрі вціліли під обстрілами, то вони навряд чи можуть впоратися з наявними натепер потребами населення в медичному обслуговуванні. Тож у МКП небезпідставно застерігають, що ця сирійська провінція може перетворитися на один з найбільших осередків коронавірусної інфекції у світі.

    Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) теж збирають дані про обстріли медичних закладів. Згідно з даними ВООЗ, за період з 2016 по 2019 роки в Сирії було скоєно 494 напади на заклади охорони здоров'я. Загалом 337 таких атак, тобто близько 70 відсотків, вчинені в північно-західній частині країни, до якої належить і провінція Ідліб.

    Самех Каддоур

    Попри такі гнітючі реалії сирійські лікарі намагаються зробити неможливе - врятувати людські життя під час війни. Серед них - Самех Каддоур і його колеги з клініки в розташованому на півночі Ідлібу місті Акрабат. За життя пацієнтів тутешнім лікарям доводиться боротися без ультрасучасного медичного обладнання. А ще катастрофічно бракує медичного персоналу. «Ми й раніше мали проблеми й нестачі щодо медичного забезпечення. Тож можна лише уявити, що буде в разі епідемії коронавірусу», - визнав 20 березня Каддоур.

    За його словами, захисні маски ще є, а ось гумових рукавичок немає. Щодо наборів для експрес-тестів, то вони є тільки в клініці, розташованій за 40 кілометрів на північ від міста Ідліб, практично на самому сирійсько-турецькому кордоні. У клініці, де працює Каддоур, налічується 80 ліжко-місць. Є два ліжко-місця для інтенсивної терапії та один апарат штучного дихання.

    «Нам просто довелося б у разі екстреного випадку лікувати тільки тих пацієнтів, котрі мали б ще шанси на виживання. Може це лунає неетично, але …", - урвав своє текстове повідомлення Каддоур.

    Каддоур анестезіолог. Водночас він обіймає посаду головного лікаря клініки в місті Акрабат. Головна спеціалізація клініки - ортопедія та пластична хірургія.

    Чимало колег Каддоура, і не тільки ті, хто працює в його лікарні, на роботу до Сирії приїздять з Туреччини. «Щотижня вони на кілька днів приїздять до Сирії, а решту часу - разом зі своїми близькими в Туреччині. Коли кордон перекривають, тоді в нас гострий брак персоналу», - додає Каддоур.

    Вже 21 березня Каддоур написав нам, що його лікарню закрили так само, як і інші медзаклади в Ідлібі. Лікарі мають приймати пацієнтів тільки в крайньому разі, коли необхідна невідкладна допомога.

    22 березня керівник медичних служб провінції Ідліб Мунцер аль-Халіль оприлюднив відеоповідомлення на своїй сторінці в Facebook, де вказав на катастрофічну ситуацію, що склалася. За його даними, нині на одне ліжко-місце у лікарні чи клініці претендують 1,6 тисячі пацієнтів. «У наявності 201 ліжко-місце, але лише 95 апаратів штучного дихання для дорослих», - зазначив аль-Халіль. Однак всі вони фактично постійно у використанні. До початку війни провінція Ідліб налічувала близько 1,5 мільйона мешканців, а нині, за даними ООН, тут мешкає понад три мільйони людей.

    24 березня Каддоур написав DW, що ВООЗ пообіцяла допомогти з експрес-тестами, захисними масками та гумовими рукавичками. А наступного дня він потішив приємною новиною про надходження з Туреччини перших комплектів експрес-тестів.

    Мохамед

    «Хоч ми й дихаємо, але, власне, ми мертві, - написав нам Мохамед у меседжері. - Цей табір для біженців убиває всі мрії».

    Мохамеду 25 років і він родом з невеличкого містечка на північному заході Сирії. З квітня 2019 року він разом зі своїми батьками й чотирма братами проживає в таборі для біженців поблизу сирійсько-турецького кордону. Їхній будинок розбомбили. За підрахунками Мухамеда, в цілому в таборі мешкає близько двох тисяч людей.

    На відміну від більшості інших біженців, Мохамед та його рідні живуть не в наметі. Вони натомість самі спорудили собі тимчасовий будиночок. За даними сирійської гуманітарної організації Hurras, у таборі для біженців налічується тільки 10 таких цегляних будинків.

    Мохамед повідомив, що він є одним із шести добровольців-помічників у таборі для біженців. Ця група добровольців збудувала школу для 80 дітей. Одне з надісланим ним відеоповідомлень відзнято в класі, переповненому хлопчиками й дівчатками. Він пишається тим, що може робити щось корисне.

    Мохамед так само чув про те, що нині в багатьох країнах людей непокоїть хвороба, яку називають коронавірусом. Але поки що цей факт на його житті жодним чином не позначився.

    Утім, щодня Мохамед дедалі більше розчаровується. «Від усього мені боязко: боюся життя в таборі, боюся майбутнього», - написав він 10 березня. За тиждень він повідомив, що школу в таборі закрили. Згодом Мохамед написав, що води в таборі вистачає - її щодня туди доставляє вантажівками одна гуманітарна організація. Однак у переважній більшості таборів біженців у цьому регіоні води гостро бракує.

    Вже 22 березня Мохамед надіслав повідомлення, що він зі своєю родиною не виходять з помешкання.

    Джерело: Deutsche Welle


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies