«Укртатнафта»: Україна заплатить за «Приват»!..

    • Розсилка
    «Укртатнафта»: Україна заплатить за «Приват»!..

    Україні доведеться платити за нафтопереробний завод, який повністю вийшов з орбіти її впливу.

    20 квітня 2018-го Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі України відмовила нафтопереробному заводу «Укртатнафта» у проведенні спеціального розслідування. Метою ініціатора було не так розслідування, як запровадження мит і квот на імпорт нафтопродуктів. Кременчуцький нафтопереробний завод (НПЗ) у такий спосіб просив державу про допомогу… у боротьбі з конкурентами.

    Цинізм у тому, що держава Україна змушена буде заплатити мінімум 150 млн дол. російській «Татнефти» за захоплення Кременчуцького НПЗ групою «Приват» у 2007 р.

    По суті, рейдерське захоплення Кременчуцького НПЗ (ВАТ «Укртатнафта») групою «Приват» різко прискорило крах нафтопереробної й нафтотранспортної галузей України, що завдало серйозного удару по економіці та енергетичній безпеці держави. Тепер сценаристи й виконавці головних ролей цієї драми просять державу… допомогти їм.

    Хто, кому, за що й скільки заборгував?

    Улітку 2018-го виповниться чотири роки, як Міжнародний комерційний арбітраж у Парижі зобов'язав Україну виплатити російській «Татнефти» 112 млн дол. за захоплення найбільшого в Україні Кременчуцького НПЗ групою «Приват» Ігоря Коломойського й афілійованих з нею компаній. Судовий процес тривав шість із половиною років, ще два роки йшов розгляд апеляції української сторони. Зараз настала фаза примусу до виконання цього рішення, і «Татнефть» дала зрозуміти, що намагатиметься заарештовувати активи України для стягнення боргу. На сьогодні розмір присудженої «Татнефти» компенсації з урахуванням відсотків сягає 150 млн дол.

    На території РФ активи України обмежуються двома санаторіями в Ставропольському краї, базою відпочинку в Ростовській області та культурним центром у Москві, де останнім часом працює… ресторан швидкого харчування (що не має стосунку до Центру культури навіть приблизно). Очевидно, ці об'єкти стануть першими активами, які Україна втратить за позовом «Татнефти».

    Однак вищезгаданими активами України на території РФ справа не обмежується. Позови про визнання й виконання рішення арбітражу позивачем подано також в інші юрисдикції — у національні суди інших держав. (Так само роблять Україна та її держкомпанії, компанії її юрисдикції, намагаючись стягнути з РФ та її компаній борги згідно з рішенням міжнародних арбітражів).

    У Великій Британії рішення про виконання арбітражного рішення на користь «Татнефти» було прийняте ще в травні 2017 р. Україна оскаржила це рішення, зараз розглядається апеляція. У США, де «Татнефть» також шукає українське майно, місцевий суд свого рішення поки що не оголосив.

    Окрім ВАТ «Татнефть», яке вже досягло судового фінішу, на початку 2016 р. Україна одержала ще один позов за цим самим епізодом — від Міністерства земельних ресурсів і майнових відносин республіки Татарстан, яке спочатку володіло 28% «Укртатнафти». Слухання за цим позовом відбудуться у період травневих свят. Якщо новий склад арбітрів ітиме за логікою своїх колег, що прийняли рішення на користь російської «Татнефти», і дійде аналогічних висновків, це може обернутися для України зобов'язанням виплати ще 141 млн дол. (плюс відсотки).

    Зазначимо, що Україні доведеться платити за нафтопереробний завод, який повністю вийшов з орбіти її впливу, попри належність 43% акцій державі.

    Більш того, з 2014-го держава достеменно не знає, скільки на Кременчуцькому НПЗ (ВАТ «Укртатнафта») переробляється сировини й виробляється нафтопродуктів, — ця інформація засекречена нинішніми керівниками заводу.

    Класика рейдерства, або «Вхідний квиток» на «Укртатнафту»

    Захоплення «Укртатнафти» було реалізоване за всіма канонами того часу й стало однією з найкращих «робіт» майстра цього жанру Геннадія Корбана. Тут було все: і рішення районного суду, і силове захоплення, і, швидше за все, корумповані чиновники — від кременчуцьких прокурорів до верхівки адміністрації президента…

    Уперше про бажання зайти в Кременчуцький НПЗ Коломойський публічно повідомив 25 квітня 2003 р., запропонувавши Фонду держмайна 150 млн дол. за 43% акцій «Укртатнафти». «Хто хоче купити дорожче, нехай купує», — заявив тоді очільник групи «Приват». Але ФДМ не виставив держакцій Кременчуцького НПЗ на продаж, і держчастка в «Укртатнафті» невдовзі перейшла до «Нафтогазу України».

    «Вхідний квиток» на «Укртатнафту» (саме так у своїх показаннях паризьким арбітрам висловився пан Коломойський) було отримано «Приватом» і соратниками наприкінці 2006-го. Тоді підконтрольна їм компанія «Корсан» придбала 1,15% акцій «Укртатнафти» за 2 млн дол.

    «Пред'явили» цей «квиток» майже через рік, 19 жовтня 2007 р. Того дня о 9.26 люди в камуфляжі увірвалися на третій поверх адміністративної будівлі «Укртатнафти» у Кременчуці.

    Усього паризькі судді, переглядаючи відеозаписи камер спостереження, нарахували 66 осіб, «деякі з них зі зброєю», що за чотири хвилини захопили адміністративну будівлю заводу. Серед цих людей був представник державної влади — працівник Мін'юсту — з копією рішення суду Сумської області про поновлення на посаді голови «Укртатнафти» Павла Овчаренка, звільненого ще у 2004 р.

    Характерно, що охорону НПЗ після захоплення, у тому числі й відсіч батальйону міліції на чолі із заступником міністра МВС, забезпечили солдати внутрішніх військ. Нагадаємо, що вони прямо підпорядковувалися президентській адміністрації, яку в ті часи очолював пан Балога (на значущу роль цього персонажа в кременчуцьких подіях рекомендують звернути увагу обізнані джерела).

    Ще про роль держорганів. У підсумковому рішенні Паризького арбітражу є твердження одного зі свідків про те, що представники П.Овчаренка нібито передали прокуророві хабар у 25 млн дол. за гарантію «відсутності прогресу в розслідуванні».

    Основна дійова особа процесів навколо Кременчуцького НПЗ, Ігор Коломойський, у березні 2013 р. погодився приїхати в Гаагу й свідчив за позовом «Татнефти» до України. На допиті він стверджував, що чесно заплатив за 55,7% «Укртатнафти» 720 млн дол., і що це була «більш-менш справедлива ціна».

    Та тільки Коломойський не уточнив, що виплата «Корсаном» (що фактично належав «Привату») 720 млн дол. по суті нічим не відрізнялася від процедури перекладання грошей з його лівої кишені в праву. Річ у тім, що «Корсан», представником якої був Геннадій Корбан, купував ці акції у 2009 р. не в держави або колишніх власників, а в самої «Укртатнафти», яку на той час повністю контролювали менеджери «Привата». Ці гроші так само швидко вийшли із заводу, як і увійшли.

    Ще цікава деталь. За законом, 55,7% акцій «Укртатнафти», що були відібрані у татарстанської сторони судами за підтримки ГПУ, мали б запропонувати діючим акціонерам, найбільшим з яких із 43-відсотковим пакетом держакцій була НАК «Нафтогаз України». Однак НАК, від імені якої документи підписував переважно заступник голови правління Ігор Діденко, відмовилася від участі в конкурсі. Це автоматично відкрило шлях до акцій «Корсану», що має «вхідний квиток» у 1,15%.



    У 2015 р. журналістські розслідування показали, що Коломойський, Боголюбов і Діденко були бізнес-партнерами як співзасновники компанії «Протон-2», лабораторії електродинамічних досліджень, яка по суті мала займатися саме зазначеними дослідженнями…

    На слуханнях у Гаазі Коломойський, коментуючи відсутність конкуренції на аукціонах з продажу акцій «Укртатнафти», розвів руками: «Держава не захотіла збільшити свою частку, ми виявилися єдиним покупцем на аукціонах».

    Підсумки двох сумнівних, на думку експертів, аукціонів 2009 р., за результатами яких «Приват» збільшив свою частку в «Укртатнафті» з 1,15 до 55,7%, було легітимізовано за згодою «Нафтогазу України» на зборах акціонерів у лютому 2010 р. Тоді, між першим і другим турами президентських виборів, Діденко підписав доручення на участь у зборах акціонерів і… владу «Привата» в «Укртатнафті» було зацементовано. У наглядову раду увійшли особисто Коломойський і його партнер Боголюбов, у якій вони значаться дотепер.

    Ціна «зради»

    150 млн і навіть 300 млн дол., які Україна заплатить за «успіхи» групи «Приват» на терені побудови своєї вертикально інтегрованої нафтової компанії, — дрібниці порівняно із сумарним результатом тих подій. А він такий:

    • сумарний збиток «Укртатнафти» з 2008-го по 2016 р. становить 5,07 млрд грн;
    • переробка нафти на «Укртатнафті» упала з 6 млн до 2,5 млн т з 2008-го по 
    • 2018 р. Це призвело до збільшення імпорту нафтопродуктів з відповідним результатом для валютного балансу країни;
    • після захоплення Кременчуцького НПЗ «Приват» (через непотрібність?) зупинив і НПЗ у Дрогобичі й Надвірній, що належали йому;
    • у 2009 р. ставленик «Привата» у держкомпанії «Укртранснафта» «розвернув» нафтопровід Кременчук—Одеса у зворотній бік, що автоматично вдарило по Одеському НПЗ, який невдовзі зупинився;
    • «розворот» нафтопроводу Кременчук—Одеса різко знизив завантаження нафтотранспортної системи країни;
    • «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ) так і не одержала необхідних інвестицій і дедалі більше відстає від сучасних вимог за конфігурацією і, як наслідок, за економікою переробки. Це створює ризик зупинки підприємства.

    ***

    Поки держава відбивається від «Татнефти» і Татарстану в справі захоплення «Приватом» Кременчуцького НПЗ, «Приват» Ігоря Коломойського запустив судові процеси проти України. Перший — у Стокгольмському арбітражі, в якому афілійовані з «Приватом» кіпрські компанії домагаються від України 5,5 млрд дол. компенсації за нібито завданий державою збиток їхнім інвестиціям в «Укрнафту».

    Близька до «Привату» компанія Gilward Investments B.V. домагається від України 695 млн дол. за крах «Аеросвіту», чиїм акціонером вона була. У банкрутстві «Аеросвіту» колишній акціонер звинувачує державу, мовляв, штучно довели авіакомпанію до ручки.

    Примітно, що обидва ці позови було подано практично одночасно — у липні 2015 р. Тоді ж «Приват» вивів із наполовину державної «Укрнафти» 15 млрд грн на незліченні «прокладки»…

    Як свідчить практика, що далі, то втрати України від діяльності олігархів стають дедалі більшими й часто не підлягають фінансовому обчисленню. Йдеться про існування цілих галузей країни, інтереси усіх без винятку громадян і енергетичну безпеку держави.

    Сергій Куюн, директор ВАТ «Консалтингова група А-95», 

    Віталій Крижевський, аналітик нафтогазового порталу enkorr

    Джерело: Дзеркало тижня

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ