Втома від війни і друге дихання українських волонтерів

Україна вже два з половиною роки живе у стані фактичної війни, яка породила широкий волонтерський рух, що весь цей час надавав добровольцям та військовослужбовцям всебічну підтримку. Але ресурси вичерпуються, накопичується втома і перед багатьма волонтерами зараз постає дилема - продовжувати свою діяльність чи повертатися до попередньої роботи.

Накопичена втома

Історія Лілії Мусіхіної є характерною для багатьох українських волонтерів. Письменниця брала активну участь у Революції гідності, а після початку війни на сході України разом із соратниками створила у рідному Тернополі місцевий осередок волонтерського корпусу «Самооборони Майдану». Вже влітку 2014 року активісти відправляли на Донбас до десяти тонн вантажів на тиждень, а з 2015 року стали самі заробляти гроші на допомогу українському війську.

Але місяці виснажливої роботи далися взнаки. «Зрештою прийшов момент, коли ми відчули шалену втому, виснаження, емоційне вигоряння. І це дуже страшно, коли розумієш, що твоя професійна діяльність пов'язана з емоціями. Є відчуття затихання цього всього, ми втомилися», - зізнається Мусіхіна. За її словами, у багатьох волонтерів виникли проблеми зі здоров'ям, адже «три роки ніхто нічого не лікував».

Перед людьми, які повністю присвятили себе волонтерству, постає ще одна проблема - втрата кваліфікації. Мусіхіна переживає через те, що вона та її колеги вже тривалий час не займалися професійною діяльністю. Та водночас вона відчуває відповідальність за країну, адже, на її думку, війна прийшла в Україну надовго. «Треба навчитися з цим жити. Ми повинні бути воїнами, волонтерами - і в той же час науковцями, режисерами, дизайнерами. Все-таки потрібно повертатися до дітей, професійної діяльності, але порох треба тримати сухим», - каже волонтерка.

Життя у стані війни

Волонтери, хоч і не знаходяться в зоні конфлікту, але так само перебувають у стані війни, постійно живуть з думками про війну, вважає співзасновниця громадської організації «Союз ветеранів антитерору» Марія Бурдон. Тому, за її словами, у волонтерському середовищі є думка, що «потрібно розробити і почати втілювати курс психологічної і соціальної реабілітації для волонтерів».

Сама вона зараз витрачає на волонтерську діяльність значно менше зусиль та часу, ніж раніше, але продовжує допомагати ветеранам АТО. За словами Бурдун, серед її знайомих волонтерів немає жодного, хто цілком і повністю припинив свою волонтерську діяльність. »Є ті, хто повертається до попереднього життя, але, маючи свій досвід, вміння, знайомства, вони все одно продовжують хоча б по мінімуму комусь якось чимось допомагати», - вважає Бурдун.

Цю думку поділяють і інші опитані DW волонтери. «Зовсім відійти від волонтерства важко. Насправді це такий драйв! Полишити це навряд чи хтось може», - каже Наталія Тарасова, яка керує благодійним проектом «Добро жменями». На думку ж Бурдун, багато волонтерів уже не будуть повертатися до того, чим займалися раніше. «Навіть мій світогляд настільки змінився, що я не хочу повертатися до того життя, яке у мене було до війни», - каже колишня виконавча продюсерка радіостанції.

Дисертація чи реформи

Питання повернення чи неповернення до старого життя постало і перед киянкою Валентиною Варавою. Оскільки волонтерство зовсім не залишало часу на написання дисертації, їй довелося взяти академічну відпустку. «Я розумію, що соціальний ефект від моєї дисертації буде набагато менший, ніж від волонтерської діяльності. Користь від мене буде набагато більшою, якщо я займатимуся соціальною роботою», - переконана Варава. Втім, якщо волонтерці не вдасться знайти стабільне джерело доходів (наприклад, грант для громадської організації), то їй доведеться дописати дисертацію та зайнятися науковою роботою.

Саме через брак ресурсів дедалі більше людей відходять від активного волонтерства. «Колись волонтерством займалися сотні тисяч, а зараз залишилося кілька сотень волонтерів, котрі є ефективними і збирають реальну допомогу, якої не дає міністерство оборони», - каже Варава, яка забезпечує військових автомобілями, складною оптикою та планшетами зі спеціальними програмами. Але волонтерка говорить і про другий фронт - у чиновницьких кабінетах, де поширені корупція, бюрократія та безвідповідальність.

За її словами, саме зусиллями волонтерів і під громадським контролем зараз в Україні значною мірою відбуваються реформи. І переважна більшість волонтерів дозріла до того, щоб або здійснювати громадський контроль над держапаратом, або самим ставати чиновниками та робити зміни. «Наше завдання - засіяти громадськими активістами це поле державної служби. Змусити державу повернутися обличчям до людей», - вважає Варава.

Що далі?

Державні установи стали діяти ефективніше, ніж на початку війни, визнають волонтери. Зокрема, стало менше проблем з тиловим забезпеченням. Проте є сфери, до яких держава змушена залучати волонтерів, наприклад, робота здемобілізованими. «Наслідки війни такі величезні, що якщо війна закінчиться хоч сьогодні, мінімум років десять ми будемо виправляти її наслідки. І це не тільки відбудова областей, міст, селищ - це й повернення до життя бійців і волонтерів, а також їхніх сімей», - каже Бурдун. А тому, переконана вона, волонтерство в Україні буде існувати ще багато років, навіть після закінчення війни.