Взаємодія між підрозділами істотно зменшує втрати, але часто її немає. Розповідь сержанта

Про найболючіші проблеми в організації бою, які спричиняють втрати бійців та іноді змушують залишати позиції, ми поговорили з сержантом, який зараз перебуває на передовій. Щоб не створювати нашому співрозмовнику проблем із керівництвом, ми не оприлюднюємо його імʼя та прізвище.

Передаємо максимально близько до прямої мови, бо інакше сказати важко.

Проблеми Тероборони

На фронті, буває, нарікають, що підрозділи Територіальної оборони, які є частиною ЗСУ, не так добре воюють, як інші частини, – і це проблема. Ми спочатку розпитали про це.

Далі пряма мова:

Не вся ТрО однаково ху*ова – є хороші підрозділи, незгірш за сухопутку. Ключова проблема – взаємодія. Як це відбувається в нашій бригаді: нас починає крити ворожа арта, ми передаємо приблизні координати, звідки працюють орки, і за 10–15 хв наша бригадна арта робить з них русский фарш. Це в ідеалі. Інколи про*обують, але механізм такий.

У ТрО своєї арти немає, вони часто навіть не знають, як її викликати, не знають, хто їхній сусід. Чому так? Бригада дбає про своїх і не хоче морочитися ще й з ТрО. Офіцери думають десь так: «ТрО ліниві й пасивні – авось якось пронесе». Коли позиції Тероборони починають крити ворожою артою, вони панікують, їм нічим відповісти, взаємодії з сусідами немає – тому вони втікають.

Взаємодія з сусідами

Ми, щоб взаємодіяти з ними, зробили спільний командно-спостережний пункт (КСП), через який координували всі дії.

Але командири часто забивають на взаємодію. Ось стоїть взвод, у нього є район оборони від і до. А хто сусід праворуч, хто ліворуч, які в них вогневі засоби, командир знає приблизно на рівні «отам наші». Тут йому треба виявити ініціативу.

Я приїхав на нову позицію й питаю взводного: «Хто на тому краю посадки?». «Кажись, мотопіхота і правосєки», – відповідає. Пішли до них – познайомилися, поділили сектори, влаштували спільне чергування з двома раціями – наша і їхня. І все збсь – люди не так вимотуються, вони знають, що ми криємо ПТУРом дорогу, а вони відсікають з АГС піхоту.

Так можна воювати, а якщо забити на взаємодію, то сусідів виріжуть і до вас зайдуть з тилу – такі прецеденти вже були.

Коли зробили спільне КСП, у тероборони одразу стало менше втрат.

Усе залежить ініціативи командира на місці.

Поганий комбат думає так: «Я відповідаю за свій батальйон, а решта – ї*ись воно конем». А безголових офіцерів до*уя. Я десь двічі на тиждень бачу косяки п'яних командирів. Лейтенанти-капітани просять відповідальніших колег, а часто й сержантів: «Прикрий, щоб комбат не дізнався».

Хороший налагодить взаємодію.

Передача позицій

Ще одна тонка річ – передача позицій. Наприклад, нас змінює інша бригада. Ми лишили на позиціях трьох розвідників, які всю ніч провели з нею і лише потім вийшли.

Погана передача позицій: «Привіт, пацани, п*дари (так на фронті називають ворогів – ред) там, зліва наші. Всьо, пока». П*дари ж, як правило, в курсі, що йде заміна, й починають пробувати наступати. Новенькі лякаються й утікають. Якщо бійці, які зайшли на позицію, будуть знати всі стежки-ходи-точки, то їх важко буде вибити.

Що відбувається на рівні штабу, я не знаю. Із штабу бригади може бути команда: «Увійти у взаємодію із сусіднім підрозділом». Комбат доповідає: «Увійшли». А насправді – х*й.

Ось анекдот з життя про виконання вказівок. Комбат по рації: «Відпрацюйте з ДШК (крупно-каліберний кулемет – ред.) посадку зліва». Ті в рацію: «Відпрацювали». Комбат: «Не пи*діть, я з дрона бачу, що ви не стріляли».

Як це змінити?

Це мають знати люди з військовою освітою. Я скажу лише свою сержантську думку.

Серйозно працювати над взаємодією підрозділів, які стоять поруч.

Займатися морально-психологічною підготовкою бійців, на яку забивають замполіти. Треба людей підготувати, що буде страшно, і має бути алгоритм дій, що робити, коли людям стає страшно.

Вимагати, щоб зв’язок на позиціях був налагоджений нормально.

На полігоні вчать бігати за БМП – це потрібно. Але якось випадає з поля зору перевірка на стресостійкість. Варто застосовувати більше світлошумових ефектів бою. Тактична підготовка в нас задовільна. А момент «Ваш солдат злякався, в нього шок, ваші дії?» – відсутній.

І треба, мабуть, і просту піхоту, як роблять під час підготовки спецназу, возити в морг показувати трупи, щоб трохи звикли.

Замполіти зайняті папірцями, вони розсилають зведення Генштабу й патріотичні листівки – це і на п'ять копійок не треба, все це є в інтернеті. А мій знайомий головсержант своїм дуже просто пояснив: «Хлопці, вони кожного з нас хочуть вбити, тому до роботи». І його бійці це пояснення щодня згадують з вдячністю, і ніхто не тікає.

І ще додам, що той закон, який всі кляли (про посилення відповідальності військових за невиконання наказу – ред), працює. У нас у батальйоні двох панікерів відправили в дисбат (дисциплінарний батальйон) – і все. Охочих казати: «Я ї*ав, я не піду», не стало.