Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Анатолій Говорадло: Скільки б не говорили, що музика поза політикою, насправді в житті все інакше

    • Оксана Лой, «Главком»
    • Розсилка
    Анатолій Говорадло: Скільки б не говорили, що музика поза політикою, насправді в житті все інакше

    «Не буду приховувати: ми також брали участь у концертах за Партію регіонів. Але тоді війни не було!»

    Гурт «Світязь» можна впевнено назвати одним з найстаріших українських музичних колективів. Спочатку це був ВІА «Світязь», де співали легендарні Василь Зінкевич, Лілія Сандулеса, Олександр Сєров і багато інших. Колектив гастролював по всьому світу, артисти отримали визнання: змінювалися склади і художні керівники гурту, але його пісні любили і знали всюди. Поступово ВІА скоротився до дуету. «Останніми з могікан», як вони себе завжди називали, були улюбленці шанувальників української пісні Дмитро Гершензон і Анатолій Говорадло. Довгі роки їхні концерти збирали яблуку ніде було впасти. Два роки тому колектив гучно відсвяткував на сцені палацу «Україна» своє 25-річчя. І як виявилось, цей концерт став крапкою в славній історії дуету.

    В скорому часі Дмитро Гершензон емігрував до Ізраїлю. Від’їзд давнього друга і творчого побратима Анатолій Говорадло пояснює, як завжди, з гумором: «У Діми пів Ізраїлю родичів, він поїхав копати туди картоплю». Сьогодні Анатолій у свої студії в Житомирі робить нове аранжування для старих пісень, які тепер доведеться виконувати сольно. Артист готується до свого концерту, який відбудеться в жовтні в Палаці «Україна». В інтерв’ю «Главкому» екс-Світязь розказав, кого з українських артистів поважає найбільше та чому музиканти, які прийшли в політику, нічого так і не зробили для української культури.

    «Я розумію, що життя в Ізраїлі також не мед»

    Дует «Світязь» розпався через те, що ваш колега Дмитро Гершензон виїхав з країни в Ізраїль. Що змусило успішного артиста зробити вибір на користь еміграції?

    У Дмитра там багато родичів. І мама похована, і донька живе багато років. Він вже давно планував після закінчення артистичної кар’єри переїхати.

    З чим тоді пов’язано рішення закінчити кар’єру саме зараз? Останній аншлаг у палаці «Україна» свідчив, що справи не такі кепські.

    Напевно, внутрішні сімейні обставини вплинули на те, що він вирішив лишитися в Ізраїлі. Віртуально я-то розумів, що це колись відбудеться. Але що так швидко... Для мене це було великою несподіванкою.

    Ви спілкуєтесь із ним зараз? Чим Гершензон займається в Ізраїлі?

    Так, ми підтримуємо зв'язок. Все ж таки скільки років пропрацювали разом! Спілкуючись із Дмитром, я розумію, що життя там також не мед. Він намагається займатись музикою, але клієнти в основному з України. Завдяки Інтернету, особливо скайпу, він віртуально присутній в Україні, робить аранжування деяким нашим артистам. Тому що музичний ринок Ізраїлю не дуже великий.

    Дмитро поїхав, бо в Україні не було можливості заробляти гроші?

    Ні, це не пов’язано з матеріальною ситуацією. Ясна річ, коли почався Майдан, кількість концертів у нас катастрофічно зменшилася. Але він поїхав, прекрасно розуміючи, що там їх більше не буде. У грошовому плані він у програші. Тут ми разом могли б набагато більше заробити, ніж він сам в Ізраїлі.

    22 червня вам виповнюється 55-ть. Чи не вважаєте, що починати сольну кар’єру запізно?

    Нічого іншого в житті за великим рахунком я робити не вмію і не хочу. Слава Богу, що до того, як Дмитро залишив Україну, я зробив вдома власну студію звукозапису. До того моменту я вже сам потроху робив аранжування і записував свою доньку. Тому ця ситуація не застала мене зненацька.

    Нема страху, що глядач не сприйме вас як сольного артиста? Адже всі звикли до пари Гершензон-Говорадло.

    Я розумію, що мені буде важко. Навіть сьогодні, коли телефонують стосовно концертів і я кажу, що «Світязь» більше не гастролює, люди частенько відмовляються. Вони не впевнені в якості того матеріалу, який я можу запропонувати один. Але я абсолютно змінив формат і все одно буду робити те, що роблю. У мене є музичний колектив, ми концертуємо разом.

    Хто з вами сьогодні співпрацює?

    Частина музикантів працює з Софією Ротару. Я запропонував спільно працювати, у нас досить непогано виходить. Тим паче, в дуеті за пісні, власне, за музичну частину і тексти, відповідав я. Діма брав на себе аранжування і гумористичну частину. Враховуючи, що автором найвідоміших наших пісень був я, то я роблю акцент саме на пісні, а не пародії. Хоча зовсім викинути їх (пародії ) із репертуару не маю права.

    У жовтні цього року у вас запланований сольний концерт в столиці. Що увійде до репертуару вже екс-«Світязя»?

    Я зараз переаранжував по-новому деякі старі пісні: те краще, що було в «Світязі». Якщо раніше ми працювали на сцені вдвох із Дмитром під мінусові фонограми, то зараз буде «жива» музика.

    «У друзів не вистачило розуму прийняти мене таким, який я є»

    Як ви оцінюєте поділ українського шоу-бізнесу на затятих патріотів та тих, для кого гроші не пахнуть?

    Останніх я не підтримую. Скільки б ми не говорили, що музика поза політикою, насправді в житті інакше. Будь-який вчинок можна виправдати. Але людина має бути патріотом. І артисти мають бути з тими людьми, які дали їм дорогу в життя, довірили свою любов.

    Як ставитесь до тих українських виконавців, які незважаючи на війну, отримують бонуси (гроші та нагороди) від країни-агресора?

    Для мене є прикладом Вахтанг Кікабідзе, який принципово дотримується своєї позиції. Коли Росія напала на Грузію, він мав у Кремлі отримувати орден Дружби, у нього мав бути ювілейний концерт у Москві. Але він відмовився і від того, і від іншого. А якщо ми згадаємо тих людей, які в Росії виступають проти Путіна? Вони також мають проблеми, але не відступають від своєї позиції. Тому тут виправдання недоречні.

    «Мої колеги-музиканти в політиці великих результатів не показали»

    Ви спілкуєтесь з Яном Табачником?

    Так.

    Як часто? Колишній народний депутат від Партії регіонів і відомий музикант після революції не з’являється на публіці.

    Останнім часом менше. Ян завжди запрошував нас на зйомки своєї програми «Честь маю запросити», і я вдячний йому за те, що незалежно від моїх політичних поглядів, він завжди поважав мою думку. Чого не скажеш про інших друзів, в яких не вистачило розуму прийняти мене таким, який я є.

    З ким ви посварилися?

    Я не буду називати їх імен. Вони дізналися про мою патріотичну позицію і припинили спілкування.

    Як ви взагалі ставитеся до артистів, які спробували, що таке влада? Таїсія Повалій, Михайло Поплавський, Злата Огнєвич, Ян Табачник, Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук… Всі вони мали або мають депутатський мандат. Вони щось зробили для української культури?

    Не хочу нікого образити, але, на превеликий жаль, мої колеги-музиканти в політиці великих результатів не показали. Єдина, хто чогось у цьому плані досягнув, - Оксана Білозір. Не завжди подобалася її політика комусь, але те, що вона робила, певним чином впливало на українську культуру. Але чому ми говоримо лише про депутатів-артистів? Від інших депутатів я так само не чув жодного законопроекту, який би лобіював інтереси українських артистів. Ми не стали частіше звучати в медіа-просторі, ніхто не відстоює наші інтересі. Є, наприклад, промисловці. Ось їх інтереси захищають у парламенті.

    «Артисти - гарна етикетка для зайвих голосів на виборах»

    Чому, на вашу думку, так відбувається, що інтереси промисловців важливіші за артистів?

    Це легко пояснити. На політику впливають гроші. Артисти реально грошей не мають. І тому їх вплив в парламенті незначний, а вагомого слова в своїх партіях ці люди ніколи не мали. Це просто гарна етикетка для зайвих голосів на виборах. Думаю, саме тому і Вакарчук пішов з Ради, бо зрозумів, що нічого не може зробити.

    Як ви ставитеся до виступів артистів на підтримку тих чи інших політиків?

    Це нормальна українська практика. Не буду приховувати: на початку двохтисячних ми також брали участь у передвиборчих концертах ще Партії регіонів. Але тоді війни не було! За великим рахунком, всі гроші знаходяться у олігархів, а багаті люди завжди підтримують ту партію, яка при владі. І якщо артист буде відмовлятися від всіх концертів, йому просто не буде за що існувати.

    Ви агітували за Януковича?

    Ні, ми виступали, але ніколи не були агітаторами. Просто співали пісні. Ми виконували ту функцію, заради якої нас запросили. Хоча десь всередині все ж таки не хотілося цим займатися.

    «Коли вмикаєш «М1», таке враження, наче це якийсь еротичний канал»

    Якою ви бачите роль музикантів у сьогоднішній ситуації в країні? Що вони можуть і мають робити? Чи можуть на щось вплинути?

    Артисти, які їздять і виступають на Сході для військових, у мене викликають повагу. Я поки що не їздив, але виступав перед бійцями, які приїздили з зони АТО.

    Чи підтримуєте ви зв'язок з колегами-артистами з Криму, окупованих територій Донбасу? Яку позицію займають вони?

    На жаль, останнім часом наше спілкування припинилося. Їхня позиція з часом не змінюється. Це навіть не позиція, а результат звичайного зомбування. Коли був Майдан, я не відчував, що з їхнього боку є якесь розуміння того, що відбувається. І це не тільки з Донбасу. Серед них і кияни є.

    Багато артистів українських співають російською мовою. Це загравання з публікою?

    Звичайно, ми живемо в двомовному просторі, але я не зовсім розумію, як Іра Білик, яка завжди співала тільки українською мовою, раптом навіть інтерв’ю перестала давати українською мовою. Я її поважаю як артистку, але такі речі мені не зрозумілі.

    Але з вашої сторони також є такі спроби поспівати чужою мовою.

    У репертуарі «Світязя» ніколи не було російських пісень. Точніше, вони були, просто ми їх не записували і не популяризували. Їх вже чимало назбиралося. Коли я залишився без Дмитра, почав дивитися, що в мене взагалі є. Я звернувся до цих російськомовних пісень і вдруге для себе їх відкрив. Але коли захотів віддати їх на радіо, мені відмовили.

    Чим пояснили?

    Кажуть, у нас така політика. Ми не випускаємо в ефір пісні російською мовою.

    Дилема, яка завжди стояла перед артистами: потрібно виховувати глядача чи задовольняти його примітивні потреби і просто збирати касу?

    Скажу так: більш серйозна музика, над якою треба подумати, важко продається. Сьогодні «Лісапетний батальйон» б’є всі рекорди. Я нічого не маю проти, але естетичний рівень цього гурту… Ну, я на такий концерт не піду, хоча з повагою до цих тіточок ставлюся.

    За кордоном рівень музики зовсім інший - рівень підготовки музикантів, ставлення до звуку, до якості. Сьогодні, коли вмикаєш «М1», таке враження, наче це якийсь еротичний канал. Про що мова йде - про музику чи продаж жінок? Мені можуть сказати: «Не подобається? Перемикай». З величезним задоволенням! Але, вибачте, немає альтернативи. Таке враження, що у нас тільки така музика. Дайте мені джаз послухати!

    Ми торкнулися телебачення і радіо. Розкажіть, як ви будуєте свої відносини з телеканалами? Очевидно, що є топ-виконавці, яких цілодобово показують, а є ті, що не затребувані і їх зовсім не видно на екрані.

    Топових на думку кого? Я 90% уперше бачу.

    На думку власників і редакторів каналів. Як змінити ставлення олігархів, що володіють каналами, до української культури?

    Думаю, з олігархами на цю тему не потрібно домовлятися. Їх просто треба ставити в жорсткі рамки. Якщо їм держава довірила ці частоти, то вони повинні враховувати смаки різних людей. Вони мають давати альтернативу.

    Це можна зробити тільки на законодавчому рівні. Щоб артисти, музиканти відчули реальні зміни, потрібно, аби хлопці у Раді прийняли закон. Щоб відсоток україномовної музики в медіа-просторі був більший.

    «Питання стоїть категорично – не формат і до побачення!»

    Два роки тому ви з Дмитром Гершензоном дали ювілейний концерт на сцені палацу «Україна». Телеверсію показав Перший Національний. Тобто не все втрачено?

    У цьому плані нам пощастило. Ніхто не просить, аби нас хтось просував, але дайте можливість бути почутими! Нехай люди потім у хіт-парадах обирають найкращих. Тут же питання стоїть категорично – не формат і до побачення! Яку музику випускати в ефір, вирішує керівництво тієї чи іншої радіостанції. А що робити людям, які закінчують музичні заклади і виробляють нормальну продукцію? Це серйозний момент, і через те що держава на це не звертала увагу, ми маємо проблеми на Донбасі.

    Можете після 25 років роботи на сцені оцінити, який з українських президентів був найбільш прихильний до артистів?

    Свого часу Леонід Кучма. Він і сам грав на гітарі, і дуже любив українських артистів. Серед всіх президентів, думаю, що саме він. Своє звання заслуженого артиста я отримав теж, до речі, коли президентом був Кучма. Не знаю, яка ситуація сьогодні, але раніше можна було занести куди треба певну суму, і тобі присвоювали звання. Свого часу у нас, як гриби після дощу, почали плодитися заслужені і народні артисти. Це при всіх президентах було, і при Кучмі в тому числі.

    Багато треба занести?

    По-різному. Я не володію цифрами, бо нікому нічого не заносив. Серед артистів такі розмови ходять. Коли міністром культури був Михайло Кулиняк, наш продюсер Юрій Квеленков звернувся до нього, щоб нам з Дмитром присвоїли звання народних артистів. Виявилося, що у Дмитра немає вищої освіти, а це була одна з умов. Я, звичайно, відмовився, бо це несправедливо, коли в одному дуеті співають заслужений артист Гершензон і народний артист Говорадло.

    «Сказати, що українці не вміють співати, - це нонсенс»

    Ситуація з ювілеєм вашого побратима, народного артиста, Героя України Василя Зінкевича. Як ви прокоментуєте те, що ніхто з керівників держави навіть не привітав його, не кажучи вже про те, що держава б мала відзначити його 70-річчя на належному рівні.

    Так, прикро, що ніхто з державних діячів не привітав. Я навіть в новинах не чув інформації, що у Зінкевича, такої знакової людини для української культури, ювілей. Якщо ми можемо сказати, що виробляємо погані комп’ютери, то сказати, що ми не вміємо співати, - це нонсенс. Дивіться, скільки людей співає в «Голосі країни».

    Та не всі, хто співає в талант-шоу, стають зірками… Конвеєр шоу перемолов не одну сотню молодих, вродливих і талановитих.

    Згоден. Не у всіх є шанс пробитися. Не в кожної людини вистачає запасу міцності, щоб пройти всі пекельні кола. Пройти період безгрошів'я. Тому що гроші приходять уже наприкінці, коли ти став відомим. А перемагають тільки перші. Другі – бідні, як церковні миші. Через те не кожен погоджується на цей шлях.

    Кого ви бачите співачкою та співаком номер один сьогодні в Україні?

    Мені особисто дуже подобається Тіна Кароль. Її підхід, рівень музикантів найкращий в Україні. Це співачка, яка вже будучи зіркою, кожен день займається вокалом.

    А серед чоловіків?

    Тут складніше. Мабуть, Славко Вакарчук. Його творчість на початковому етапі я критично сприймав. Його музичний рівень мене як професіонала не влаштовував. Проте коли він почав працювати з серйозними музикантами, якість його музики кардинально змінилася. Вокал, можливо, не підпадає під якісь канони. Він більш європеїзований співак.

    Ваш син Ігор нині закінчує Київський інститут музики імені Глієра за напрямком джазовий піаніст. А донька Оксана закінчила Національний університет культури і мистецтв, і вже записала свій перший альбом. Чи не вважаєте ви моветоном, коли артисти ведуть за собою на сцену і своїх дітей? Це нагадує анекдот про те, що «син полковника ніколи не стане генералом, бо у генерала є свій син». Цей принцип діє і в шоу-бізнесі?

    З моїх багатьох друзів, зірок естради, далеко не всі своїх дітей проштовхують. Син Таї Повалій став музикантом уже після того, як закінчив інститут міжнародних відносин. Коли ми з Дмитром віддали своїх дітей в музичне училище, нас питали колеги, чи дійсно ми хочемо, щоб наші діти стали музикантами. Враховуючи те, що музика – єдине, що я можу дати своїм дітям, так, я цього хочу. До того ж зі своїми дітьми простіше працювати. Але водночас і складніше. Ти можеш і крикнути, і примусити їх працювати. З іншою людиною не завжди можна собі це дозволити.

    У чому складність бути продюсером власних дітей?

    У мене є своє розуміння і бачення їх професійного шляху. Коли вони стають дорослими, їх уже не влаштовує твій варіант. Настає момент, коли ти ніби заважаєш їм у чомусь. Тому я з кожним разом все обережніше даю якісь поради. Тому просунути своїх не так легко в шоу-бізнесі. Шанси однакові у всіх. А взагалі, шоу-бізнес – це невдячна справа, якщо чесно (сміється).

    Ви дітей попереджали, що це невдячна справа?

    Я їм сказав, що перемагають тільки перші. Вони в курсі справи.

    Анатолій Говорадло народився і досі проживає у Житомирі. Закінчив фізико-математичний факультет Житомирського педагогічного інституту. На вибір подальшого творчого шляху артиста великий вплив справив вокально-інструментальний ансамбль «Музики», що діяв тоді при факультеті.

    У 1978 році Анатолій почав заробляти музикою на життя, оскільки був запрошений в якості гітариста до складу групи, яка грала в популярному в ті роки житомирському кафе «Молодіжне». Служба в армії теж пройшла під музику, у вокально-інструментальному ансамблі, який обслуговував вечори відпочинку сімей військовослужбовців. Демобілізувавшись, Анатолій Говорадло працював музикантом. А коли ВІА Волинської обласної філармонії «Світязь» почав шукати гітариста, артист взяв участь у прослуховуванні, і з 1987 року став учасником відомого колективу.

    Після перебудови ВІА перетворився на гурт «Світязь» у складі Дмитра Гершензона і Анатолія Говорадла. Об’єктами пародій «Світязя» були не лише українські виконавці, але й зарубіжні. Разом з тим Анатолій Говорадло написав низку ліричних пісень, що увійшли до репертуару багатьох українських виконавців. Найвідоміші хіти артиста - «Ні, я не ту кохав» та «Келих терпкого вина».

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ