Брат «кримського диверсанта» Панова: З мішком на голові його возили на розстріл, чіпляли хомути до інтимних місць, вмикали струм

10 жовтня спливає черговий термін арешту фігуранта справи «кримських диверсантів», волонтера, колишнього учасника АТО Євгена Панова. Наприкінці серпня «Верховний суд» окупованого Криму відхилив апеляцію захисту Євгена на тримання під вартою. Таким чином затриманий перебуває під арештом уже рік і два місяці. І у захисту, і у рідних арештованого українця немає сумнівів, що окупанти знову продовжать йому термін перебування під вартою.

Про Євгена Панова – фігуранта справи так званих «кримських диверсантів» - українці дізналися влітку минулого року. Мешканця Енергодара, водія Запорізької АЕС ФСБ ймовірно затримала 8 серпня, коли близькі втратили з ним зв’язок. Рідні Панова спочатку вважали, що його викрали з континентальної частини України і перевезли до окупованого Криму. Однак через півроку з’ясувалося, що це сам Євген власною автівкою поїхав на півострів, нібито допомагаючи з переїздом якимсь людям. Хоча за словами друзів затриманого українця, ніяких знайомих на півострові чи робочих зв'язків у Криму Панов не мав.

10 серпня 2016 року російські спецслужби звинуватили Головне управління розвідки Міністерства оборони України в підготовці диверсій на півострові. Окрім Євгена Панова, за версією Кремля, українська розвідка начебто надіслала до окупованого Криму ще трьох «диверсантів»: Андрія Захтея, Редвана Сулейманова і Володимира Прісича. Вони також були затримані російськими спецслужбами. Двом останнім уже винесли вирок: Сулейманова засудили до року і восьми місяців ув’язнення не в останню чергу через те, що він дав свідчення, зізнавшись у шпигунстві на користь України. З Пановим складніше. Попри те, що затриманий під час допиту зізнався у підготовці диверсій в Криму, окупанти не поспішають його судити, весь час подовжуючи термін тримання під вартою. За словами рідних, Євген відмовляється співпрацювати з так званим слідством навіть попри загрозу 20-річного ув’язнення. Днями брат затриманого Ігор Котелянець на своїй сторінці у Facebook опублікував листа від Євгена, в якому арештований дякує українцям за підтримку і зізнається, що сидить в інформаційному вакуумі й цілий рік не чув української мови. В інтерв’ю «Главкому» Ігор Котелянець розповів про те, чому Євген не зміг написати у листі все, про що хотів розповісти, та чому справа Панова може затягнутися ще на рік.

Брат Євгена Панова Ігор Котелянець

Як Євгену вдалося передати вам листа? Тюремна цензура все пропустила?

Звичайно, тюремна цензура не пропускає те, що він насправді хотів написати. Ми, рідні, попросили адвокатів, коли вони відвідуватимуть Євгена, передати від нього якусь вісточку. У адвокатів було лише декілька хвилин, щоби Євген щось написав. Він написав, вони сфотографували цього листа і переслали мені фото. Цього тижня має відбутися судове засідання. На ньому ми очікуємо, що Євгену, як завжди, буде продовжено термін арешту на два або три місяці.

У своєму листі Євген написав, що раніше листи від українців йому доходили, а зараз – ні. Чому?

Тому що в «Лефортово» у Москву, де він перебував раніше, можна було ці листи направляти. З материка до Криму зараз пошта не ходить. Листи можуть передавати нам, родичам, але їх все одно потрібно везти до Криму і місцевою поштою направляти до СІЗО. Так і робили, направляли, але Євген каже, що все одно не отримує.  

Євгена уже більше року тримають у СІЗО. Водночас інші фігуранти справи «кримських диверсантів» (Володимир Прісич, Редван Сулейманов) уже засуджені. Чому «суд» тягне з вироком саме Панову?

Вони на нього тиснуть, схиляють до того, щоби пішов на угоду зі слідством. Кажуть, що дадуть йому 20 років ув’язнення, як Сенцову, а якщо співпрацюватиме зі слідством, отримає п’ять-сім років й відбуватиме покарання в нормальних умовах. Проте Євген ні на яку співпрацю не йде. Він сподівається, що українська влада буде щось робити, аби він потрапив на обмін. Але я не знаю, що робить українська влада, бо вона з цього приводу нам нічого конкретного не говорить, тільки «робимо усе, що від нас залежить».

Хто саме це говорить?

Взагалі-то спікером у цій темі є Ірина Геращенко. Ми, звичайно, контактуємо. Але те, що вона говорить в інтерв’ю нічим не відрізняється від того, що вона говорить нам особисто. Але розумієте представники ЄС і посольств питають про конкретні дії з боку нашої держави. А наша держава нічого конкретно не пропонує. Хтось має замість нас сісти і прописати формат переговорів з Росією, або якісь інші дії вчинити? Це має робити Україна! А Україна досі не призначила уповноважену людину, яка би займалася цим питанням. Так, є Ірина Геращенко, яка інформує (про ситуацію з політв’язнями – «Главком»), але у неї фактично немає ніяких повноважень, вона не відповідає за тему політв’язнів як, наприклад, відповідає за тему військовополонених, оскільки вона є членом контактної групи в Мінську. Щодо політв’язнів ніяких переговорів немає, ніякого формату роботи немає. В цьому плані держава абсолютно нічого не робить.

У липні ви разом з рідними інших українських політв’язнів і правозахисниками звернулися до президента Європейської Ради Дональда Туска із відкритим листом. Там містилися пропозиції до ЄС як повертати затриманих Кремлем українців додому. До вас дослухалися?

Вони відповіли, що ЄС засуджує дії Росії, підтримують нас, закликають Росію звільнити політв’язнів і все. Розумієте, це інформаційні заклики на кшталт того, що висловлює Європа завжди. Власне, їх нинішня відповідь з цієї ж опери, «Європа дуже занепокоєна». От дивіться, ми звернулися до Європи, кажемо, що вбачаємо за потрібне такий-то формат переговорів. Але хто саме має прийти з проектом цього формату і запропонувати Європі взяти участь у цьому? Напевно, що Україна. Хоча пропозиції уже є, ми, родичі політв’язнів разом з правозахисниками випрацювали їх. Хтось має взяти на себе у державі відповідальність за цей напрямок роботи?

Євген Панов

Як саме на Євгена тиснуть?

Страшні фізичні катування відбувалися на етапі, коли їм потрібно було добитися зізнань. Є відео начебто цих зізнань. По-різному тиснуть. Наприклад, його саджали у камеру з хворою на туберкульоз людиною. Потім саджали камеру, в якій справжній клоповник. Євген був дуже покусаним і не міг там перебувати. Завдяки нашим адвокатам і омбудсмену Лутковській його вдалося перевести в іншу камеру. Але які умови в цій іншій камері, я наразі не знаю. Він перебуває в абсолютній інформаційній ізоляції, до нього не доходять листи, немає газет, не говорить радіо. Вони (працівники СІЗО) забороняли нам зустрічі з ним. Але коли на початку серпня наші адвокати добилися, щоби такі зустрічі з родичами відбувалися, вони просто відімкнули телефон, через який наша мама мала б з ним спілкуватися. Маю на увазі переговорні пристрої, за допомогою яких відвідувачі ув’язнених мають змогу спілкуватися. Вони не передають Євгенові всі речі. Вони відкрито кажуть, що не дадуть йому життя допоки він не піде на угоду зі слідством.

Чи вчиняються якісь перепони зараз для зустрічей вашої матері з Євгеном?

Мама з Євгеном бачилася у Сімферополі. Ну, як бачилася. Приїхала на суд, але слідчий заборонив їй там з’являтися. Проте вона просто взяла і прийшла. Здійнявся галас, наші адвокати почали тиснути, мовляв, чому ви її не пускаєте? Слідчий почав говорити, що вона становить загрозу для слідчих і для суддів, наче вона усіх там повбиває. Поспілкуватися на суді не поспілкуєшся, але хоча би побачити один одного. Зараз наша мама в Криму. Ми чекаємо, коли відбудеться судове засідання. Адвокати намагаються добитися видачі дозволу на зустріч.

Яке самопочуття у Євгена нині?

Після всіх тортур у Євгена загострення, постійно болить спина, дуже болять коліна. Йому не надають ніякої медичної допомоги. Навіть коли ми через Лутковську, через наших адвокатів зверталися (до російської сторони), щоби до нього допустили медиків, то нам надіслали відписку від Уповноваженої президента РФ з прав людини пані Москалькової, що медики у нього були, але ніяких хвороб не виявили, сказали, що він почувається дуже добре.

За словами засудженого окупаційною владою в Криму Володимира Прісича, свідчення з нього вибивали електричним струмом. До Євгена застосовували такі ж дії?

Так, звичайно. У вересні 2016-го року, коли вибивали покази. Його з мішком на голові вивозили на розстріл, імітували розстріл, перезаряджали зброю при ньому. До нього чіпляли якісь хомути до інтимних місць, застосовували електричний струм. Ось так катували.

Ваш брат є волонтером, але волонтерів багато. Чому схопили саме його?

Таких звичайних українців, як Євген, багато. Але кожен, хто був ув’язнений за політичними мотивами підходить для російської пропаганди, бо цих людей використовують для залякування населення. Мовляв, Україна-терорист хоче вас підірвати. Мені здається, що існують списки з тисячами таких людей, яких методом «тику» обирають, виманюють, обдурюють , потім затримують.

Раніше ви говорили, що Євген опинився в Криму, оскільки мав вивезти якихось людей з Криму, допомогти. Кого він повіз? Чи не могли б ці люди свідчити на його користь, заперечити «диверсійну» діяльність?

Хтось із волонтерів дуже сильно його попросив вивезти українську сім’ю з Криму. Оскільки він знаходився недалеко від Криму, то сів у машину і поїхав, повідомивши, що  скоро повернеться. Схожа історія була у 2014-му році. Коли Алчевськ тільки окупували, його дуже сильно просили вивезти сім’ю, яка тоді рятувалася звідти. Він допоміг, тоді все обійшлося.

Свідчення яких людей могли би бути найбільш корисними для Євгена у суді? Де та родина, якій він хотів допомогти виїхати з Криму?

Він сам їхав до Криму, тобто в машині був один. Його затримали при перетині адмінкордону з Кримом. У росіян мали б бути відеозаписи, як усе відбувалося. Але хто їх показуватиме? Росія сама проти себе не свідчитиме. Цих записів начебто немає, тому  ніхто їх не залучає. Щодо тих людей, яких він мав перевезти, то, на жаль, ми про них нічого не знаємо. Для мене залишається питанням, хто той волонтер, який просив Євгена допомогти з цим переїздом? Якщо брат погодився допомогти, то зрозуміло, що він міг погодитися лише на прохання людини, якій довіряв. Тобто це означає, що в Криму справді комусь загрожувала небезпека. Але цей волонтер з нами жодним чином не зв’язався після того, що трапилося. Хоча можна було хоч по-людські поговорити:  хто ж знав, що може так статися. Оскільки з нами ніхто не зв’язався, у мене виникає запитання: чи було це прохання свідомим, чи це хтось навмисно підлаштував все таким чином?

Адвокати уявляють, наскільки може затягнутися ця справа?

Спочатку ми сподівалися, що більше ніж на рік справа не затягнеться. За російським законодавством людину під арештом не можуть тримати більше року. Більше можуть тримати тільки в разі, якщо на це буде воля ФСБ. Отже, якщо вони тримають, значить у них є припис ФСБ продовжити арешт. Можливо я помиляюся, але навіть у ФСБ є обмеження у термінах: максимум, вони можуть вимагати два роки арешту. Отже, до серпня 2018-го року все точно має визначитися. Сподіваюся, що визначиться набагато раніше. Сам вирок для нас кращий, тому що після нього наша держава може вести більш предметні перемовини щодо обміну. 

Михайло Глуховський, «Главком»