Драматург Дмитро Богославський: Мені дуже подобається, що відбувається в Україні на полі соціального театру
«Російські антрепризи «з'їдають» глядача»
Столичний театр «Золоті ворота» вкотре вразив київську публіку. Вистава «Тату, ти мене любив?» може претендувати на звання головної найдраматичнішої прем’єри цієї осені. Керівник театру та режисер Стас Жирков знову звернувся до «нової драми», яка торкається «гострих» суспільних проблем, зокрема стосунків батьків та дітей, братів та сестер.
Задоволеним виставою залишився і автор п’єси «Тихий шорох уходящих шагов», за якою була поставлена вистава, білоруський драматург Дмитро Богославський. Наприкінці листопаду він завітав до Києва, аби побачити, як київська команда втілила його задумку на сцені.
Вистава «Тату, ти мене любив?» отримала дуже позитивні відгуки у київської критики. Як ви оцінюєте цю постановку та режисерське прочитання вашої п'єси?
П'єса якась дивна. Я от не пам'ятаю поганих її постановок. А поставлена вона була вже близько двадцяти разів - і в Росії, і в Польщі, і в Білорусі, і ось в Україні.
Я залишився дуже задоволений виставою «Золотих Воріт». Для мене найважливіше - це акторське підключення до матеріалу, і в цій виставі я побачив його на всі 100%. Стас Жирков запропонував дуже зважене режисерське рішення: мінімалізм художнього оформлення з повною акторської наповненістю. Це дуже хороший акторський театр. А ми розуміємо, що без грамотної режисерської руки (адже режисер спрямовує артиста), без точного розуміння тексту, ситуації, написаної в п'єсі, такий театр неможливий.
Я встиг подивитися ще дві вистави цього театру, і скажу, що мені дуже імпонує естетика, яку пропонує художній керівник і трупа.
Раніше цю п’єсу переважно ставили на великих сценах?
По-різному. У Мінську, наприклад, вона йде на великій сцені. У Варшаві йшла на великій сцені. Десь йде на камерних майданчиках. Взагалі, це добре, коли п'єса може змінювати формат, це говорить про її різноплановість. В одному з театрів її грають в театральному кафе, і це рішення так само підійшло для втілення цієї п'єси.
Яке відтворення цієї вашої п'єси на сцені вам ближче?
Не замислювався над цим питанням. Мій твір - на папері. Я там поставив крапку. А далі за роботу беруться інші люди, зі своїм баченням, зі своїм поглядом.
«Я побував на виставі «Майдан. Прогулянка». Це важливий для мене досвід»
Як ви, взагалі, зійшлися з Жирковим?
Він якось несподівано виник в моєму житті. У 2012 або 2013 році мені подзвонили з Молодого театру: «Ой, дипломник (або це перша після диплома вистава у нього була, не дуже пам'ятаю) буде ставити п'єсу, грошей немає». Я дав п'єсу - в Молодому вийшла вистава «Любов людей» Стаса Жиркова. А познайомилися особисто ми вже тільки в Мінську, коли «Любов людей» привозили на Форум молодих театральних діячів. Потім він приїжджав до Мінська на драматургічну лабораторію.
І ось у Стаса виникло бажання попрацювати і з цією п'єсою («Тихий шорох уходящих шагов». - «Главком»). Не буду відкривати всіх карт, але задум на подальшу роботу теж є.
На яких умовах, як автор, ви зазвичай даєте п'єсу?
Це завжди по-різному. Театри різні, міста і країни різні. Я завжди у театру питаю ціну квитка, кількість місць в залі для глядачів. В інтернеті дивлюся, яке населення у місті, в якому буде ставитися п'єса. Розумію: ось тут ця вистава може йти три роки, а тут - відіграється сезон, і все. У всіх театрів абсолютно різна ситуація. Але проблем, по суті, тут немає. Навіщо автору писати в стіл?
Є моменти, коли розумію, що можу взяти пристойний гонорар, а десь така ж цифра театр просто злякає. А мені важливо, щоб глядач бачив п'єсу.
Що встигли за перебування у Києві подивитися з репертуару наших театрів?
Я не знайомий з роботою українського театру, але намагаюся відстежувати новини в соціальних мережах. Звичайно, стежу за роботою Стаса (Жиркова), Тамари Трунової, з якою ми познайомилися на драматургічній лабораторії в Мінську кілька років тому. Завжди з цікавістю стежу за роботою колег Наталії Ворожбит (навіть поставив виставу за її п'єсою в Мінську), Дена і Яни Гуменних, Віталія Ченського... Хай мене вибачать друзі, якщо я когось забув. Я побував на прекрасній імерсивній (від англійського to immerse - занурювати. - «Главком») виставі «Майдан. Прогулянка». Це дуже важливий для мене театральний досвід і як для драматурга, і як для громадянина. Мені дуже подобається, що відбувається в Україні на полі соціального театру.
Я привозив до Києва свою режисерську виставу «Саша, винеси сміття» Молодіжного театру Мінська в театр «Колесо» на фестиваль камерних вистав в червні.
Отже, ви працюєте в Білоруському молодіжному театрі...
Так, уже десятий сезон, як артист. І коли мені трапляється якась цікава п'єса, я пропоную її в театр. І, на щастя, мені дозволяють «гратися» в режисера.
Ваші п'єси театр не бере?
Ні. Але там йде дитяча казка, яку я писав спеціально під режисера.
«Білоруському автору важко пробитися на сцену»
Як автор ви себе вільно почуваєте в Білорусі? Питання цензури стоїть?
Мені здається, у авторів немає проблем в білоруському театрі, крім того, що їх не ставлять. Сучасних авторів практично не ставлять. Білоруському автору важко пробитися на сцену. Але це не через якийсь політичний момент або цензуру. Це відбувається більше через недовіру старших режисерів до молодих.
Якщо говорити про якусь цензуру, як на мене, у нас сам по собі театр досить зашкарублий, і він сам себе цензурує. Уже всі художні керівники та всі режисери знають, що не можна, а що можна. Звичайно, є прекрасний Білоруський вільний театр, який наполегливо з року в рік випускає дуже якісний продукт. Але він не визнається державними органами. Хоча театр існує і, думаю, ще всіх переживе.
На яку підтримку з боку держави може розраховувати театр в Білорусі?
Не можу назвати вам цифри - просто не знаю їх. Але у всій Білорусі 28 театрів. І всі, звичайно, на держдотаціях. Виживаємо, але важко.
Чому? Люди не ходять?
Так, не ходять. Причому, квитки у нас недорогі. У нашому театрі (Білоруському молодіжному), наприклад, до п'яти доларів.
Розумієте, в чому причина? Для порівняння в Києві практично в будь-який театр хороші квитки потрібно купувати за два-три місяці.
У нас в якісь театри на якісь вистави теж потрібно заздалегідь брати квитки.
Але щоб людина віднайшла собі якийсь час на похід в театр, їй треба бути менш зайнятою, менш зануреною у побутові турботи. Напевно, тому що у людей багато турбот, їм і не до театру зараз.
У Білорусі багато вистав йде білоруською мовою?
У нас Національний академічний театр Янки Купали в Мінську працює тільки білоруською мовою. Театр білоруської драматургії працює білоруською. І ТЮГ (Театр юного глядача. - «Главком») ще. Інші театри - російськомовні.
Що з приватним театром в Білорусі?
У Білорусі дуже слабо розвинений приватний театр. Як правило, це якісь антрепризи або нехорошої, або не дуже хорошої якості, або якісь привезені речі.
«Я перестав зустрічати якісь людські назви в антрепризних виставах»
Як розвивається антреприза в Білорусі?
Є і місцеві, є і російські постановки. Але я, чесно кажучи, до слова «антреприза», в цілому, погано ставлюся. Напевно, тому що я перестав зустрічати якісь людські назви в антрепризних виставах.
Тобто?
Ну, мене не заженеш на виставу «Радикулит - это отнюдь не весело». Я не піду на виставу «Любовь - не картошка, не выбросишь в окошко», навіть розуміючи, що там великий Олександр Михайлов грає. Не піду на виставу з назвою «Раздевайся - будем... говорить». Мені це неприємно. Я не вірю, що я там побачу театр.
Українські антрепризи в Білорусь приїжджають?
Не бачив. Все-таки найчастіше - це Москва, Петербург, кіношні розкручені особи, на яких підуть люди за великі гроші. Причому, я не розумію, як за вистави такої якості можна платити такі гроші.
Як відрізняється ціна на квиток в державний театр і на ось такі гастролі?
В антрепризі ціни можуть доходити і до 200 доларів. І туди ось люди йдуть. На комедії - повний зал. Російські антрепризи «з'їдають» глядача - це зрозуміло.
Білоруські артисти спокійно приїжджають в Україну. У той же час окремих відомих українців у Білорусь не пускають. У жовтні 2015 року білоруський парламент ратифікував угоду з РФ про взаємне визнання відмов у в'їзді на територію кожної з країн. Яскравий приклад - українського письменника Сергія Жадана, який приїхав до Мінська на книжкову виставку і поетичний фестиваль, затримали посеред ночі в готелі та видворили з країни. Як оцінює такі факти місцева білоруська інтелігенція?
Чесно кажучи, не знаю. Мені не зрозумілий цей момент.
Яке ваше ставлення до «чорних» списків артистів? Служба безпеки України може відмовити у в'їзді в країну артистам, які «засвітилися» в окупованому Криму.
Давайте так. Мета приїзду? - «Граю у виставі». Це гуманістична позиція. А в Одесі нещодавно зірвали спектакль російського артиста, режисера Костянтина Райкіна.
Але він підтримував політику Путіна, окупацію Криму, агресію на Донбасі…
Але з чим він приїхав? Він приїхав дати виставу. А ось якщо задача - приїхати і розповідати всяку єресь - тоді, так, не заїжджай.
Звичайно, коли тебе не пускають в країну, - це прикро. У нас в театрі завідувач постановочної частини - українець. Ми поїхали з театром на гастролі в Ярославль, і його на кордоні з Росією зсадили, причому, зсадили білоруські прикордонники. Виявилося, є один перехід десь в Гомельській області, через який українці можуть перетинати кордон з Росією. А ми їхали іншою дорогою. Уявіть, тиждень гастролей без завпоста. Як ставити сцену, як решту організовувати? І важливий момент в тому, що білоруська влада не попередила, що ось тут тим-то перетинати кордон можна.
Але важко уявити, що російські артисти не знають, що поїздка в окупований Крим сьогодні спричинить за собою заборону в'їзду в Україну. Якби вас запросили в Крим, ви б поїхали?
Мені цікавіше тут. Там мені поки нічого не цікаво.
Коментарі — 0