Едуард Зейналов: Для влади, яка любить договорняки з окупантами, добровольці є небезпекою

14 березня Україна вперше відзначає День українського добровольця, встановлений постановою Верховної Ради. Водночас, саме на ці дні припав розгін учасників блокади окупованих територій, що сколихнув Україну. Попри очевидні спроби певних сил заробляти політичні бали на блокаді, її вимоги поділяють мільйони українців – припинити торгівлю з окупантами на Донбасі. Якщо вимоги блокувальників торгівлі з ОРДЛО не буде почуто, в Україні може повторитися сценарій 2014 року, але в більш жорсткому вигляді. Так вважає голова громадської спілки «Громадська Варта», член Президії Аграрної партії Едуард Зейналов. Спілка, яку він очолює, зокрема, займається допомогою українській армії, пораненим військовослужбовцям та переселенцям із районів бойових дій.

Едуард Зейналов

Едуарде Джангіровичу, що зараз відбувається в місцях блокади транспортних шляхів у зоні АТО?

СБУ і МВС офіційно заявили про штурм учасників. Зокрема, був штурм на 16-му редуті, де затримали 43 особи, причому їх вивезли в різні місця (поліцейські дільниці) і на сьогодні їх всіх звільнили, але залишилось дуже багато запитань. Тому що там є поранені, є люди, яких дуже сильно побили. У людей забрали мобільні телефони, з яких стерли всі телефонні контакти і записи, вони навіть зв’язатися з родичами не можуть. Було намагання і в інших місцях створити якісь подібні прецеденти, провести операції.

Про що свідчать такі дії силовиків?

А вам нічого ця ситуація не нагадує? Мені це нагадує 2013-2014 рік, Майдан, все відбувається за тією самою схемою. Тому що дії нинішньої влади в цьому випадку абсолютно ідентичні діям президента Януковича, вони нічим не відрізняться взагалі. «Тітушки» до цього також були задіяні, умовно кажучи, вони також «співробітники МВС», ми всі це добре розуміємо. Тому ситуація вкрай напружена. І зверніть увагу на таку річ: в одному часовому проміжку заява прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і заява лідера так званої «ДНР» Олександра Захарченка збігаються аж до пунктуації. Тобто однакова риторика в української і в окупаційної влади.

Чому в Україні не ухвалюють закон про окуповані території на Донбасі?

Ухвалити відповідний закон взагалі не важко. Нам розповідають, що якщо ми ухвалимо такий закон, то почнеться війна. А зараз що – не війна?! Майже кожен день наші воїни гинуть. Ми ж у законі про Крим визнали його окупованою територією, гірше не стало, зате розставили крапки над «і».

Абсолютно правильно кажуть люди, що ініціювали цю блокаду: схеми, за якими сьогодні працює економіка на окупованих територіях і на контрольованій частині України – це цілковито корупційні схеми. Нам розповідають про 16 млрд податків, які заплачені українській стороні. Це абсолютно не відповідає дійсності, тому що жоден із чиновників, крім цієї фрази, не пред’явив суспільству інформації – ким заплачені, коли заплачені?

Щоб заспокоїти суспільство, людям треба показати, що за такий-то період часу, наприклад, компанія Ріната Ахметова, заплатила таку-то суму до бюджету України саме з цих підприємств, адже вони – юридичні особи.

Ви вважаєте, що ці податки – фікція?

Це чиста фікція. Ухвалення згаданого закону – це основна вимога блокувальників. Встановити митні пости і контролювати, оформляти документи. Але ніхто на це не йде, тому що той заробіток, оті мільярди, про які йде мова, вони насправді не в бюджеті України, ми розуміємо, де вони. Ми розуміємо також, за які кошти це вугілля придбане на окупованій території. Воно придбане по 400-450 гривень за тонну. А українським ТЕС, на яких відбувається генерація і тепла, і електроенергії, продається в рази дорожче. І закладена ціна, яка потім фігурує в тарифах, - це 1750 гривень. А де різниця в 1300 гривень ділась? Вона що, в бюджеті України? Нехай покажуть, де компанія ДТЕК Ріната Ахметова цю різницю з кожної тонни вугілля заплатила! І навіщо тоді ставити таку ціну в тарифі?

Судячи зі слів прем’єра, без поставок вугілля з ОРДЛО в Україні настане економічний колапс. Ми кажемо про те, що в нас дефіцит пенсійного фонду складає 140 млрд, але ми не кажемо, що це катастрофа для України. А те, що вугілля сюди не заходить - це одразу стало катастрофою. Триває гра цифрами: нас лякають сотнями мільярдів доларів, які ми не отримуємо в бюджет через цю блокаду. Насправді логіка у цих заявах відсутня.

Зрештою, мова не лише про вугілля…

Так. Треба говорити і про те, скільки коштів втрачає Україна через те, що окуповані території не розраховуються за електрику, яка туди поставляється, за газ, який Росія поставляє на цю територію, але включає його в баланс українського газу, за воду? Ніхто про це не говорить.

Тим більше, якщо говорити про контрабанду. Ми розуміємо, що сьогодні для того, щоб перейти митний кордон України, потрібно провести певне оформлення продукції. Є продукція, яка обкладається митами на вивозі і на ввозі, і ми розуміємо, що це за речі. Ми бачимо, що між Україною і ОРДЛО немає митного контролю взагалі, бо це ж це нібито територія України. Якщо з Кримом контроль є, тому що це окупована територія, то з ОРДЛО його не існує. Туди їдуть метали, ліс і все інше, а потім вони їдуть і далі. Між ОРДЛО і Росією теж нема кордону і митного оформлення. Без митного оформлення як в Україну з РФ, так і з України в РФ їдуть вантажі і товари.

Який вихід? Що має бути зроблено?

Треба визнати територію ОРДЛО окупованою, створити режим митного і прикордонного оформлення при перетині лінії розмежування. Це відразу покаже, скільки, що і куди рухається. На сьогодні ми не можемо порахувати, скільки з ОРДЛО до України проходить потягів, тому що це «територія України», немає жодного обліку. Їде собі ешелон, а з чим він їде – ніхто не перевіряє.

Едуард Зейналов

Можливо, зброя теж пересувається цими ешелонами?

Із РФ сюди, і звідси – в РФ. Так і є. Це ніхто не перевіряє, тому що воно не оформлюється, документів жодних немає. Поставили якісь блокпости. Ми всі добре знаємо, що на цих блокпостах відбувалось. Усі ці ешелони, які їздять - це чийсь шматок хліба. Машини, які їздять туди-сюди, і з тієї сторони «стрижуть», і з цієї сторони також. Від 150 000 гривень і вище за кожну фуру готівкою платиться – і поїхали далі.

Чим може закінчитися подібна ситуація?

Історія 2013-2014 років повторюється. Вже кілька обласних рад офіційно визнали законність блокади. Ми все це вже бачили, і як усе закінчилося – також бачили. На жаль, при тому, що йде війна з агресором, усі події можуть бути більш жорсткими і кривавими.

Які стосунки склалися в українських добровольців і влади?

Добре, що в Україні нарешті, на третій рік війни, призначено День добровольця, це дозволить хоча б популяризувати цих людей, відзначати їхній внесок. Але законодавчо їхній статус сьогодні взагалі не врегульовано, і вони всі перебувають під загрозою кримінального переслідування. Сьогодні проти них пишуть заяви люди, які воювали проти України в 2014 році і які живуть на окупованих територіях, і українська прокуратура відкриває проти них справи.

Близько 1000 добровольців, які захищали Україну в 2014 році, перебувають під слідством. Частина з них – у в’язниці в Луганської області. Згідно з чинними українськими законами, ці люди, які захистили країну, підпадають під кримінальну відповідальність за незаконне використання зброї. Замість того, щоб їх легалізувати, у нас точаться дискусії про амністію. Вибачте, яка амністія? Якщо їх амністують, виходить захищати свою державу – злочин, чи як?

Більше того, під ризиком кримінального переслідування в майбутньому можуть опинитись і не тільки добровольці, а й військові, які воюють офіційно в Збройних силах. Формально у нас АТО, і брати участь в операції можуть лише СБУ і МВС. Збройні сили де-факто поза законом, бо вони мають право захищати Україну тільки під час збройної агресії. Верховна Рада повинна прийняти відповідні рішення і визнати, що у нас іде справді війна. Якщо це не буде зроблено, через 5-10 років цих людей можуть почати переслідувати. Це залежатиме тільки від політичної кон’юнктури.

Добровольчий рух міг би стати значно дієвішою армією, ніж сьогоднішня, в якій реформи так і не провели. Але для влади, яка керується не інтересами держави, а власними договорняками, в тому числі з окупантами, ці люди не потрібні.

Микола Мельник, для «Главкома»