Колекціонер Олег Якубовський: Росіяни готові купити мою колекцію ікон за 10 мільйонів євро

Нещодавно на одному з найвідоміших сайтів приватних оголошень з купівлі/продажу з’явилося незвичне повідомлення. Чоловік продає колекцію стародавніх ікон, яку його родина збирала понад 100 років. Власником виявився Олег Якубовський, який вирішив позбутися колекції з понад п’яти тисяч екземплярів за 10 мільйонів євро.

Для України ця подія нетривіальна – прикладів продажу такого товару і за таку вартість через публічний майданчик ще не було. Проте публічність навряд чи буде втіхою для держави, яка може втратити унікальну колекцію – на ікони вже знайшлися покупці у Москві та Санкт-Петербурзі.

«Главком» зустрівся з колекціонером у столичному маєтку Якубовських, у двоповерховому музеї, де зберігаються експонати. Впродовж майже двогодинної розмови колекціонер розповів, як формувалася унікальна збірка, чому продає і хто зацікавився пропозицією.

Колекціонер згадав і кілька відомих в Україні імен – його клієнтів, які у різні часи відвідували, купували чи консультувалися з власником музею щодо цінності тих чи інших екземплярів. У музеї, наприклад, скуповувалися екс-генпрокурор Віктор Пшонка та екс-прем’єр Микола Азаров.

На жаль, на етапі узгодження інтерв’ю співрозмовник викреслив відповіді, де йшлося про деяких відомих осіб – приміром, екс-президента Віктора Ющенка або одіозного депутата, «православного олігарха» Вадима Новинського, який буцімто зацікавився колекцією.

Та редакція «Главкома» переконана: неабиякий інтерес української еліти до старожитностей вартий уваги нашої аудиторії, відтак про деякі вилучені фрагменти розмови ми все ж згадаємо у передмові до інтерв’ю.

Так, наприклад, Олег Іванович згадував, як після Помаранчевої революції Віктор Ющенко закликав чиновників не приймати подарунки. Та вже через кілька місяців у музеї Якубовських почали з’являтися люди, які знаючи інтерес Ющенка до старожитностей підшуковували президенту подарунок до дня народження.

Ще одна красномовна історія від Якубовського стосується колишнього спікера парламенту, ім`я якого співрозмовник «Главкому» наполегливо побажав не оприлюднювати. За його словами, у другій половині нульових Верховна Рада офіційно купила в Музеї Якубовських ікону еквівалентною вартістю приблизно $250. А згодом її було продано на благодійному аукціоні від імені… саме цього високопосадовця. Але про те, що цією особою був Арсеній Яценюк, – можна легко дізнатися з відкритих джерел.

В інтерв’ю «Главкому» колекціонер також розповів про причини продажу родинної колекції, потенційних покупців з Росії, а також про те, чому збирати колекцію в часи СРСР було легше, ніж зараз. 

Інформація про продаж вашої колекції стала несподіванкою. Чому продаєте?

Поштовх до цього виник років сім тому. Якось я почув історію про те, як у Німеччині людина довгі роки збирала колекцію речей, пов’язаних із космонавтикою, але раптом вирішила її продати. Причому зробила це успішно. В тій колекції була і пляшка коньяку, з якої (Юрій) Гагарін випив 50 грамів після свого тріумфального приземлення, там і перші скафандри, безліч рідкісних речей. Усі вони тепер розійшлися музеями. Його питали, чому ж продав? Відповів, що вже старий. Порадився з дітьми і з’ясувалося – їм раніше було цікаво, але зараз прив’язувати своє життя до цього хобі не схотіли. Він вирішив продати колекцію сам, за свого життя, і зробити це правильно, порадівши за нових власників. 

Є інший приклад – колекція нумізматики Ірвіна Гудмана. Він працював у фірмі з виробництва меблів, їздив по світу і всюди, де бував, розшукував рідкісні монети, збираючи свою легендарну колекцію. Потім вирішив її продати, і цей продаж став величезною подією в культурному житті, мав неочікувано високі фінансові результати.

Тобто я хочу сказати, що продаж приватної колекції не є чимось дивним, а, навпаки, є нормальним явищем у сучасному світі, може стати культурною подією та надати нового життя експонатам зібрання.

До якої з цих історій двох збирачів ближча ваша?

Щоб систематизувати колекцію, я та колектив музею витратили більше ніж три роки – аби сфотографувати 5,5 тисячі експонатів, зробити атрибуцію предметів, консервацію та первісну реставрацію речей. На реставрацію ікон на полотні витрачено близько восьми років. Окрім мене з цими рідкісними артефактами українського іконопису працювало ще два реставратори та висококваліфікований столяр. Це величезний шмат життя. Таке не може тривати нескінченно, але ніколи більше не повториться. Все, що я міг зробити, я зробив. Батько мій помер. Я порадився з матір’ю і прийняв рішення про продаж. Я маю чотирьох дітей і в нас є ще інші ідеї, інші проекти в галузі української культури, якими ми неодмінно займатимемося.

Я впевнений, що все одно все життя моє та моєї родини і надалі буде пов’язане з нашою родинною колекцією «Музей чудотворних ікон та реліквій Х–ХХ століть». Я не хочу, щоб колекція розійшлася по різних власниках, тому я плекаю ідею створення Державного національного музею української ікони, основою якого стане це зібрання. Нині колекція налічує 5,5 тисячі експонатів, які мають належати всьому українському народові.

Колекціонер Олег Якубовський

Чи можливо визначити авторство ікон?

Дуже рідко ікони мають авторський підпис. Іконописці минулого вважали, що працюють не заради своєї слави, а во славу Господа, тож не ставили автограф. Інколи ікони на зворотному боці містять інформацію про власника у вигляді подарункового напису або з якого храму вони вийшли. Є ікони хатні, писані безіменними народними майстрами, а також твори, намальовані академічними майстрами і створені в іконописних майстернях при монастирях. Я надаю перевагу хатнім іконам.

А як відрізнити хатні ікони?

Головна ознака хатньої ікони – це невеличкий або середній, так званий ліктьовий, розмір 40х30 сантиметрів. По-друге, проста і зрозуміла стилістика та іконографія. На хатніх іконах найчастіше зображено Ісуса Христа, Божу Матір, святих Варвару, Параскеву, Георгія Побідоносця та улюбленця нашого народу Святого Миколая Чудотворця. Серед церковних ікон частіше представлені дванадесяті свята із сюжетами з багатьма християнськими персонажами.

Чи є вже бажаючі викупити вашу колекцію цілком?

Зацікавлених є багато, і я вже веду переговори з двома потенційними покупцями. Вони – жителі Санкт-Петербурга та Москви. Один з них планує після купівлі деякі експонати залишити собі, а решту повиставляти по світових виставках та музеях, комерційно розкрутити та потім вигідно продати. Я впевнений, що він продасть їх набагато дорожче.

Вони готові викласти суму, яку ви назвали?

Так, готові. Сума нашої оцінки значно нижча справжньої вартості колекції. Ця колекція вже на сьогоднішній день є загальновідомою, і не лише в нашій країні. Вона, безперечно, може бути культурно-історичним важелем у сучасній політиці та державотворенні. Ця колекція безцінна.

В Україні хіба немає зацікавлених осіб у такому зібранні?

Окрім росіян є й інші зацікавлені особи, наші співвітчизники, організації та державні структури. Є величезний інтерес і з боку європейців. Приїжджали люди зі Словаччини, цікавилися колекцією.

В Україні також є поціновувачі старовини: мільярдер Вадим Новинський, екс-президент Віктор Ющенко, екс-міністр Ольга Богомолець…

Так, з усіма ними я знайомий особисто і спілкуюсь.

За вашими словами, Міністерство культури просить не поспішати з продажем. Самі обіцяють купити?

За нашим законодавством, держава має пріоритет на викуп приватних зібрань предметів культури. Як тільки Мінкульт дізнався, що я продаю колекцію, одразу зателефонували, потім надіслали листа, в якому висловили зацікавленість держави у моїй колекції. Повідомили, що шукатимуть можливість для її викупу. Я впевнений, у будь-якому разі, протягом року колекцію буде продано. Українська ікона – це унікальне явище, яке не має аналогів у світі. Вона відрізняється від усіх інших існуючих ікон.

Чим?

Українське іконописне мистецтво увібрало в себе характерні ознаки європейського живопису, візантійського канонічного письма, викристалізувавши свій неповторний стиль українського наївного іконопису.

А чи не лякає Міністерство культури ціна?

Все у світі має свою вартість. Кожен експонат колекції пройшов незалежну експертну оцінку, а зацікавленість Міністерства мене надихає.

З яких експонатів сформована колекція?

Колекція поділена на 11 розділів. Це речі часів хрещення Київської Русі, ХХ століття, понад 2,5 тисячі живописних ікон XVIII-XIX століть, близько тисячі бронзових речей XI–XIX століть, богослужбові книги XVII–XIX століть, церковні дерев’яні скульптури та християнські культові атрибути.

Чим ваша колекція відрізняється від інших? Вона більша, цінніша?

Наша колекція «Музей чудотворних ікон та реліквій Х–ХХ століть» містить у собі найцінніші свідчення духовної могутності наших предків. Цінність будь-якої колекції не може вимірюватись винятково кількістю експонатів або їхньою комерційною вартістю. Кожна колекція, що відбулася, є подією, а наше зібрання є взірцем української народної хатньої ікони і може вважатися абсолютно унікальним на теренах нашої країни та й в усьому світі.

Кілька років тому ви розповідали про колекцію з 288 ліктьових ікон. Що це за ікони, чи зараз вона збільшилася?

Ікон насправді було більше 400. Але знову ж – не кількість має значення.

Одну з тих ікон кілька років тому у вас хотіли купити за тисячу євро, ви відмовили. Натомість зараз хочете продати всю колекцію.

Тоді відмовив. Що це, великі гроші? Тоді я був ще не старий (посміхається), мені здавалося, що ще рано. А зараз я бачу, що настали інші часи і те, що я хочу зробити за свого життя, його треба починати робити зараз. У моєї родини є великі плани – готуємо до видання книгу і хочемо знімати документальні фільми про дослідження духовного надбання українського народу.

Для вас важливо, яка доля спіткатиме колекцію після того, як ви її продасте?

Пікассо деякий час був директором Лувра. Він писав, що музей – це тюрма для творів мистецтва. Мені також так здається. От, наприклад, скрипка, яких у мене сотня. З-поміж них є кілька цікавих експонатів. Я запрошував скрипальок, вони у мене концерти старовинної музики влаштовували. Так само і ікони. Вони не мають десь лежати самі по собі. Їх мають бачити та шанувати люди. Я церквам подарував близько сотні ікон, хай їх бачать люди.

Як ви збирали свою колекцію?

Пам’ятаю свого прадіда, якому було 90 років, а мені – 14. Ми жили у Миколаєві, а сам він родом з Бродів. Там він і почав збирати нашу родинну колекцію. Історія нашої країни настільки бурхлива і трагічна, що багато експонатів колекції було втрачено.

Колекція існувала ще до появи СРСР у Бродах, а з переїздом прадіда у Миколаїв (виїхав з Бродів на територію СРСР. – «Главком») він продовжив її збирати.

Тоді колекційні артефакти нічого не коштували. У КПРС же не приймали, якщо вдома ікони були. Люди не знали, куди їх подіти. Водночас викидати боялися, бо ж наче це гріх. Тому комусь віддавали. Мабуть, таким чином і прадіду віддавали. Колекція збиралася майже 100 років. Окрім прадіда мій батько і я також дещо додали до колекції. Проте більшу її частину було зібрано до розпаду Радянського Союзу, тоді в зібранні родини Якубовських налічувалося близько 10 тисяч ікон. Це при тому, що у 90-ті роки я продав понад тисячу ікон. Щось і купував.

За радянської влади церкви руйнувалися або перетворювалися на якісь заклади. Чи є у вашій колекції ікони з таких церков?

Більшість ікон колекції не є церковними, вони хатні. На мою думку, саме хатня ікона творить диво, завдяки якому  відбувається таїнство спілкування з Богом.

Чи є у вашій колекції флагмани, раритети, які ви самі виділяєте?

Екскурсоводи часто вигадують байки – залежно від ситуації. Бо відвідувачі весь час запитують, яка ікона найстаріша, найкоштовніша тощо. Але яке має значення, чи вона дуже давня, чи не дуже? У мене висів іконостас 400 ікон. Одна з них почала плакати. Чому? Не знаю… Я назбирав 15–20 кубічних сантиметрів цієї рідини, яку вона виділяла. Тоді планував зробити хімічний аналіз, але, порадившись зі священниками, погодився з тим, що хімічний склад не має значення.

Західні музеї цікавилися вашою колекцією, пропонували приїхати, показати, може, обмінятися якимись артефактами?

Була пропозиція з Франції років 10 тому. Проте це дуже складно організувати. Потрібно отримати дозвіл на вивезення через Мінкульт, оформити страховку, зробити внесок. Може, на якомусь етапі зараз і можна було б це зробити. Але нині я собі не ставлю це за мету.

Вартість колекції – 10 мільйонів євро. Це експертиза професійних оцінювачів, хто її проводив?

Оцінка вартості колекції розрахована українськими фінансовими фахівцями. Є три способи оцінки. Перший – витратний, тобто скільки коштує зробити подібну річ. Другий – аналоговий. Тобто порівнюється, за скільки продано схожий предмет на аукціоні. Третій – рентний, скільки можна отримати за експозицію предметів протягом деякого часового періоду у вигляді грошової оплати. Ті потенційні покупці з Москви і Санкт-Петербурга, про яких я розповідав, оцінювали, отримали цифру удвічі більшу за заявлену мною. Вважаю, що і вп’ятеро дорожче можна продати, якщо зайнятись маркетингом.

Ваша колекція – найдорожча в Україні?

На початку нульових директор магазину в Одесі, де продавалися наші сувеніри, попросила привезти їм ікони на продаж. Я привіз. З 30 невеличких за розміром ікон їм сподобалося 29. Одну вони забракували з якихось своїх міркувань. За кожну ікону в підсумку вони заплатили десь по 150 доларів. А останню, яку не захотіли купувати, того ж дня в Одесі я сам продав уп’ятеро дорожче. Це все я розповідаю до того, щоб довести, що вартість ікони – річ дуже умовна.

Чи були пропозиції від українських церков придбати ваші ікони?

Окремі ікони в мене досить часто купують настоятелі українських церков та представники закордонних конфесій. Вони добре розуміють надзвичайну духовну міць намоленої хатньої ікони.

Коли ви вирішили продавати колекцію, чи розуміли, що в Україні немає попиту на такий товар, а продаж за кордон – проблематичний?

Ні, це не так. Я завжди хотів, щоб ця колекція залишилася в Україні. І я впевнений, що з Божою силою знайдеться шлях вирішення цього питання.

Вас непокоїть подальша доля колекції у руках нового власника, що її експонати можуть стати просто елементами декору?

Хоч би яким чином змінювалася політична ситуація у світі, ця колекція в тому чи іншому вигляді все одно житиме сотні років. Ну то що, коли деякі ікони можуть стати «елементами декору»?! Єдине, що, я не хочу, аби надбання українського народу було втрачено.

Чи важливо, щоб колекція залишилася в тому кількісному складі, в якому є зараз?

Колекції дуже часто розходяться, я це розумію. Дехто мені радив продавати колекцію частинами. Це абсолютно реально робити зараз, отримувати за це реальні гроші і продовжувати маркетинг. Була серйозна пропозиція від українського комерсанта. Але от за скільки продавати? Це ж духовні речі! Продавати окремо – ця робота років 25 точно займе.

Ви хочете взагалі відійти від ікон?

Ні, я все своє подальше життя збираюся займатися вивченням українського іконопису та витоків духовності нашого народу.

В Україні час від часу крадуть ікони. Чи залучали вас як експерта до участі у пошуках?

Так, і дуже часто. Останній випадок – у Миколаївській області, коли заарештували заступника губернатора області. У нього в підвалі серед іншого майна зберігались ікони. Мені зателефонували з Одеської прокуратури, просили дати експертні пояснення. У письмовому запиті вони вказали 15 ікон, деякі з них були з нашої колекції. Я їм відправив інформацію про те, скільки вони коштують.

В інтернеті, можна зустріти приватні пропозиції з продажу ікон, за 5 і більше мільйонів гривень. Що це за ікони?

Це дуже високі ціни, але ймовірність продажу ікони за фантастично високу ціну теж існує. Як я і пояснював вам раніше, комерційна ціна ікони може зрости в 10 разів протягом однієї доби.

До мене часто приїжджають з питаннями, скільки коштує та чи інша річ. І я консультую. В уяві багатьох людей якась випадкова річ, якою вони володіють, коштує мільйони. Привезли мені якось книгу оцінити. Я відповів, що навіть якщо безкоштовно віддавати цю книгу Музею друкарства України, то вони її не візьмуть. Оцінити старовинну річ – це складна фахова робота.

Ікони у наш час – досить часто обов'язковий атрибут у кабінетах, будинках, машинах високопосадовців. Як часто доводиться спілкуватися з ними?

У мене є великий досвід такого спілкування, з деякими високопосадовцями я спілкуюсь особисто, з більшістю – через представників. Таке спілкування відбувається майже щодня.

Чи просять вас люди оцінити ікони, які вони збираються купити?

Зазвичай люди просять оцінити ікони не ті, що вони збираються купити, а ті, що їм подарували. Ікона – річ модна, бо даруєш не гроші, а духовну річ. Наприклад, привозять нам кілька ікон, і ми разом із працівниками нашого музею проводимо експертну експрес-оцінку.

А для чого високопосадовцям оцінка подарованої ікони?

Аби зрозуміти для себе, що це таке, наскільки вартісна річ. Половина з подарованого – це якісь сучасні речі, ціна та цінність яких не завжди відповідає очікуванням власника. У таких випадках я раджу їх віддати у церкву, щось залишити у себе вдома, ну а щось – продати.

До речі, серед арештованого майна Миколи Азарова було кілька десятків ікон із зображенням його тезки – Миколи Чудотворця…

Вочевидь, йому їх дарували. Переконаний, що і моїх там кілька було.

Янукович також любив ікони…

Я не знаю, чи він їх любив, та для нього у нашому музеї купувалося багато цікавих ікон.

Екс-генпрокурор Віктор Пшонка також був поціновувачем?

Так. Хоч із ним я особисто не знайомий, його представники бували у мене чи не щотижня.

Чим саме вони цікавилися?

Привозили мені ікони на експертизу, купували у нас для невідомих мені цілей.

Ваші клієнти – це переважно заможні люди?

Серед відвідувачів нашого музею є і публічні люди, і звичайні громадяни. Придбання духовної речі не залежить від статусу особи.

Минула влада, ті самі Янукович, Пшонка, позиціонувала себе дуже набожною. Інтерес до старожитностей у нинішніх керівників менший?

На мою думку, інтерес до старожитностей, до української культури, до духовності народу, до артефактів нашої історії не скінчиться ніколи. Бо в цьому закладена одна зі складових сучасного державотворення.

Як пояснити тягу політиків до власного зображення на іконах? Згадаємо світлини з Петром Порошенком, Віктором Януковичем, Віктором Ющенком...