Микола Семена: Сьогодні Росія винесла вирок усім своїм журналістам

Підконтрольний російській окупаційній владі Залізничний районний суд Сімферополя 22 вересня засудив кримського журналіста Миколу Семену до 2,5 років умовно з випробувальним терміном три роки. Окрім того так званий суд заборонив журналісту займатися публічною діяльністю впродовж трьох років. Формально приводом для такого покарання стала стаття журналіста «Блокада – необхідний перший крок до звільнення Криму». Вона була опублікована на сайті «Крим.Реалії» восени 2015-го року. Там Семена пише про те, що анексія Криму є незаконною і Україні слід докласти зусиль до повернення півострова.

Напередодні фінального судового засідання Семена заявив, що якщо його засудять, це «позначиться на всій журналістиці в Росії». В інтерв’ю «Главкому» одразу після оголошення вироку Микола розповів, для чого потрібно оскаржувати це рішення в російських судах, що Україна має зробити для захисту прав українських політв’язнів, засуджених Росією.

Кримський журналіст Микола Семена

Сторона обвинувачення наполягала на трьох роках ув’язнення умовно, але суд присудив вам два з половиною роки умовно. Сприймаєте це як перемогу?

Рішення ще не вступило в силу. Мої адвокати його оскаржуватимуть. Я б не називав це перемогою, це просто полегшення, оскільки покарання виноситься умовно. Але все рівно ж факт засудження залишається. Держава, яка мене засудила, винесла вирок усім російським журналістам, оскільки цим судовим рішенням вона позбавляє свободи слова не тільки мене, а й інших таких як я журналістів. Позбавляє, зокрема права вільно говорити про процеси в Криму, про факт анексії, вільно обговорювати склад Російської Федерації, хоча російське законодавство не забороняє обговорювати входження тієї чи іншої складової до РФ, чи то Криму, чи Аляски, вхід чи вихід, скажімо, Кубані. 

А хіба у Росії була свобода слова до рішення у вашій справі?

Це рішення «суду» є юридичним підтвердженням, що журналісти Росії не мають свободи слова.

Наскільки доцільно оскаржувати вирок? Є сподівання , що апеляція буде задоволена?

Процес оскарження має рацію тільки у тому випадку, якщо він виходить на Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). А для цього потрібно пройти усі інстанції у самій Росії.

Скільки часу може пройди до моменту, коли ваша справа буде передана до ЄСПЛ?

Це рішення «суду» може вступити у силу мінімум місяці через три. Мої адвокати вже зараз подають апеляцію. Вона зупиняє виконання вироку. Потім апеляція детальна буде подана до Верховного суду РФ. Потім, не менше ніж через два місяці суд призначить дату розгляду моєї справи. Лише після цього розгляду рішення вступить в силу. Думаю, пройде місяці чотири. 

Раніше суд допитав свідків Марію Костюк, Сергія Мєшкового, Олега Крючкова. Кого сторона захисту вважаєте головним свідком?

Головним свідком я вважаю експерта-лінгвіста із Москви Олену Новожилову, яка надіслала рецензію, експертний висновок моєї статті. Як виявилося, Ольга Іванова (експерт ФСБ – «Главком») робила свій висновок не за оригіналом, який був опублікований, а чернетки. Цю чернетку перехопили і відправили люди, які отримали дистанційно доступ до мого комп’ютерів. Це по-перше. А по-друге, вона зробила дуже багато фактичних і граматичних помилок. Рецензент (Олена Новожилова) заявила, що у моїй статті немає закликів до порушення кордонів Російської Федерації. Експерт Ольга Іванова у своєму висновку, який займає 20 сторінок, найбільше уваги присвятила цитуванням, тобто не своєму тексту, не своїм думкам. Лише третину з усього 20-сторінкового висновку займає текст, який є її власне висновком. Та навіть у цій третині тексту, як виявила експерт Новожилова,  Іванова допустила 72 помилки, в тому числі біля 20 помилок з курсу російської мови початкової школи.

Що суд відповідав на це?

Прокурор заявила, що наявність орфографічних помилок в тексті експертизи не впливає на її висновки. На що Олена Новожилова сказала, що такий безграмотний експерт як Ольга Іванова саме через свою безграмотність дійшла хибно-позитивного висновку про наявність у мене провини.

Великий обсяг справи займають прінтскріни з монітора вашого комп’ютера.

Прінтскріни займають більше двох томів справи. В самих прінтскрінах немає ніяких доказів. Це прінтскріни перехопленої статті, тобто чернетки, яку вони (фсбшники) одразу віддали Ользі Івановій і та за ними робила експертний висновок, не дочекавшись навіть матеріалу, хоча він був редагований і змінений. Серед прінтскрінів різне сміття, що просто свідчить, що я відвідував такий то сайт. На одній зі сторінок прінтскріну зображена моя електронна пошта. Ця сторінка повторюється 40 разів в одному місці, більше 30 разів в іншому місці. На решті немає абсолютно нічого, щоби стосувалося цієї справи. Те, що я автор статті, яка стала предметом розгляду, ніколи не приховував, заявивши про це на першому ж допиті у цій справі.

Як суд відреагував на аргумент, що свої висновки експерт з боку обвинувачення зробив на основі тексту чернетки, а не оригіналу статті?

Ніяк не відреагував, вони оминули цей факт.

Зараз ваш комп’ютер також «під наглядом» російських спецслужб, чи вам вдалось позбавитися зовнішнього втручання?

Вдома я постійно відчуваю, що у ньому (комп’ютері) хтось сидить, продовжує робити прінтскріни сторінок, які я відвідую. Якщо я заходжу на якийсь український сайт, обов’язково хтось це фіксує, це ж відчувається на моніторі. Але якщо я заходжу на російські, чи якісь інші сайти, бо я постійно стежу за новинами, то це не фіксують.

В попередньому інтерв’ю «Главкому» ви закликали українську владу писати листи до Кремля, оскільки просто публічної позиції України для вашого захисту замало. До вас прислухались?

Я нічого не знаю про такі листи. Але я знаю про контакти українських правозахисників із російськими колегами. То хочу сказати. що під час судового процесу вийшла спеціальна заява товариства «Меморіал» з Росії на мій захист, у якій цілком справедливо було заявлено, що моя справа має політичне забарвлення. Більше того, 30 правозахисних організацій з країн Європи, в тому числі з Росії, України підписали петицію на мій захист. У ній вони стверджують, що моя справа є політичною і я не чинив ніякого злочину. Оскільки заклик до мирного спротиву не є злочином. Правозахисники закликають припинити цю справу. 

На мою підтримку виступили також американський ПЕН-клуб, український ПЕН-клуб. Зараз у Львові проходить всесвітній конгрес ПЕН-клубів, де має пройти спеціальне слухання з приводу моєї справи. Що стосується конкретної підтримки від українських діячів, то я її відчував. Зокрема, мені телефонував Юрій Стець (міністр інформаційної політики, який написав заяву про відставку 31 травня 2017 року – «Главком»). Він вітав мене з днем народження, висловлював підтримку з боку президента, Верховної Ради, свого міністерства.

Як Україна могла би посилити свою допомогу вам і іншими політичним в’язням?

Я свого часу міркував над цим питанням. Мені здається, що подача позовів, відкриття кримінальних справ кримською прокуратурою в екзилі, яка працює на континентальній Україні проти тих, хто тут у Криму вчиняє злочини, є важливою справою. Розголос, розповсюдження інформації про це є дуже важливими речами. Також важливим було б ухвалення Верховної Радою чи Кабміном програми підтримки політичних в’язнів, які постраждали від Росії. Оскільки сім’ї політичних в’язнів, зокрема мати Олега Сенцова, сім’ї кримських татар, яких судять у справі Хізб ут-Тахрір, дуже страждають і потребують допомоги. Важливу ініціативу проявив мій друг і колега, журналіст й редактор Андрій Клименко, щодо якого в Криму також відкрита кримінальна справа за ст.280.1 Кримінального кодексу РФ (публічні заклики до посягання на територіальну цілісність Російської Федерації). Він колись сказав, що є єдиний спосіб допомагати кримським в’язням, які постраждали від РФ, це ловити на підконтрольній Україні території російських злочинців і міняти їх на своїх людей. Правда, Росія не дуже охоче йде на обмін тому, що за своїх людей вона не переживає.

Вас позбавили права займатися будь-якою громадською діяльністю. Це рішення розповсюджується і на журналістську діяльність?

Рішення «суду» якраз передбачає заборону на професію.

Чи розглядаєте варіанти переїзду на континентальну частину України, аби продовжувати займатися журналістикою?

Я дивитимуся, як ітиме моя справа.

Михайло Глуховський, «Главком»