«Ми вимотаємо ворога на гарячих напрямках і буде кілька вдалих контрнаступів»

Артилерист із Дніпра Ілля Вергун став кавалером ордену «Золота зірка», Героєм України за бойові успіхи на Сумщині та Ізюмському напрямку.

«Безпосередньо керував протитанковими розрахунками під час звільнення міста Тростянець Сумської області, брав участь у стримуванні противника на Ізюмському напрямку. Підрозділи під керівництвом та за особистої участі Іллі Вергуна знищили велику кількість ворожої техніки», – повідомляється на сайті президента.

Минулого року Ілля Вергун став кавалером ордену Богдана Хмельницького III ступеня. Він воює від початку повномасштабної війни, а до цього брав участь в АТО, хоча починав у 2014 році з волонтерства.

Нині капітан Вергун є заступником командира роти ударних безпілотників, яка входить до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

В інтерв’ю «Главкому» Герой України Ілля Вергун розповів про ситуацію у Бахмуті, де він зараз воює, прийдешній український контрнаступ, ситуацію з боєприпасами на передовій, ефективність вітчизняної «Стугни» і майбутнє Криму. 

«Звання Героя стало для мене шоком»

«Главком» вітає вас із званням Героя України. Для вас така висока нагорода – несподіванка?

Про те, що мене нагороджуватимуть, я дізнався напередодні. А про те, що це «Золота Зірка», не знав до останнього. Тобто коли зачитали моє ім’я, тоді і дізнався. Бо до того мені сказали, що буде інша нагорода. Було несподівано, був шок.

Про вас з відкритих джерел майже нічого не відомо. Із повідомлення на сайті президента ми дізнаємося, що ви воюєте з першого дня повномасштабного вторгнення, брали участь у звільненні Тростянця, стримували ворога на Ізюмському напрямку. Як почалася для вас повномасштабна війна?  

У ніч на 24 лютого ми приїхали до Богодухова. Поки техніку розставили у лісі, було вже близько третьої ночі, а о п’ятій ранку мене підняли зі словами: «Виспався?». Я кажу: «Ні». А мені кажуть: «Їдь на кордон, зустрічай колону». Ну, ми й поїхали зустрічати колону, вона йшла у бік Охтирки, тож ми рушили у бік Великої Писарівки.

Так для мене почалася повномасштабна війна. Противник пересувався дорогою організовано, як на параді.

Тобто картина була як на Київщині, де росіяни також їхали, розраховуючи, що їх зустрінуть хлібом-сіллю?

Так само було.

Повномасштабний наступ – це було очікувано?

Для мене неочікувано. Я думав, що як завжди керівництво підняло по тривозі (посміхається), ми у лісі посидимо два тижні у наметах і поїдемо назад. Ми якраз лише повернулися з ротації, були у Волновасі. Більшість з наших навіть свої відпустки не встигли відгуляти. Тобто одні тільки пішли, інші ще не встигли, треті тільки повернулися з відпусток. Але почалася повномасштабна війна, всі плани зупинилися, ми отримали боєкомплект і поїхали ближче до кордону.

Ваша родина в Україні?

Усі в Україні. Переживають за мене...

«Стугна» – це найкращий протитанковий ракетний комплекс»

Розкажіть про свій підрозділ, які задачі ви виконуєте?

Станом на 24 лютого я був командиром взводу батареї протитанкових керованих ракет, а десь у березні вже став командиром батареї протитанкових керованих ракет на базі «Конкурсу» (протитанкові керовані ракетні комплекси 9К111-1 «Конкурс»). Цю посаду весь 2022 рік і обіймав. Зараз за штатним розкладом перебуваю у роті ударних безпілотників, є заступником командира. Зміна профіля після початку повномасштабної війни відбулася тому, що моя батарея потрапила під реформування. Нині працюємо з трохи іншим озброєнням.

Але вас представляють як артилериста. З якою технікою працюєте?

Коли я став командиром батареї, то вже працював в основному зі «Стугною». Коли були у Тростянці, під Охтиркою, працював із «Фаготом» (протитанковий керований ракетний комплекс 9К111 «Фагот»). На Ізюмському напрямку танків було вже набагато більше, ніж раніше, тому працювали вже разом з «Фаготом» і «Стугною». Сьогодні продовжую працювати зі «Стугною». Як на мене, це кращий протитанковий ракетний комплекс.

Артилерист Ілля Вергун потрапив в армію після воєнної кафедри

Маєте військову освіту?

Я не кадровий офіцер, не професійний військовий, я «піджак» (випускник військової кафедри при цивільному виші). І я не артилерист, а птурист (ПТУР російською – противотанковая управляемая ракета, українською – ПКР, протитанкова керована ракета, – «Главком»). Перший контракт зі Збройними силами України я підписав у 2017-му, на два роки. Служив на 65-му ракетно-артилерійському арсеналі у Балаклії, на Харківщині.

Потім повернувся до цивільного життя, працював у Приватбанку, але засумував за Збройними силами і у 2021 році повернувся у військо. Потрапив до дніпровської 93-ї бригади «Холодний Яр». Розподіл був за територіальною ознакою, я сам з Дніпра, а до артилеристів потрапив раптово: просто прийшов і сказав, що хочу служити. Кадровики уже самі вирішили, куди направити. Підписав контракт і направили нашу бригаду під Волноваху, у зону проведення АТО/ООС.

Де і на кого ви навчалися і чому вирішили піти в армію?

Закінчив Національний гірничий університет у Дніпрі (теперішня назва – Національний технічний університет  «Дніпровська політехніка»), навчався на військовій кафедрі. Після закінчення отримав військове звання молодшого лейтенанта. Коли почалася АТО, став волонтерити.

Армія – мені це близько до душі просто. Хотілося піти служити. За роки волонтерства у мене оточення сформувалося або з ветеранів АТО, або з чинних військовослужбовців. Може, саме це і вплинуло. Бо багато служивих, а я не служивий.

Специфіка вашої служби полягає у тому, що ви не маєте контактних зіткнень з ворожою піхотою?

Не маємо контактних зіткнень лише завдяки нашій сталевій піхоті.

Як відрізняються у плані боїв повномасштабна війна і АТО?

Під час повномасштабної у хід пішло інше озброєння.

В АТО як було? Ми виїжджали, наприклад, до Гранітного і, можна сказати, без усіляких наслідків для себе, значно безпечніше ніж зараз, стріляли по опорних пунктах противника, розбивали їх з відстані 3 км і по нас у відповідь могли працювати лише «колеги» ПТУРисти та великокаліберні кулемети. А зараз кожен наш постріл – це бездоганне маскування, зміна позицій та удача, без якої нікуди. Нашу 93-тю бригаду не ставлять на легкі напрями (посміхається), тому концентрація ворожої артилерії, що працює по нас, велика.

«Ніхто з військових ніколи не скаже, що боєприпасів достатньо»

Нагороду ви отримали під Бахмутом? Там нині перебуваєте? Які задачі перед вами стоять?

Стійко обороняти місто-герой Бахмут, нашу піхоту і нищити ворожу техніку та особовий склад рашистів.

Військові експерти кажуть, що ворог знизив інтенсивність на бахмутському напрямку. Чи можете підтвердити?

На тому напрямку, де працюю я, нічого не змінилося. Кожен день є певний розхід боєприпасів, кожен день є цілі, по яких працюємо. Їх не меншає.  

Чи достатньо боєприпасів? Доводиться економити?

Якщо ми можемо собі дозволити вистрілити з протитанкового ракетного комплексу по живій силі противника, а не тільки по танках, то можу сказати, що поки проблем немає. Але, знову ж таки, ніхто з військових ніколи у житті не скаже вам, що боєприпасів достатньо. Їх на війні не буває достатньо. Чим більше, тим краще. 

Як довго ви на цій ділянці біля Бахмута воюєте? Як можете оцінити ситуацію у місті?

До серпня минулого року ми були на Барвінківському напрямку (Харківська область). Звідти нас перекинули на Бахмут-Соледар. У грудні був період, коли нас на три тижні вивели, але потім повернули до Бахмута.

Ситуація така, що ворог лізе з усіх щілин. Дорога, яка з’єднує місто з тилом, прострілюється, але вона і раніше прострілювалася. У самому місті не відчувається, що воно у півкільці.

Існує думка, що доцільніше відійти з Бахмута і зайняти вигідніші позиції, адже з нашого боку – великі втрати. Чи варто далі обороняти Бахмут? І які настрої на передовій?

У будь-якому випадку, є просте правило. У сторони, яка атакує, людські втрати більші ніж у сторони, яка захищається. Якщо ми відступимо зараз, то муситимемо йти у наступ цим самим напрямком, просто пізніше. Тому краще вимотати ворога максимально тут, якщо є така можливість, аніж потім втрачати втричі більше наших військовослужбовців і відвойовуючи позиції.

Всі говорять про прийдешній контрнаступ України. Росія ж оголосила про додатковий призов і знімає зі зберігання танки Т-54. Цілком можливо, що і противник готує великий наступ. Чи очікуєте ви його, чим ворог може вас здивувати?

Ой, здивувати? Та мене можна здивувати, мабуть, лише ядерною зброєю. Все інше нашому підрозділу вже добре знайоме. По нас уже все прилітало, і «Калібри» (протикорабельні крилаті ракети), і «ФАБи» (ФАБ-500 – розроблена в СРСР 500-кілограмова авіаційна бомба). Нічим уже не здивують.

Скажу вам чесно, про «високі матерії» ми не міркуємо, не думаємо, яким може бути новий наступ ворога. Тут і сьогодні у нас є своя ділянка роботи й понад усе цікавить саме вона та збереження свого особового складу та нашої піхоти, нищення ворожої техніки й особового складу ворога. Решта – не наша компетенція.

«Наші інструктори поїдуть навчати західних перемагати»

Багато українських військових проходили й проходять зараз підготовку за кордоном. Ви проходили, вам пропонували?

Я розумію, коли новачки проходять підготовку або перепідготовку на західному озброєнні, фундамент знань отримують. Це все потрібно. А чому там можуть навчити бойових солдатів, офіцерів, прапорщиків люди, які не воювали? Ознайомити з іноземними зразками?

Узагалі, мені здається, Захід ще не до кінця розуміє, яка йде війна, з якою інтенсивністю відбуваються бойові дії, з якою інтенсивністю йде розхід боєприпасів. Тобто немає розуміння масштабу цієї війни. Наприклад, нещодавно у Бахмуті я просидів на своїй позиції у підвалі три години, бо три години поспіль бив міномет просто в одне й те саме місце. Грубо кажучи, один постріл на хвилину і так протягом трьох годин.

Мені здається, що після перемоги наші інструктори поїдуть навчати підрозділи країн Заходу саме тактиці бою з рашистами.

Кожна «Стугна» на вагу золота

Але знищувати ворожу позицію потрібно навіть у таких умовах, як ви вирішуєте цю проблему?

Конструкція «Стугни» дозволяє працювати дистанційно, не перебуваючи безпосередньо біля неї. Але це можливо, коли ведеться не такий інтенсивний вогонь, як був кілька днів тому. Що вам сказати, якось намагаємося працювати.

Ще ми переймаємося за самі пускові установки. Так, ми сховались у бліндажі, але пускова установка перебуває увесь час зовні. Ми захищаємо не тільки особовий склад, а й установки, кожна з яких має свою історію і свій рахунок танків. Кожна «Стугна» на вагу золота, бо без пускової установки ми – піхота. Тож, коли обстріл, ми більше переживаємо за установку, ніж за себе.

Що для вас буде перемогою України?

Повернення до кордонів 1991 року, іншої України я не знаю.

Як довго триватиме війна і від чого ця тривалість залежить?

Думаю, якщо ми вимотаємо ворога на цих гарячих напрямках (Бахмут, Авдіївка і Вугледар), то після цього буде кілька вдалих контрнаступів. І після цього, думаю, все закінчиться. Принаймні на сході так точно. З Кримом, мені здається, буде дещо інше. Крим повернеться до нас після капітуляціїї Росії. Мені здається, він автоматично відпаде від Росії після її капітуляції. Бойові дії у Криму? Знаючи, що відбувається із населеними пунктами, якщо через них проходить лінія фронту, не сильно й хочеться, щоби бойові дії перейшлии на Крим.

Михайло Глуховський, «Главком»